Це Львів, крихітко…
Це Львів, крихітко…
«Це Львів, крихітко…» – популярна фраза на означення, що таке може трапитися лише у Львові, а не десь… І воно трапилося в четвер, коли ми з колегою (для довідки – з професоркою Зелінською) обговорювали втілення одного проекту в улюбленій кав’ярні. Після чаїв та узгоджень, коли почали збиратися й розбігатися, в кав’ярню зазирнув чоловік з виду дуже схожий на мого однокурсника. Я подумала, що то примарилося, бо чого б це знічев’я київський високий гість отам самотньо озирався з картою в руках?!
Отже, зійшовши з високих наукових балачок до буденних, ми з пані професоркою швидкою ходою рухалися до проспекту Свободи… О диво! Таки це Він! І знову роззирається на всі боки. І тут я почала його «клеїти». Виявилося, приїхав на два дні читати лекцію про «Тіні забутих предків» на виставці у Палаці Мистецтв… Ми не бачилися з 1973-го року…
Тепер от думаю: тиждень не викладала з торби книги пана Марциняка, аби він її надписав при випадковій зустрічі, – і жодного разу не напала на улюбленого автора, а киянина просто вело туди, де буваю щонайчастіше…
Мою правдиву історію підтвердять в музеї Соломії Крушельницької, куди ми куди ми прийшли під дрібним дощем… Це Львів, крихітко…
Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках IA ZIK.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
