Архітектурні перлини Львівщини: закохатись за один день
Часом так хочеться хоча б на день втекти від міської метушні й податись якнайдалі від сигналізацій автівок і заторів у якесь романтичне та спокійне місце. Проте далеко не кожен має змогу взяти відпустку, зібрати валізу, повну речей, і поїхати у пошуку нових вражень на цілий тиждень, а то й два. Не всім і по кишені можуть бути далекі поїздки – “кусаються” ціни навіть на квитки у потяг.
Та все ж альтернатива довготривалим подорожам є! Якщо Львів ви вже обійшли вздовж і впоперек, посмакували каву у всіх відомих і не дуже кав’ярнях, скуштували львівські мандрики і прецлі, пофотографували будинки, відвідали музеї і навіть помилувалися містом із Високого Замку, Ратуші, Церкви святих Ольги і Єлизавети, то навряд чи ви так само добре знаєте область, яка також має чим вас здивувати. Навіть якщо маєте лише один вільний день, ви можете отримати незабутні враження від поїздки, набратися свіжих відчуттів і позитивних емоцій тут, на Львівщині.
“Золота підкова” Львівщини
Якщо дивитися на Олеський, Підгорецький та Золочівський замки на відстані понад 200 км згори, то вони складаються в дугу, що дуже нагадує підкову. Звідти й назва – замки “Золотої Підкови”. Вони, до слова, вважаються найграндіознішою замковою спадщиною, що залишилася в Галичині. Також усі три замки знаходяться відносно недалеко один від одного, тому їх можна відвідати за одну поїздку.
фото: atlas.lviv.ua Олеський замок називають одним із найкрасивіших у Східній Європі. Імовірно, він був збудований одним із синів галицько-волинського князя Юрія Львовича на плато пагорба висотою 50 м. Також, за даними історичних джерел, у стінах замку не один день провів гетьман Богдан Хмельницький.
Інколи, стверджують туристи, за гарної погоди Олеський замок видно навіть із сусідніх – Волинської та Рівненської – областей. А на подвір’ї і в замкових залах можна відчути подих середньовічної краси та величі. Так як бурхлива історія замку не сприяла збереженню багатьох автентичних речей, то автентику представляють насамперед фасади будівлі, замкові портали, геральдичні рельєфи з каменю. У музеї ж, розташованому в стінах Олеського замку, зібрано твори живопису, скульптури, прикладного мистецтва Х-XVIII століття.
Також цього року Олеський замок долучається до акції “Ніч у Львові”. Як раніше писала “Пошта”, гості проекту матимуть можливість від Порохової вежі поїхати автобусами до цієї локації. А вже у самому замку їм запропонують екскурсії, частування, навіть прев’ю до проекту “Колискові для Олекси”.
фото: denied.org.ua Неподалік від Олеського (до 20 хв їзди автомобілем) знаходиться Підгорецький замок, гордість “Золотої підкови”, адже він – один із найкрасивіших європейських замків епохи пізнього ренесансу. В його ансамбль входить триповерховий палац, костел, заїжджий двір і парк. До речі, саме Підгорецький палац виконував роль Версалю у радянському фільмі про трьох мушкетерів.
Втім, історія самого палацу не є вельми радісною… У 1940 році, з приходом радянської влади, замок-палац передали Львівському історичному музею, після пограбування у 1945-ому його відкрили знову – втім, в якості не музею, а санаторію для хворих на туберкульоз. Вже через дев’ять років, у 1956 році, у замку сталася велика пожежа, яка пошкодила більшу частину внутрішнього оздоблення, що, на диво, не стало причиною для закриття санаторію в стінах палацу.
Лише у 1997-ому завдяки клопотанням відомого українського мистецтвознавця Бориса Возницького замок передали Львівській галереї мистецтв, зараз Підгорецький палац знаходиться на реставрації. Однак, для огляду залишаються доступні фасад будівлі та навколишні території.
фото: kapitoliy.net.ua Найкраще з усіх трьох зберігся Золочівський замок. Він збудований на зразок фортеці, у дворі знаходяться двоповерховий замок-палац у стилі ренесансу, а також Музей східних культур у так званому “Китайському палаці”. У самому замку зберігається копія корони єдиного за всю історію українського короля Данила Галицького.
Загадкова легенда Золочівського замку пов’язана із двома каменями, датованими ХV століттям. Місцеві називають їх “каменями тамплієрів” і радять загадувати бажання – кажуть, збуваються. Щоправда, тут є “своя система”: потрібно покласти до дірочки палець, подумати про бажане і швидко повернути палець довкола осі. Якщо бажання матеріальне, потрібно повертати в бік тернового, “мертвого”, вінка. Якщо ж романтичне — в бік вінка квітучого.
Працівники замку жартують: якщо бажання не здійснилося — значить, палець був не тим. Нічого не поробиш, якщо бажання не збулося, значить у вас буде ще одна причина відвідати Золочівський замок.
Добромильський замок Гербуртів
На Старосамбірщині, поряд із Добромилем, над річкою Вирва красується найвищий замок Львівщини – замок Гербуртів. Близько 1450 року львівський ловчий Микола Гербурт побудував на Сліпій горі біля Добромиля дерев’яний замок. Однак менше, ніж за 50 років (у 1497 році) будівля згоріла після нападу татар.
У 1566-ому Станіслав Гербурт розпочав будівництво мурованого замку, відразу після того, як польський король Сигізмунд II Август надав місту Добромилю магдебурзьке право. У 1614 році Ян Щасний Гербурт завершив і дещо перебудував цю твердиню, надавши їй ренесансного вигляду. Вона мала винятково оборонні функції, а житлові корпуси використовувались тільки для тимчасового мешкання. Завдяки своєму розташуванню і овальній формі замок був неприступним для нападів.
фото: lvivposter.com.
До нашого часу збереглося не так багато, зокрема: чотириярусна брамна бастея з рештками житлових приміщень, два фрагменти мурів, залишки однієї башти і залишки криниці на подвір’ї замку. Також при хорошій видимості з мурів замку можна побачити Самбір і польське місто Перемишль (Добромиль знаходиться недалеко від польського кордону).
Окрім цього, у містечку Добромиль можна відвідати монастир святого Онуфрія, у якому в 1888 році розпочав служіння Церкві майбутній Митрополит Андрей Шептицький. Його засновниками вважаються власне Ян Щасний Гербурт і його дружина Єлизавета, княжна Заславна.
Та на жаль, після приходу радянської влади у 1946 р. монастир закрили за наказом радянської влади, після чого у 1950-ому перетворили на психоневрологічний інтернат для жінок. Церкву перекрили і поділили на два поверхи: на першому був склад, на другому – клуб. Лише у вересні 1992 року споруда монастиря знову використовується за призначенням.
Під час відвідування міста ви переконаєтесь, що Гербуртів у місті не забули. 270 років Добромиль був родинним гніздом цієї шанованої у Галичині родини. В ошатній ратуші працює кафе з такою назвою, а сам замок багато для кого і дотепер зоветься Гербуртом.
Крім костелу, замку і монастиря василіан на увагу заслуговують будівля податкової (1906), мурована церква Зішестя св. Духа і сила-силенна мурованих капличок, розкиданих по містечку.
Варто додати, що саме у Добромилі відбувається дія популярного сучасного містичного роману львів’янки Галини Вдовиченко “Тамдевін”. А Галина Пагутяк у 2012 році написала роман “Слуга з Добромиля”.
“Ідеальне” місто Жовква
Жовква – місто ремісників – заснована у 1368 році, в XVII столітті була резиденцією короля Речі Посполитої Яна III Собеського. Жовква багата на визначні місця – тут функціонує Державний історико-архітектурний заповідник, до якого входять 55 пам’яток архітектури, пам’ятки містобудування і садово-паркового мистецтва, 15 пам’яток історії.
Свою прогулянку Жовквою екскурсоводи радять починати з Глинської брами. На початку 1960-их років, коли вже війна з УПА-ОУН начебто завершилась, зранку на ратуші замайорів синьо-жовтий прапор. Цього “совєти” не чекали. В місті ввели воєнний стан, приїхали танки. Та бронетехніка не пролазила крізь вузьку міську браму. Не допомогли навіть два комплекти вибухівки, закладені під Глинську браму, адже її будували на віки. Споруда завалилася аж наступного дня над ранок. Зараз Глинська брама відбудована за старими кресленнями.
Як і кожне середньовічне місто, Жовква будувалася за принципом укріпленої фортеці. Але не простої, а “ідеальної”. Будувати “ідеальні” міста в Європі тих часів було модним, своєрідним трендом, що з’явився завдяки “Утопії” Томаса Мора. Взявши за основу проект італійського архітектора Б. Морандо (прямокутні квартали, забудовані двоповерховими кам’яницями-близнюками), Жовкву творили відомі львівські майстри Павло Щасливий, Павло Римлянин та Амброзій Прихильний.
фото: vezdehod-tour.com.ua
У кожному “ідеальному” місті увага приділялася замку. Жовківська фортеця – це чотирикутник з триярусними наріжними баштами та в’їздною брамою в північно-східній стіні. По периметру мурів розташовувались бойові галереї зі стрільницями, а південно-західний бік було пристосовано під палац, прикрашений відкритою галереєю з аркадами. Спочатку фортеця, посилена наріжними вежами, була повністю позбавлена архітектурного декору. Тож той ошатний вигляд, в якому замок зберігся дотепер, споруда набула за пізніших реконструкцій.
Поряд із замком, біля підніжжя гори, був розбитий чудовий парк “Звіринець”, де у вольєрах жили сарни та олені. Мисливські виїзди — улюблене дозвілля тодішніх хазяїв твердині: Жолкевських, їх спадкоємців Даниловичів, а потім короля Польщі Яна ІІІ Собеського. Жовква відома ще й тим, що тут в першій половині XVII ст. працював єдиний в Україні монетний двір, де з срібла вдови Жолкевського карбували монети.
Поряд із замком розташувалась Ринкова площа – традиційний центр суспільно-торгівельного життя міста. Під арками кам’яних галерей колись йшла жвава торгівля. На всю Галичину славились вироби місцевих гончарів – керамічний посуд та кахлі для печей, не менш популярними були й місцеві тканини. Ринкова площа залишається центром міста і зараз. Тут знаходяться магазини й кав’ярні, тут можна просто відпочити, оглядаючи чудові історичні пам’ятки навколо.
Неподалік від Жовкви у селі Крехів є монастир, який у часи набігів татар був прихистком мешканцям навколишніх сіл, а за Радянського Союзу – школою для дітей із ментальними хворобами. Монастир,заснований ченцями Києво-Печерської лаври, відвідували Богдан Хмельницький та Іван Мазепа. Нині ж його відреставрували і відкрили для паломників зі всієї України і не тільки.
Неприступна фортеця Тустань
“…В лісистих проваллях… у величезних камінних “бовдах” якісь дивні віки, якась старина, дивна, запропавша культура записала твердими і глибокими буквами свої сліди”, – писав Іван Франко про Тустань, величну фортецю поблизу гірського села Урич, Сколівського району.
Тустань – давньоруський оборонний комплекс, митниця та місто-фортеця, залишки якого знаходяться в Карпатських горах (Східні Бескиди). Не тільки в Україні, але й у всій Європі немає інших збережених дерев’яних фортець X-XIIIст. , що ставить залишки Тустані в ряд унікальних пам’яток давньоруської архітектури.
Заснувало фортецю слов’янське плем’я білих хорватів, яким судилося стати одними з пращурів сучасних українців. Наші далекі пращури входили до складу Київської Русі і міцно сиділи на важливому відтинку Соляного шляху, що ним руські купці везли до Західної Європи сіль — вона була цінним товаром. Крім того, Соляний шлях становив частину величезного торгового тракту, яким перевозили коштовний шовк.
фото: ukr.segodnya.ua
Тустань білі хорвати влаштували у дуже вигідному місці: вони брали мито з купців, а також забезпечували їм охорону. Про те, що це місто-фортеця мало важливе міжнародне значення, було дійсно важливе, міжнародного значення, свідчать археологічні знахідки: тут платили мито навіть арабськими дирхемами — монетами чистого срібла.
Монголо-татарське військо знищило Київ, але захопити Тустань вони не змогли, як і жоден інший ворог. Однак із часом фортеця втратила статус митниці, потім польські шляхтичі тримали колись грізну фортецю у занедбаному стані, вона ще певний час існувала, але після XVI ст. Тустань остаточно була віддана на волю карпатських вітрів. З новітньої історії Тустані відомо небагато: подейкують, тут облаштовували свої криївки воїни Української повстанської армії.
У Тустані історію можна повернути на багато віків назад, ставши частиною українського середньовіччя. Неповторність фортеці полягає не лише у її природних особливостях, хоча скеля сама по собі вражає. Унікальність Тустані полягає ще й у можливості точно (90%) відтворити дерев’яну забудову, що існувала на скелях. Річ у тім, що будівничі, споруджуючи неприступну дерев’яну фортецю на скелях, довбали в камені пази для закріплення дерев’яних конструкцій. Дерева давно немає, а сліди в камені збереглися до сьогодні.
Щороку під урицькими скелями відбувається фестиваль української середньовічної культури “Ту Стань!”. Впродовж кількох днів учасники фестивалю відтворюють життя древнього граду таким, як воно було тоді, у всіх його проявах: від ремесел до розваг. Особливу увагу на кожному фесті присвячують і військовій справі – десятки реконструкторів відновлюють баталії воїнів-русичів із ворогами.
За матеріалами: castles.com.ua, risu.org.ua,uk.wikipedia.org, tustan.ua, tvoemisto.tv,ukrainaincognita.com, guide.karpaty.ua
