Акцизи на російські книги – боротьба з інфекцією

logo


Чому треба вийти з тіні книжкового ринку Росії і чому український національний організм зараз потребує прийняти «деяку дозу національної виключності».фото ілюстративне: inosmi.ru

фото ілюстративне: inosmi.ru

Директор меморіального музею Івана Франка у Львові роздумує над тим, чому введення акцизу на книги з РФ є вчасним і правильним кроком, який позитивно вплине на розвиток українського книговидавництва.

Ідея маркування та введення акцизу на російські книги є цілком раціональною, передусім, з огляду на те, що ми звикли мислити книги як щось конче високодуховне, як категорію культури. Але не меншою мірою це категорія ринкова та ідеологічна – це зброя в інформаційній війні.

Зважаючи на воєнну ситуацію, яка є наслідком колоніальної залежності від російського культурно-інформаційного простору, є велика потреба деокупації національного культурно-інформаційного простору, а отже правильного позиціонування в ньому як книги своєї, так і книги чужої.

Треба визнати, що наші північні сусіди досить ефективно і системно використовували книгу як зброю в інформаційній війні, а також для наступу суто економічного. Бо книжковий ринок, наскільки я можу про це судити, був заполонений російськими виданнями, так само, як і ринок музичний.

Ми знаємо, що донедавна основна пропозиція, яка формувала попит ( а не навпаки, як каже логіка економічного функціонування), була пропозиція російської музики, здебільшого попси, яка практично не мала альтернативи На українському книжковому ринку була певна альтернатива, але дуже багато наших видавництв не могли протистояти дешевій, хоч і не завжди якісній в сенсі контенту та поліграфічного виконання російській книжці.

Водночас говорити про те, наскільки токсичним є книжковий продукт родом із Російської Федерації – питання загальне. Буває по-різному. Є токсичний, а є й не токсичний. Серед російських книг є багато цікавих та цінних видань, які становлять певну художню чи наукову вартість. Ми це розуміємо, і не треба уподібнюватися до варварів, які палили книги на площах середмість. Про це не йдеться, не варто вульгаризувати.

Підозрюю, що деякі дискутанти, які візьмуть слово з цього приводу, будуть казати, що оці обскуранти вирішили відгородитися  китайським муром від цивілізованого «русского міра», а отже – ату, їм, ату!

Ні, йдеться зовсім про інше – про природну опірність національного культурного організму, про те, що деякі чужорідні елементи виробляють антитіла і організм мусить боротися, щоби зберегти свою цілісність, навіть коли йдеться про, здавалося б, цілком пристойний, якісний, але зовсім чужий продукт. Тож якщо він витісняє національний, якщо він йому загрожує, то кожен здоровий і тверезомислячий організм шукатиме протидію.

Думаю, що цей акциз є м’якою формою такої протидії. Згадаймо, під час Революції гідності і на початках протистояння з Росією йшлося про маркування російських товарів у супермаркетах, яке також, можливо, викликало неоднозначні думки – йшлося про продукти, товари масового вжитку, про побутові товари. Можливо, ці триколори біля цінників на початках когось дивували, шокували і т.д., але воно спрацювало. Бо логіка була залізна: «купуєш російське – працюєш на окупанта, купуєш російське – вкладаєш зброю до рук найманців, які топчуть твою землю». Може, вона жорстка і максималістська, але за тих обставин, які маємо зараз, цілком доречна.

Колись Івано Франко писав у філософському діалозі «На склоні віку», що нашому національному організму не завадить прийняти деяку дозу національної виключності, або й навіть ксенофобії. Коли ж цей організм достатньо зміцніє і буде здоровим, то він сам відмете всяку ксенофобію і національну виключність. Ось тоді можна говорити про відкритість та діалог. Але в обставинах, коли цей організм хворий, то те, що він бореться з інфекцією – цілком нормальне явище. Саме тому я сприймаю ці заходи власне як форму боротьби з інфекцією.

Зараз не маю офіційної статистики про те, скільки в Україні продали книжок з Росії. Крім того, я стежу за львівським книжковим ринком, а він має особливості, відтак я не маю стереоскопічної картини.

Картина на Львівщині була виграшніша, тут була більша пропозиція. Виглядає, що з українською книжкою не так зле, особливо, якщо дивитися через призму Форуму видавців у Львові. Та український книжковий ринок – це не тільки Форум видавців. І якщо на Форумі видавців ми маємо, умовно кажучи, 80% україномовних книжок і 20 – російськомовних, то на українському книжковому ринку в цілості пропозиція цілком зворотна.

Я думаю, що останнім часом якась тенденція мала би окреслитися (хоч і не спираюся на жодні статистичні дані) у зв’язку багатьма чинниками.  Перше – складність транспортування та ввезення книг з Росії в Україну. Бо значною мірою ця книга з Росії була контрабандною. Велика кількість тих книга ввозилася нелегальним шляхом – людьми, які заробляли гроші та не платили ніяких податків. Користі для української економіки вони жодної не приносили. Зараз ця контрабанда зі зрозумілих причин стала складнішою.

Друга причина – хоч, може я тут виглядаю рожевим оптимістом – підвищення інтересу до свого культурного продукту. Була ж дискусія про те, чи не спричинить введення квот вакууму в музичному контенті на радіо. Не спричинило. Навпаки, люди виявили, що є багато цікавих виконавців, яких вони досі не чули.

Так само можна сказати й про книжковий ринок український. Я спостеріг тенденцію до вирівнювання пропозиції в різних категоріях видань. З’являються такі книги, які раніше українською не виходили. Це література нонфікшн, нуково-популярна, література факту. Вона кілька років як почала виходити активно, з’явився потік видань і видавництва, які на цьому спеціалізуються. Їх видають достатньо великими накладами. Є й переклади з російської, до прикладу, популяризаторки науки Асі Казанцевої. Зараз видавництво з Харкова видало кілька її книг українською. Харківське видавництво! Українською! Книги російської журналістки, яка популяризує науку! Отже, попит є і зростає, бо інакше вони просто не видавали б.

Принцип простий – якщо є велике і потужне дерево, а біля нього росте дуже гідне, але набагато менше деревце, то велике дерево гнітить і деформує те, що росте в його тіні. На жаль, українське книговидання тривалий час, впродовж десятиліть, існувало в тіні російського за принципом, про який писав той же Франко: «А ти мене, дубе, отінив як хмара». І ота хмара отінювала, ринок був деформований, а велику частину попиту задовольняла саме продукція російською.

Ще один приклад – масова література – детективи, жіночі романи, які раніше не виходили українською. Але тепер вони з’являються, можуть бути успішними , їх екранізують. На ці перші українські фільми починає ходити той же український глядач і це єдиний спосіб нормалізувати ситуацію і вийти з тої тіні Росії та отримати повноту культури і книжкового, і не тільки книжкового ринку.