10 цікавинок Львова, про які вам не розкаже путівник

logo
103544_10_cikavinok_lvova_pro_jaki_vam_ne_rozkaz.jpeg


1. Гора Баба Род – стародавнє капище

Гора Род, на якій розташовувалось давнє слов’янське капище Рода і Рожаниці та давнє городище, знаходиться між нинішніми вулицями Старознесенською, Польовою та залізничною колією. За християнських часів поруч збудували церкву Вознесіння — християнський аналог культу вічного життя. За однією з гіпотез, первісний Львів було засновано саме на землях нинішнього Знесіння.

Археологічні знахідки підтверджують сліди трьох поселень: періоду неоліту та бронзи 4-2 тисячоліття до н.е.; 9-5 століть до н.е. та 13-17 століть н.е. Давньослов’янські язичницькі капища виявлено на “Святовидовому полі” (10-11 ст.) та на горі Баба (Рід) (9-11 ст.). Також на місці колишнього капища знайдено рештки укріплень давньоруського городища ХІІІ-ХV ст.

Пагорб на якому зараз стоїть церква, в давні часи називали “Бабою”. За народними переказами тут стояла фігура кам’яного болвана у вигляді жінки. А на сусідньому пагорбі стояв другий болван, званий “Дідом”. Обидва ті болвани, – розповідає легенда, – часто сварилися , що спричиняло сильну бурю і зливу, особливо тоді, коли “Баба” плакала. Хоча й були ці болвани серед місцевого люду у великій пошані, однак в часи розбудови Знесіння їх було знищено, а остаточно довершено їх руйнацію у ХVІІ ст., коли на пагорбах, де вони стояли, декілька разів закладалися шанці часів татарських набігів.

Зараз на горі Род встановлено пам’ятний хрест та державний прапор, присвячений Дню Незалежності України. Окрім того, згідно напису на встановленій таблиці, тут щонеділі відбуваються святкові обряди, тож можна очиститися, набратися сил та енергії.

Адреса: Замкова гора-Великі Кривчиці

2. Львівський університет безпеки життєдіяльності

Львівські університети загалом незаслужено позбавлені уваги туриста. Наприклад, велична будівля Львівського університету безпеки життєдіяльності, схожа на замок, за ефектністю нічим не поступається Чернівецькому університету, який є головною туристичною візитівкою столиці Буковини. Споруду в середині ХІХ століття зводив той самий архітектор, що й будівлю австрійського парламенту та віденського арсеналу. Тут розміщувався Будинок для інвалідів Галичини, скалічених у війнах.

Головний недолік університету як об’єкту для туристів – він працює у закритому режимі, оскільки підпорядковується Держслужбі з надзвичайних ситуацій.

Але на подвір’я закладу можна потрапити вільно лише у неділю – сказавши, що йдете на богослужіння. На території знаходиться каплиця, яка  цікава як окремий архітектурний витвір у візантійсько-грецьких формах.

Університет знаходиться відносно далеко від центру: півгодини пішої ходи від площі Ринок. Проте якщо ви зібралися на екскурсію у музей пивоваріння в підвалах Львівського пивзаводу, – то вам по дорозі. Заклад стоїть на кількасот метрів далі від заводу, по тій же вулиці.

Адреса: вул.Клепарівська,35

3. Вілла “Під совами”

Від вулиці Сахарова до Стрийської піднімається вулиця Героїв Майдану, яка з’явилася у 1880-х роках. Найпримітнішою будівлею цією вулиці є кам’яниця під № 6. Її зпроектував для власних потреб архітектор та політичний діяч Гіполіт Слівінський (1866-1932 рр.). Будинок збудовано 1902 року. У 1908-1914 р. у цьо¬му будинку мешкав Юзеф Пілсудський (1867-1935 рр.), майбутній маршал та очільник другої Речі Посполитої. Про цей факт свідчить меморіальна табличка, встановлена над бра¬мою у 1933 р., та дивом збережена “за совітів”.

Через скульптури сов на фасаді будинок отримав назву “Кам’яниця під совами”, хоча нині можна зустріти іншу неофіційну назву будинку – отриману по аналогії з відомим київським витвором Городецького – “Будинок з химерами” через наявність на тому ж фасаді скульптур горгулій, грифонів та інших потвор.

За брамою будинку ховається неймовірної краси вестибюль. Стіни розмальовані в стилі пізнього середньовіччя, а кольорова склепінчаста стеля нагадує готичну архітектуру та середньовічні храми. Зорі на стелі, зображення людей, істот, дивні знаки на стінах створюють захопливе казкове враження для кожного, хто потрапить сюди.

Адреса: вул.Героїв Майдану,6

4. Дерев’яна церква на Сихові

Затиснутий між новобудовами та багатоповерхівками, розташований унікальний храм – Церква Пресвятої Трійці. Унікальна вона тим, що це єдина автентична дерев’яна церква у Львові. Коли ступаєш на її територію, здається, що потрапив у мальовничу оазу. Навколо квіти, декоративні рослини, доглянуті газони, а сама церква, незважаючи на свій поважний вік, все ще пахне деревом.

Церква Пресвятої Трійці побудована ще у 17 столітті. Храм має аж 3 адреси. Одні джерела відносять її до вулиці Садибної, інші – Соняшникової, треті – Майданної. Але, як подивимося на мапу, вона й справді розміщена між цими трьома вулицями, то ж кожна з адрес може вважатися вірною.

Це зовсім маленький (11,74 х 4,58 м.) тридільний храм, який стоїть на кам’яному фундаменті. Церква одноверха, покрита дахом чотирисхилої форми. Перекрита гонтом і складена із соснового зрубу у простий замок “охлоп”.

Славиться церква не тільки своєю архітекторую, цікавими є і розписи інтер’єрів. Стінопис у церкві з’явився ще 1683 р. Автором міг бути маляр Олександр Ляницький. Розписами вкрито лише стіни нави. За сюжетом стінописи різноманітні, тут і святі воїни – Юр, Дмитрій, Теодор Тиронський, і сцени зі Старого Заповіту, наприклад, Йов, викинутий з черева кита, і сцени Страстей Христових, Страшного суду та подружжя ктиторів тощо.

Адреса: вул.Садибна,1-А

5. Медова Печера

Окрім архітектури, у Львов є також багато унікальних пам’яток природи. Однією з таких є Медова печера (або Медунка), яка знаходиться на східній околиці міста в місцевості Майорівки. Загальна довжина ходів цієї печери аж 56 метрів, середня висота — 4,5 м, середня ширина — 8,5 м. Складається з двох великих залів, з’єднаних вузьким проходом-хідником. Зали можна візуально поділити на 3 кімнати, а також 4-у (важкодоступну). Склепіння першої зали підпирає кам’яна колона, друга зала завершується вузьким лазом, яким можна проповзти кілька метрів (далі ходу немає).

Печера штучного походження (за винятком кількох тріщин тектонічного походження). Видовбана 1850 року в каменоломні, що існувала тут того часу. Обидві її назви походять від жовтуватого, наче мед, кольору вапняку, в товщі котрого утворено зали. Тепер печера покрита зсередини чорною сажею від вогнищ і смолоскипів та засмічена. Лише в 2-й залі можна побачити природній колір печери. А ще, кажуть, що у ній водяться кажани, зокрема звичайні широковухи.

Як і усі печери Медунка має і свої легенди. Найбільш відома розповідає нам про те, що один мельник зі Львова, у якого був свій млин на Полтві, довідався про скарб короля Данила. Йому вдалося відшукати камінь із вказівним знаком у вигляді хрестика. Відступивши від каменя на три кроки у південному напрямку, він почав копати. Коли врешті він добувся до скрині зі скарбами, раптом з-під землі вискочив дідок з довгою бородою, і закричав: “Біжи додому! Твій млин горить!”. Мельник оглянувся і побачив з боку міста вогонь та дим. Кинувши лопату він щодуху побіг до свого млина. Коли він в нарешті прибіг до млина, то побачив, що ніякої пожежі нема, а його млин стоїть цілісінький. Мельник зрозумів, що його надурив дух, який охороняв скарби. А коли він повернувся на те місце, де був скарб, то з подивом побачив, що і сліду немає від ями, яку він викопав. Він був мудрою людиною, і щоб не заходити в конфлікт з підземними духами, вже більше не шукав того скарбу.

Адреса: Личаківський р-н, Майорівка

6. Музей визвольної боротьби

За кілометр-півтора від площі Ринок в бік Замкової гори знаходиться Музей визвольної боротьби України. Його відкрили у 2012 році, на п’ять років пізніше ніж “Криївку”. Ще донедавна, спускаючись парковими алеями та покрученими вуличками з Високого Замку, подорожній міг вибрести до цікавого будинку з наріжною високою вежею, що надавала йому подоби замку.

Згаданий будинок-замок – то міська стрільниця Куркового братства (Confraternitas Jaculatorum). Історія братства сягає середніх віків (перша згадка – 1445 р.). Створене воно було з метою організації оборони міста і формувалося зі складу ремісників – членів цехів. Кожен ремісник, вступаючи до цеху мав подарувати братству зброю і регулярно відвідувати вправи з військового вишколу. Тоді членство у Курковому братстві було обов’язковим.

Найвправніший стрілець отримував титул “куркового короля”, отримував грошову винагороду, звільнення від сплати податків, ланцюг з позолоченим півем та загальну шану на цілий рік, доки куркового короля не переобирали.Неабиякою заслугою в тому числі і Куркового братства є те, що Львів за всю свою історію успішно витримав понад 300 облог. Але з 18 ст. роль Куркового братства, як організації військової втрачається.

Познайомившись з уніформою УПА,варто таки глибше зануритися у тему українського визвольного руху на тверезу голову. Тут ви ніколи не побачите черг, як до “Криївки” – і, дуже ймовірно, будете чи не єдиним відвідувачем. Музей хоч і знаходиться лише на відстані десяти хвилин ходи від площі Ринок, але будь-яка його реклама відсутня, навіть на туристичних вказівниках.

В музеї оповідається не лише про діяльність УПА, а загалом про визвольну боротьбу українців протягом ХХ століття – українських Січових стрільців, армію Української народної республіки, українську дивізію “Галичина”, яка воювала на боці німецької армії.

На відміну від популярної ресторації, тут відвідувачам не дадуть потримати зброю в руках, частина якої зберігається за склом, а за фотографію на фоні гармати доведеться заплатити 20 гривень. Зате сплата за вхід в музей символічна – всього лише 10 гривень, що вдвічі дешевше, ніж одне пиво в “Криївці”.

Як писав один відомий : “Пам`ятаймо про свою історію, бо вона має здатність повторюватись”.

Адреса:вул. Лисенка,23

7. Палац Дуніковського

Справжнім шедевром є палац Дуніковського, який був збудований у 1897- 1898 рр. Сьогодні, саме у цій розкішній віллі кінця 19 ст., що заховалася на тихій вуличці Драгоманова, міститься філія Львівського національного музею, фактично під схилами Цитаделі. Віллу було зведено на тодішній вулиці Мохнацького за проектом архітектора Владислава Рауша на замовлення професора Львівського університету Еміля Дуніковського (1855-1924), геолога, географа та мандрівника.

Необарочна вілла, щедро прикрашена маскаронами, скульптурами богів та херувимів, декором з грифонів, левів, мушль створює напрочуд торжественний і піднесений настрій. Разом з тим таке розмаїття зовнішньої оздоби не викликає почуття надмірності, помпезності чи просто несмаку.

Але у 1911 році Дуніковський віллу продав. Купив її не хто інший, як митрополит Андрей Шептицький для потреб заснованого ним у 1905 році Церковного музею. Основне призначення музею було доведення самобутності, піднесення і розвитку української культури. Галицьке Намісництво офіційно визнало право на існування фундації. Експозицію музею було відкрито 13 грудня 1913 року. Основу фондів складали матеріали фундатора, який подарував загалом близько 10 тис. предметів і утримував музей переважно за власний кошт. Того ж 1913 року митрополит заповів музей у власність українського народу.

У музеї зберігається одне з найбільших в Україні зібрань образотворчого мистецтва, яке включає майже 117 тис. предметів основного і близько 50 тис. предметів науково-допоміжного фонду. Серед них – найбільша в Україні збірка українських ікон 14 – 18 ст. (понад 4 тис. творів); унікальна колекція наскрізної дерев’яної різьби; колекція рукописів 11 – 16 ст.; рідкісна колекція народної сакральної скульптури; збірка гравюри 17 – 18 ст.; малярства і скульптури 18 – 19 ст.

Нині корпус на Драгоманова, 42 зачинений на ремонт. Ледве не вирвалося “на жаль”, але все ж таки – на щастя, сподіваємося, що попсована роками будівля колишньої вілли Дуніковського буде скоро відреставрована і знову прийматиме відвідувачів.

Адреса: вул.Драгоманова,42

8. “Фабрика повидла”

На околицях центру міста, прогулюючись вул. Богдана Хмельницькогов, цікавому туристу погляд зупиняється на незвичайному для цього району будинку з неоготичними вежечками та “замковою” баштою. У новішій праці Ігора Мельника “Довкола Високого Замку шляхами і вулицями Жовківського передмістя та північних околиць міста Львова” є найбільш ймовірна версія походження і значення цього будинку.

Ось що дослідник пише:“З другого боку вулиці височіє неоготична вежа, яка нагадує середньовічний замок. Цікаво, що з боку міста вежа має глуху обшарпану стіну, а усе її “лицарське” оздоблення повернуту в бік гостинця, перетворюючи цю будівлю у своєрідну візитівку Львова. А збудовано цей “замок” на початку ХХ ст. для… фабрики спиртових виробів та підсолоджених трунків “Й. Корнік і син”. За радянських часів у фабричних приміщеннях розташували винзавод тресту “Укрголоввино”, куди привозили цистернами для розливу у пляшки вино з Алжиру чи Молдови. У 1970-х підприємство перепрофілювали на цех переробки овочевої бази № 1. В останні роки підприємство занепало.”

Тепер “замок” у Львові та далеко за його межами відомий як “фабрика повидла”. В першу чергу завдяки мистецькому центру “Дзига”. Щорічно з 2009 року у закинутих корпусах овочевої бази проводяться різноманітні заходи “Тижня актуального мистецтва” – contemporary art фестивалю, що намагається “зібрати на одній території і в один час митців, які творять в просторі актуального мистецтва з різних країн і поколінь, із усіма прогнозованими та несподіваними наслідками”. Також поруйновані стіни будівлі вподобали фешн-фотографи та любителі готики.

Адреса:вул. Б. Хмельницького, 124

9. Цитадель

До комплексу споруд Львівської Цитаделі піднімаємося звивистою вуличкою з дивною назвою Каліча Гора.

Львівська Цитадель — фортифікаційна споруда у Галицькому районі Львова. Цитадель збудована протягом 1852—54 рр., і складається (згідно першочергового плану) з чотирьох круглих башт і V-подібного будинку казарм. Всі круглі башти були гарматними й зводились за спеціальною системою.

Під час Першої Світової війни австрійці вирішили не боронити Львова й здали його без бою російському війську. У 1914-1915 рр. у Цитаделі розміщувався російський гарнізон.

Бої на Цитаделі розгорілися у листопаді 1918р. У вежі №1 розташовувались війська січового стрілецтва, які відбивали атаки польських бойовиків. Сліди обстрілу стіни вежі містять і донині. З тих пір і стоїть вона напівзруйнованою. Біля її мурів періодично проводять історичні реконструкції польської атаки на Цитадель. Нині в вежі №1 міститься фондосховище Наукової бібліотеки ім.В.Стефаника (сама бібліотека міститься під горою в приміщенні колишнього Оссоленіуму), тому доступ пересічному туристу туди закритий.

Під час Другої світової війни (1941-1944 рр.) на території Цитаделі німці розмістили в’язницю для військовополонених (Stalag-328 “Tsutadell”). Одночасно з цим тут базувались й солдати і були військові казарми. Протягом всієї довгої історії Цитаделі цей страшний епізод з часів війни налічує три роки. Після децентралізації табору на більшості території залишились лише військові казарми.

Нещодавно у вежі велися ремонтні роботи з метою влаштувати тут… ресторан. Вже декілька років будівництво призупинене, кажуть, тут загинули будівельники. Може всіма силами противиться це безперечно цікаве місце (влаштувати б музей та меморіал) чисельним спробам людей без пам’яті та совісті перетворити його на розважальний центр…

Адреса: вул.Академіка Колесси,14

10. “Майоліка Хауз”

Буквально в одному кварталі від проспекту Свободи заховалася маленька вуличка Леся Курбса. Однією з цікавих будівель на ній – кам’яничка під №5.

Цей будинок звуть львівським Майоліка Хауз за його подібність та наслідування відомого шедевру віденської сецесії авторства батька цьго стилю – Отто Вагнера. Цей стиль поєднував на той час незвичні для модерну плаский фасад будинку, прорізаний рівномірними рядами однакових віконних прорізів з його декором глазурованими (майоліковими) кахлями з рослинним орнаментом.

При проектуванні львівського будинку за сучасною адресою Курбаса, 5, архітектор Соломон Рімер безперечно надихався творінням Отто Вагнера і в чомусь його наслідував. Той же плаский фасад, та ж майоліка. От тільки принциповою різницею є не тільки колір та орнамент майоліки: ритм візерунку відповідає ритму віконних прорізів, візерунки складають подобу картушів, які обрамлюють вікна. Серед квітів можна помітити блакитну королівську лілію.

У 1907 року у Львові постає місцева подоба віденського Майоліка Хауз. Будинок був збудований для львівського кам’яничника Ісаака Герша Сандаля. Плитку виробили також у Львові на фірмі братів Мунд. Перший поверх кам’яниці рустований і призначений був для “Японської кав’ярні”, яка і працювала тут до І Світової війни, на вищих поверхах розміщувалися квартири. На кожному поверсі влаштовані балкони на металевих консолях, причому нижчій балкон відокремлює рустовану торгову частину від житлової, вкритої майолікою.

Адреса: Леся Курбаса, 5.

А поділитися?



Вам має сподобатись...