Чому сумно і смішно від заяв про термінове сортування сміття

logo


Відкритість, високі стандарти і залучення західних компаній до розв’язання сміттєвої проблеми – це лише картинка для закордону.Фото: verbovska.blogspot.com

Фото: verbovska.blogspot.com

У понеділок пріоритетом міської влади раптом стало сортування сміття. Протягом тижня обіцяли розробити макет типових наліпок для контейнерів усіх компаній, які вивозять відходи, і попросили львів’ян викидати органіку окремо. Не буду розводити руками й казати «ну нарешті!», але поясню свій скепсис.

Рік тому до Львова переїхала моя кішка, а кількома місяцями згодом – і я. Тобто рік тому я стала пізнавати місто не як туристка, а як мешканка, й бачити всі його побутові тріщинки.

Один із перших приводів для здивування – відсутність контейнерів для збору вторсировини. Я не дійшла до того рівня, аби самій здавати папір, скло й поліетилен, а надто розводити хробачків. Але вже набула звички все, що можна переробити, складати окремо й викидати до спеціально відведених для цього контейнерів.

Коли вперше пішла викидати сміття у Львові, кілька хвилин кружляла довкола майданчиків і не розуміла, куди ж тут скидати пластик. А нікуди! Такої опції не було. З відчуттям образи й легкої огиди довелося скласти все до одного контейнера.

Це вже потім я провела розвідку, поспілкувалась із гуру збирання склотари, що копирсались у смітниках. Щось віддавала їм, щось розкидала по спеціальних контейнерах, розшукуючи потрібні в радіусі кількох кварталів. Це зараз я розумію, що рішення не найкраще, що просто нелегально скидала своє сміття у чужі баки, думаючи, що підкидаю «гроші». Але звалювати все в одну купу здавалося ще більш злочинним.

Виявляється, у жовтні 2016 року рішенням сесії міської ради внесли зміни у порядок проведення конкурсу перевізників сміття для Галицького району. Красиво назвавши це пілотним проектом, перевізника зобов’язали забезпечити контейнери для роздільного збору сміття. Опустимо те, що поліція потім мала претензії до прозорості цього конкурсу. Важливіше, що на інші райони «пілот» так і не поширився.

У результаті в Галицькому районі стоять контейнери одного зразка, а через дорогу у Шевченківському – геть іншого. І там, і там начебто сміття збирають роздільно, але насправді жоден із перевізників не має своєї сортувальної лінії і тому все це звалюється в одну купу. Головне, що наліпки є.

Півроку нічого не мінялося. Тільки контейнери на нашому майданчику із бодай формально відведених для пластику та паперу змінилися однаковими баками із наліпками «Львівспецкомунтранс» без жодних шансів на сортування. Аж раптом у міськраді створили окремий департамент поводження з ТПВ, куди планують набирати співробітників, а за тиждень вирішили зробити те, до чого не доходили руки понад рік (не кажучи про те, що в деяких містах сортування налагоджене вже з десяток років).

Не дає спокійно потішитися цим одна деталь. Публічно і наполегливо говорити про сортування львівські посадовці почали після того, як отримали підтримку ЄБРР, а не раніше. Тобто спершу з’явилися фінансові гарантії, а потім ініціатива. Принаймні, мені так виглядає.

Андрій Іванович часто апелює до міжнародної підтримки, бо на місцевому та національному рівні, мовляв, йому немає з ким говорити. Так до Львова з шаленим медіасупроводом прийшла працювати французька компанія Egis. У більшості медіа все виглядає так, ніби сміттєву кризу у Львові розв’язують знані міжнародні фахівці. Але насправді TEO сміттєвого заводу робить харківська фірма, проекти рекультивації погоджує львівський інститут «Гірхімпром», кошти на проект заводу має знайти міська рада. Тільки подається все це з такою собі «наліпкою»: «схвалено французькими інженерами».

Так, висновки Egis важливі для міжнародних партнерів. Але чому ця відкритість та високі стандарти працюють лише на закордон? Це там звітують у деталях, де, коли і за якою технологією будуть будувати сміттєпереробний комплекс. А на прямі питання львів’ян уникають чітких відповідей. Тримайте наліпки. Сортуйте сміття. Ми щоденно над цим працюємо.