Богдан Костик: у Винники дуже важко потрапити, а заграти ще важче

 За останні п’ять років винниківські вболівальники звикли не лише до стабільно високих результатів, а й прикипіли до гравців «Руху», які віддають усі сили на футбольному полі заради майбутніх трофеїв. Серед улюбленців публіки завше був уже екс-капітан команди Богдан Костик. Такі, як він – це знахідка для будь-якого тренера, бо закрити ту чи ту позицію для цього футболіста не є проблемою. Нині Богдан Костик граючий тренер «Руху» і вже більше допомагає Руслану Мостовому, аніж грає. Та за потреби готовий допомогти своїй команді, бо продовжує тренуватися на рівні з усіма футболістами «Руху».       

Богдане Івановичу, що змінилося для Вас після переходу на тренерську роботу?

Зараз вже трішки мені психологічно легше, бо спершу було дуже важко змиритися з думкою, що в ігровій кар’єрі потрібно ставити крапку. Треба вміти вчасно піти, це рішення виважене. Тепер планую записатись на тренерські курси, багато читаю, спілкуюся, зокрема з нашим тренером Олександром Івановим. У мене до нього завжди багато питань, на які він відповідає мудрою порадою. Олександр Михайлович наша ходяча енциклопедія, розбирає ігри суперників до найменших дрібниць, сильний тактик, який завжди визначає за якою схемою будемо грати у тому чи тому матч. Зокрема, це велика його заслуга, що команда серед лідерів чемпіонату.

У  Вас відбувся плавний перехід до тренерської діяльності. Вас заявили на чемпіонат як гравця команди, у поєдинку з херсонським  «Кристалом» Ви навіть вийшли на поле.  Утім це був лише один неповний поєдинок у чемпіонаті. Сподівались мабуть на більше?

Рік тому я зламав ногу, набрати необхідних кондицій після такої важкої травми виявилось нелегко. Хоча тренувався на рівні з усіма, але таким було бачення тренера.

Дивно, бо в команді позиція опорника є проблемною. Мали б скласти гідну конкуренцію?

Так, ця позиція накульгує, у нас немає типового опорного. Мені спортивний директор Володимир Лапіцький сказав: «Знайди такого футболіста,  як сам, але кількарічної давнини» (сміється). На цьому місці більшість часу діяв Ярослав Кінаш, але це не його амплуа, він мав би грати вище, він ефективніший у створенні моментів. Пробували Чучмана і Кікотя, але помітно, що це теж не їхнє розташування на полі. Тож, як відомо, зараз шукаємо нападника і опорника.  

У команді відбулися зміни на тренерському містку. Із приходом до керма «Руху» Руслана Мостового що змінилося особисто для Вас?

Насправді минуло доволі мало часу, але вже помітно, що Руслан Іванович тактично грамотний спеціаліст. Зараз відбудуться збори, плідно попрацюємо і тоді вже за підсумками офіційних матчів можна робити якісь висновки щодо нашої спільної діяльності.

Руслан Мостовий, тоді як очолив команду, мав індивідуальну бесіду з усіма гравцями. Мабуть вона відбулась і з тренерами, про що говорили?

Ми часто спілкуємося, помітно, що він хоче вже поринути в роботу якомога швидше. Я з Русланом Івановичем знайомий давно, ми з ним разом грали в одній команді. Тому, гадаю, спрацюємось.

Незабаром розпочнуться перші збори. Якими вони будуть для «Руху»?

Потому, як команда пройде медогляд, розпочнемо інтенсивну роботу. Головний акцент на першому етапі – це фізична підготовка. Щоб до других зборів ми були в належній формі, бо в Туреччині вже моделюватимемо різні тактичні схеми, награвати склад для весняної частини чемпіонату.

На гру з «Шахтарем» прийшло шість тисяч глядачів, більше стадіон «Локомотив» не вмістив

Повернемось до Вашої ігрової кар’єри. Розкажіть, як усе починалося?

На той час вибору як такого не було. Мій брат займався футболом і батько є великим шанувальником цієї гри. Музику я не любив, відтак обрати було  легко. Тато привіз мене до Винників, де моїм першим тренером став Богдан Поточняк. Згодом я перейшов до Львівського училища фізичної культури, де мав за честь займатися під орудою легендарного карпатівського бомбардира Володимира Данилюка.

Мабуть, як і кожен юнак, мріяли захищати кольори «Карпат»?

Ні, я не був зосереджений лише на «Карпатах». Мене одразу після закінчення школи запросили у друголігову СКА «Орбіту».  Було важко. Мені здається, зараз молодим легше адаптуватися до дорослого футболу. А тоді не скажу, що була дідівщина, але всі поважали старших, була дисципліна, зараз молодь почувається більш розкутою.

Що тоді собою уявляла СКА «Орбіта»?    

Анатолій Тищенко був президентом, Роман Деркач головним тренером, не знаю досі що це був за проект. Я собі мав за ціль набратися досвіду і йти далі. «Орбіта» функціонувала лише рік, потім припинила своє існування. Згодом у моїй кар’єрі ще була дрогобицька «Галичина», я там пограв лише півроку. Бо взимку надійшла пропозиція від Ігоря Артимовича перейти у «Раву» з Рави Руської.

Для багатьох вболівальників Ваше прізвище насамперед асоціюється з «Равою». У цій команді Ви провели п’ять прекрасних років. З них три у Другій лізі, Ваша команда ставала переможцем цього дивізіону. Двічі здобувала бронзові нагороди. У чому унікальність цього колективу?

Рецепт успіху простий: сплав досвіду і молодості. Пригадую, ми за чотири тури до завершення чемпіонату перемогли івано-франківське «Прикарпаття» і стали достроковими переможцями турніру. У тому матчі я мав подвійну мотивацію, бо спізнився на передігровий командний заїзд, що загрожувало штрафом. Але два моїх голи і дві результативні передачі зняли усі питання про переможця і замість покарання отримав преміальні. У нас тоді граючим тренером був Андрій Покладок, він усе робив добре. Теорія не більше 15 хвилин, цікаві тренування і головне – стабільний результат.

«Рава» двічі могла підвищуватись у класі, однак цього не зробила. Бракувало фінансів?     

У Другій лізі у нас було хороше фінансове і матеріальне забезпечення. Цього бюджету вистачало. Однак для виступів у першому дивізіоні, мабуть, керівникам бракувало грошей. Тому з часом команда і припинила своє існування.

Ви брали участь в історичному для «Рави» поєдинку проти донецького «Шахтаря». І хоча в 1/32 фіналу Кубка України поступилися 4:1, грали гідно. А в Вашому активі гол престижу у ворота Яна Лаштувки. Мабуть один з найпам’ятіших забитих м’ячів ?  

Пригадую, це був 2004-й рік. Неймовірний ажіотаж довкола матчу, шість тисяч глядачів зібралося, більше стадіон «Локомотив» просто не вмістив. Напередодні увесь тиждень мені телефонували з проханням дістати квитки на цю гру. У складі «Шахтаря» вийшли такі зірки, як Матузалем, Срна, Тимощук, Брандау, Агахова, Маріка, Дуляй і той таки Лаштувка. Ми перший тайм завершили нульовою нічиєю, у перерві зайшов президент клубу і навіть пообіцяв збільшити і без того солідні преміальні. Але клас дався взнаки, і ми програли. Щодо гола, то я його провів з пенальті, яке сам і заробив. Мене, до речі, Даріо Срна збив. Перед цим 11-метровий не реалізував Андрій Покладок, тож у другому випадку я вирішив взяти ініціативу на себе і не прогадав.   

Мабуть заради таких матчів і варто грати у футбол? 

Звісно, мені всі телефонували і вітали із забитим м’ячем та хорошою грою нашої команди. Президент сказав, що мною цікавляться інші клуби. Я навіть їздив на перегляд до «Волині», але коли побачив хто такий Кварцяний, то зрозумів, що грати у нього мені не судилося. Також чув про інтерес з боку одеського «Чорноморця», але справа до контракту так і не дійшла.

Після професійного етапу кар’єри у «Раві» Ви ще два роки знаходили у собі мотивацію та грали за цю команду у чемпіонаті області. Далі був міжнародний досвід у сусідній Польщі. Який слід залишили у тамтешньому чемпіонаті?

Нас туди вирушило одразу кілька футболістів з «Рави». Наш президент товаришував з власником польського «Спартакусу» зі Замості. Цей клуб тоді виступав у нижчій професійній лізі і боровся за виживання. Ми провели там повноцінний сезон і допомогли команді залишитися у своїй групі. Хоча було нелегко, судді чомусь ставилися упереджено. А так загалом усі умови для проживання і тренування були на належному рівні. База, тренажерний зал, басейн, поля – все у нашому розпорядженні. Тож жалітися нема нащо. Дві тисячі глядачів на наші матчі ходили стабільно, а на дербі – то і до п’яти збиралося.

Після року виступу у Польщі Ви повернулися до України і несподівано опинилися у чемпіонаті Закарпатської області, де у складі команди зі Сваляви стали найкращим бомбардиром чемпіонату?

До речі, наш спортивний директор Володимир Лапіцький жартує і каже, що з того часу – мій агент. Бо саме він посприяв моєму переходу до цього клубу. Перед цим я майже все життя грав на позиції крайнього півзахисника (у Польщі взагалі центрального захисника), здебільшого з правого флангу, а там тренер через брак форвардів поставив мене на вістрі атаки, і такий тактичний хід спрацював. За 24 матчі я забив десь 28 м’ячів та вийшов у найкращі бомбардири чемпіонату, але переможцями Закарпатської області стала команда з Берегового, у неї тоді був дуже сильний склад, за іменами це гравці рівня Першої ліги. Тож вони були поза конкуренцією.  

Можливо, тренер розкрив новий талант. І Ваше амплуа – це форвард?

На той час це точно. Та я й сам почувався у шоці. До речі, ми перед цим чемпіонатом мали дуже серйозну фізичну підготовку. Тож, як бігати закарпатськими горами пам’ятатиму завжди. Бо за два з половиною роки у цій команді я їх вивчив досконально.

МІГ СПОКІЙНО ПОЇЗДИТИ У ПІДКАТАХ

Далі було повернення у Винники?

Так, був телефонний дзвінок від президента клубу Григорія Козловського, якого  знаю давно, ми з ним колись в одній команді грали на чемпіонаті міста. Швидко про все домовились, і з 2012 року я в команді. Тож щасливий, що маю причетність до усіх трофеїв, які здобував у цей період винниківський «Рух». Звичайно, окрім футболістів, велика заслуга у цих перемогах і Григорія Петровича. Він прекрасно розуміється на футболі, завше прагне перемагати і це нас неабияк надихало. Завдяки йому про Винники знає уся Україна, і, повірте, багато досвідчених виконавців просяться до нашого клубу, бо знають що наш президент людина слова і все, що обіцяє, виконує.

Насичена кар’єра підходить до завершення, однак дітям буде про що розповісти?                 

Звісно, що періоди у Раві-Руській та особливо у Винниках – це чудові та незабутні миттєвості. Наші перемоги в обласному чемпіонаті, на аматорському рівні – це було нелегко, але своєю працею і несамовитим бажанням ми заслужили бути першими. До речі, у «Русі» я перекваліфікувався в опорного півзахисника і став капітаном команди. У нас щороку відбувалася велика ротація, я зараз своїм молодшим колегам кажу: у Винники дуже важко потрапити, а заграти ще важче. Тому діти можуть пишатися моїми скромними здобутками.

Ви любили атакувати. На позиції опорного таких можливостей було менше? 

Наша команда була дуже сильною, грала першим номером і багато проводила часу на половині поля суперника, тому я часто мав можливість підключатися до атак. Але за потреби міг спокійно поїздити у підкатах.

Виходить, Ви універсальний футболіст?

За своє життя не грав хіба що на позиції воротаря.

Хто Ваші найвідданіші уболівальники?

Моя дружина Ірина та двоє доньок – восьмирічна Ліза і дворічна Поліна. Цей Новий Рік святкували у Вінниці, звідки родом моя кохана половинка.

Як познайомились з дружиною?

За оголошенням. (Сміється)

У соціальних мережах?

Тоді ще не було таких соціальних мереж, як зараз. Це довга історія, якось іншим разом розповім. Зараз із сім’єю готуємося до різдвяних свят, опісля розпочинається підготовка до весняної частини чемпіонату. Також зараз виникло трішки часу для читання, знайомлюся з тренувальним процесом різних команд. Мені імпонує наставник лондонського «Тоттегему» Маурісіо Почеттіно. Нині опановую цікаві методичні посібники, наприклад, про  психологічний момент під час навчально-тренувальних зборів. Коли команда прибула на збори, два тренування на день, навантаження неймовірні – зрозуміло, що стан гравців може бути не найкращим. А в цій книзі розповідається про різні методи впливу на футболістів. Залишилося від теорії перейти до практики і застосувати вивчене. Мабуть найкраще це буде зробити під час завершення зборів. Коли хлопці виснажені фізично і морально.

Наприкінці року Ви разом зі спортивним директором Володимиром Лапіцьким взяли участь у святкуванні з нагоди 25-річчя Федерації футболу України. Які враження залишилися? 

Приємно, що серед цього бомонду були і представники «Руху». Свято минуло на доволі високому рівні. За програмою спершу знайомили нас з роботою ФІФ-ПРО, де розповідали, як убезпечувати футболістів від тих чи тих проблем. Потім ми відвідали українське класико між «Динамо» та «Шахтарем», потому відбулася церемонія вшановання найкращих у галузі футболу за підсумками 2016 року. З багатьма відомими фахівцями довелося поспілкуватися, тож вважаю, такі заходи дуже важливі і з точки зору комунікації. А ще, користуючись нагодую, від усього тренерського штабу хочу привітати наших вболівальників з Різдвом Христовим і побажати усім смачної куті та гучної коляди!   

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах: