40% Львова. Що робити з львівськими промзонами

logo
148410_40_lvova_wo_robiti_z_lvivskimi_promzonami.jpeg


Не можна так просто взяти й ревіталізувати всі заводи і фабрики. Європейський досвід підказує, які простори найкраще розвиваються на місці колишніх промислових зон.

У Львові планують ревіталізувати півтора десятка промислових об’єктів. Проте асистентка кафедри містобудування «Львівської політехніки» Ярина Сеньковська, яка досліджує реструктуризацію промислових територій в українських та європейських містах, застерігає від поспішного та хаотичного освоєння колишніх заводів і фабрик. Під час лекції «Промислові території Львова: можливості і перспективи» вона пояснила, чому краще, коли ревіталізацією займається одна компанія, а у просторах, які виникають на територіях заводів і фабрик, поєднуються різні функції. Tvoemisto.tv занотувало головне.

Ярина Сеньковська. Фото автора

Що значать промзони для міста

Цінність Львова в тому, що промислова архітектура довоєнного австрійського, польського та радянського періодів злились у певний симбіоз.

У 1944 році радянська влада взялась за масштабне будівництво заводів і фабрик у Львові. Місто було оголошене індустріальним центром західного регіону. Промислові об’єкти почали ущільнювати, розширюючи промзони аж до Рясного та Сигнівки. Вони побудовані за класичною схемою екстенсивної організації території, коли, збільшуючи виробничі площі, намагалися підвищити продуктивність праці. На генеральному плані 1993 року 40% території міста зайнято промисловими зонами. Зараз ця частка зменшується, й на місці колишніх промзон виростають житлові райони та офісні центри. Промислові території є резервом, який повинен інтегруватись у місто. Вони цінні з погляду креативних підходів, розвитку тих функцій, яких потребує місто.

Загалом у центральних частинах міста домінує торговельна, бізнесова, комерційна і історико-культурна функція. Житлова, торговельна, рекреаційна функція переважає у серединній частині, де до неї додаються і об’єкти легкої промисловості. На периферіях домінує логістика, торговельно-бізнесова, і легка промисловість. Крім того, навколо підприємств передбачені санітарно-захисні зони, які є більшими на периферії, ніж ближче до центру. Навіть наукомістка та легка промисловість має свої санітарно-захисні зони, і якщо в них буде будуватись житло, ці підприємства не зможуть розвиватись.

Джерело: http://photo-lviv.in.ua

Особливість промислових територій у наш час – подрібнення. Можливо, це й добре з економічного погляду, але, коли цілісне підприємство розділяється між півсотнею власників, і кожен із них починає доглядати тільки своє, а те, що нікому не належить, стоїть занедбане. Це поєднання руїни, розвитку й реновації є геть не естетичним для міста.  

Як реструктуризовують промислові об’єкти в Європі

Класичним прикладом є Докленд – колишні доки в Лондоні, що стали повноцінним бізнес-центром і дали місту 85 тисяч нових робочих місць. Тепер це багатофункційний простір, де є і комерційна, і громадська, і житлова забудова.

У шведському Гетеборґу підприємство, що будувало кораблі, було перепрофільоване на великий багатофункціональний комплекс. Процес реструктуризації тривав десять років. Перше, що зробила влада – почала знайомити містян із територією заводу. Там почали проводити заходи й концерти, завдяки яким люди довідалися, що така територія взагалі є. Потім простір почали забудовувати житлом, а коли за кілька років ринок перенаситився, змінили концепцію. На територію заводу перевели гімназію, куди стало престижним водити дітей. Потім туди запросили великих інвесторів – Volvo та Ericsson. Те, що великі корпорації чудово почувались у цьому місці, стало поштовхом, аби туди пішов також малий і середній бізнес.

Парк Націй. Фото Messagez.com

Парк Націй у Лісабоні створили до виставки Expo 1998 року. Територія була забруднена відходами нафтохімічного виробництва. Тут також була міська бійня й військові казарми, які не додавали привабливості території. Старі корпуси зруйнували, зняли верхній шар ґрунту, а потім побудували багатофункціональний комплекс. Тепер тут промислові підприємства, комерційні компанії, житло, спортивні й культурні центри.

Шпандау – район Берліна, де були зосереджені металообробні, військові та нафтові підприємства. Сьогодні тут житло, парки, а прибережна смуга цілком віддана для громадського використання. Промисловість перепрофілювалась у наукомістку.

Парк Емшер розташований у Рурському вугільному басейні. Колись тут процвітала важка і кам’яновугільна індустрія. Понад сто років територія була однофункційною і поступово занепала. Після реструктуризації вона отримала нове життя – тут з’явились наукові установи та технологічні компанії, нове житло, парки, культурні та громадські центри, спортмайданчики. Відкрилось безліч підприємств малого та середнього бізнесу. Загалом роботою забезпечили п’ятдесят тисяч людей. Цей глобальний задум складався зі 120 окремих об’єктів, які охопили сімнадцять міст. Попри це, на території парку збереглися й індустріальні об’єкти, й сама пам’ять про індустріальну спадщину.

Щоб оживити промислові території, потрібно вкласти багато ресурсів: прокласти нові транспортні магістралі, мости, паромні маршрути, гілки метро. Потрібно також визначитись із функціональним призначенням території. Якщо на ній залишається виробництво, вона залишається закритою; якщо призначення змінюється, територія поступово розчиняється в місті, формуючи для нього новий образ і функції.

Важливість промислових територій ще й у тому, що тут можна впроваджувати експериментальні проекти нової архітектури, гратися з формою, матеріалами, висотністю. Дороги для будь-яких інновацій тут відкриті.

Чи варто перетворювати заводи на креативні простори

Приклади перетворення промислових підприємств на креативні простори є й закордоном – наприклад, у Ляйпціґу, де гарні промислові будівлі віддали під майстерні скульпторів, реставраторів і художників, які створюють власні комуни. Є такі приклади і в Києві – експериментально-механічний завод на Видубичах, шовкопрядний комбінат. Дуже добре, що на цих платформах реалізовується малий бізнес і креативний клас.

Проте власники відповідають також і за безпеку людей. У деяких промислових будівлях, які повертають до життя, є дірки в стінах або не дотримані правила пожежної безпеки. У Лісабоні, перш ніж відкривати промислові об’єкти для суспільства, організували всі заходи безпеки. Відкривати будівлю без цього – злочинно. Натомість, власники заводів у Львові йдуть шляхом найменшого спротиву: просто здають приміщення. При цьому в приміщеннях заводу РЕМА, які здають в оренду, навіть нема опалення – люди приносять свої електричні обігрівачі.

Фото автора

Як визначити, які промислові підприємства потрібно залишити

Ми не можемо перетворити всі промислові території на житло та креативний простір. У нас багато вишів, які щороку випускають десятки тисяч спеціалістів, яким об’єктивно потрібно десь працювати. Й ніхто не хоче працювати на відсталому заводі – отже, потрібні перспективні виробництва. Місто може існувати без важкої промисловості, але легка й інтелектуальна є запорукою економічного розвитку та ознакою розвинутих країн. Для внутрішнього ринку потрібні товари власного виробництва.

Фото Анастасії Гаврішової

Зараз немає загальної концепції розвитку території промислових підприємств у Львові. Через це страждає передусім бізнес, який через неефективну організацію недоотримує прибутки. Відсутність доріг і інженерних комунікацій часто відлякує інвесторів. Західні підприємці, які займаються реструктуризацією, приділяють багато уваги саме ребрендингу території, аби на нові простори було модно прийти.

Всі промислові території мають бодай якийсь потенціал для розвитку, який визначається транспортною доступністю, близькістю до центру, функцією сусідніх територій і районів, сформованою планувальною структурою та інженерними комунікаціями, формою власності та кількістю власників.

Міська рада Львова оголосила список заводів, які можна ревіталізувати. Поки що зарано казати, що можна там зробити. Перше, що потрібно зробити – оцінити територію, ступінь забруднення й аварійність будівель. Ідеально було б, якби реструктуризацією займалась одна організація, яка б чітко все розпланувала та цілісно підійшла до розв’язання проблеми. Закордонний досвід свідчить про те, що велика кількість власників не може домовитись між собою. Це велика відповідальність, яку може взяти на себе одна компанія та врахувати одночасно думки міста, суспільства, ринку і майбутніх підприємців, які працюватимуть у новому просторі.

Роман Тищенко

А поділитися?



Вам має сподобатись...