Диригентка Оксана Линів про фестиваль LvivMozArt
До початку масштабного міжнародного фестивалю класичної музики LvivMozArt залишилось усього декілька днів. Нагадаємо, що він стартує уже 18 серпня.
ZAXID.NET зустрівся з Оксаною Линів, засновницею й арт-директоркою LvivMozArt. Вона розповіла про те, чому «львівський Моцарт» Франц Ксавер надихнув на створення великого фестивалю.
Оксана Линів – українська диригентка, перша жінка, яка отримала посаду головного диригента в опері та філармонійному оркестрі австрійського міста Ґрац, диригентка і музична асистентка генерального музичного директора Баварської державної опери. Також вона заснувала Молодіжний симфонічний оркестр України, який разом із молодіжним оркестром Бонна (Німеччина) закриє цьогорічний фестиваль.
Ви багато займаєтесь творчістю Франца Ксавера Моцарта. Яким він був? Якою є його музика?
Композитор не здатен щось створити, повністю абстрагувавшись від свого оточення, чи від якихось подій у своєму житті. Так що завжди творчість композитора є і його біографією.
Франц Ксавер Моцарт написав для оркестру досить мало речей. Це пов’язано і з тим, що він отримував мало замовлень, і тому, що над ним усе його життя нависала тінь геніального батька. Хоча одним із перших його оперних опусів була арія для опери батька. Проте далі, на жаль, у сфері опери він не розвивався. Думаю, це було пов’язано зокрема і з тим, що він усвідомлював, що його батько був неперевершеним у цій сфері.
Франц Ксавер працював уже як ранній романтик, тож реалізовувався у більш камерних жанрах. І тут він створив дуже багато цікавого. Часто це є твори для камерних ансамблів, є і декілька оркестрових творів.
Коли я виконувала його першу увертюру для оркестру, я відразу сказала, що якби він писав більше, то він міг стати львівським Россіні. Він є настільки дотепним, настільки непередбачуваним у своїй музичній мові, що навіть складно було диригувати. Він завжди неочікуваний, він постійно щось міняє. Думаю, що він міг би написати ще дуже багато цікавих речей.
Мені дуже цікаво досліджувати, виконуючи його музику, моменти його внутрішньої сповіді. Франц Ксавер Моцарт був для мене тою особистістю, яка мусила взяти на себе дуже тяжкий хрест. Коли я читаю спогади його сучасників, мені здається, що не тільки така вразлива особистість, як він, не змогла б витримати таких атак, такого несправедливо вимогливого ставлення суспільства. Все, що він написав, все що він робив, відразу порівнювалося із його батьком. Наприклад, писали, що він, звичайно, молодець, що презентував свої перші твори у 12 років, але от його батько у ці роки робив ось таке…
Як згадували вчителі Франца Ксавера, він мав великий музичний талант. Наприклад, Сальєрі писав, що у хлопчика є велике музичне обдарування, але він не мав такого батька, якого мав Вольфганг Амадей Моцарт. Адже відомо, що Леопольд Моцарт присвятив музичному розвитку сина мало не все своє життя.
Франц Ксавер у 4 місяці залишився без батька. Матір вийшла заміж за колишнього військового й атмосфера в родині була вже немузичною. Звичайно, матір фінансувала його освіту, але взяти перші уроки у батька, побачити його за інструментом, він не міг.
Крім того багато його творів просто зникло. Тож ми можемо ще знаходити й знаходити його твори, я щаслива, що у Львові знайшлися ноти, які у Відні вважалися втраченими. Це може привернути додаткову увагу музичного суспільства до Львова.
Зараз дуже модним є автентичне виконання. Традиції виконання творів Франца Ксавера Моцарта фактично немає. Створювати її – це додаткові труднощі чи додаткова цікавість?
Автентичне виконання передбачає й автентичні інструменти. На жаль, в Україні ми маємо культуру в такому стані, що закупити автентичні інструменти ми не можемо. Але на мою думку це не є обов’язковим, бо музика є мовою універсальною. Звичайно, дуже важливою є традиція, вивчення творчості та історії виконання попередніх століть тощо.
Франц Ксавер є раннім романтиком, його творчість є перехідною ланкою між класицизмом і романтизмом. Ця музика є ближчою для нас, і тому потрібно, як і будь-яку музику, просто відчути ї та донести до слухачів.
Ви анонсували, що фестиваль стане новим прочитанням класики. У чому це полягає?
Нам би хотілося переконати слухачів, що класика є завжди сучасною, класика завжди є модною. Ми складали програму таким чином, щоб зачепити якомога більше жанрів. Це і камерна музика, і симфонічні програми, елементи балету, відеоінсталяції, це і фрагменти сучасної опери, які поєднуються з оперою на ту ж тему, але написаною 200 років тому.
Тобто ми намагалися уникати чітких рамок, максимально розширити репертуар та показати найрізноманітніші твори.
Зараз опера переживає перехідний період, є дуже багато режисерських експериментів. Як у такій ситуації складаються стосунки диригента та режисера?
Якщо у режисера є цікава концепція, яка намагається висвітлити звичний сюжет під якимось новим кутом, це є дуже цікавим. І це є як раз те, що дозволяє робити класика.
Класичні твори мають таке глибоке підґрунтя й такий глибокий зміст, що завжди можна дозволити собі трохи інше трактування, підходячи до того ж самого сюжету з іншого боку. Саме це робить класику сучасною.
Якими є ваші плани у Граці на найближчий сезон?
Мій сезон буде дуже насиченим, це буде три нових великих оперних постановки. «Євгеній Онєгін» Чайковського, маловідома «Аріана та синя борода» Поля Дюка, «Подорож до Реймса» Россіні.
Також буде багато концертів, де прозвучать, зокрема, і твори українських композиторів. Я виконаю Мирослава Скорика, Валентина Сильвестрова, Олександра Козаренка. Отже, я намагалася уже в першому сезоні «засвітити» українських композиторів. Буде дуже цікавий й насичений сезон, бо я є диригентом також і філармонійного оркестру. Так що буде багато симфонічних програм та оперні вечори.
Чи залишилися у вас творчі стосунки з оперою Баварії?
Так. В мене там буде поновлення опери «Леді Макбет Мценського повіту» Шостаковича.
В нас класична музика вважається музикою для вузького кола. В Європі це не так. Що можна зробити, щоб українські слухачі відчули, що класична музика – це престижно?
Найкраще просто поїхати й подивитися на черги в оперний театр у день прем’єри. На людей в вишуканих вечірніх строях, які від ранку чекають на зайвий квиток.
Ніхто не заперечує популярної музики, але в житті потрібно отримувати все. Мені здається, що потрібно нагадувати людям, що зробило саме нас цивілізованими людьми.
Ми повинні це плекати, щоб передати наступним поколінням щось крім смартфонів та соціальних мереж.
Фото: Павло Паламарчук
