Фара на лобі. Чому взаємна повага не менш важлива, ніж дотримання ПДР

logo


Невже люди справді радше загинуть, ніж одягнуть світловідбивний жилет у снігопад?фото: newinform.com

фото: newinform.com

Дванадцятеро людей загинули минулого тижня в аваріях на автошляхах області. Це дуже велика цифра. Для порівняння – за першу половину року у Львові в дорожньо-транспортних пригодах загинули 69 осіб.  Поліція проводить слідство, але вже зараз можна сказати, що у більшості випадків йшлося не про якусь одну причину, а кілька передумов. Погана погода, перевищення швидкості, порушення елементарних правил безпеки, а часом навіть здорового глузду, зібрали свій страшний урожай. Про те, що треба зробити, щоби зменшити цю страшну статистику, пише журналіст Тарас Базюк.

Емоційне відео  телеведучого Юрія Рихлика, записане на Воловецькому перевалі минулого тижня, набуло великої популярності, бо воно, може, надто емоційно, але дуже влучно передає відчуття водія, який керує автомобілем на гірській дорозі у складних погодних умовах.

«Вдягніть одяг зі світловідбиваючими елементами, ходіть із ліхтариком, зніміть зі свого улюбленого ровера задню фару, яка мигає червоним, і вчепіть собі на лоба. І тоді ви будете живі! Інакше ні злочинна влада, ні хтось інший вам не допоможе!»,  – закликав Рихлик жителів сіл та міст, через які пролягають великі автотраси.

На жаль, у цих словах багато правди. Із дванадцятьох жертв на минулому тижні п’ятеро загинули впродовж одного дня. Усі вони були пішоходами, а чотири ДТП трапилися по обіді та ввечері, коли видимість на дорогах близька до нуля. Тому заклик про фару на лобі аж ніяк не є гіперболою чи якимось іншим художнім прийомом, застосованим для збільшення емоційного навантаження в тексті,  а воланням, зверненням до здорового глузду.

Уявіть себе за кермом автомобіля, який у густий сніг під вечір їде трасою. Навіть з увімкненими фарами усього, що діється на дорозі, не видно. І коли ви намагається дотримуватися дистанції, та й в принципі втримати авто на засніженій і часто слизькій дорозі, раптом збоку вигулькує темна постать. Це не привид, а пішохід, який іде узбіччям дороги, бо  тротуар не розчищений або ж його закидали снігом, коли чистили дорогу. У 98 випадках зі ста цей пішохід не має ні яскравого одягу, ні ліхтарика. Про світловідбивачі не йдеться взагалі.

«Я не вдягну той помаранчевий жилет, я не двірник», – приблизно так пішоходи реагують на запитання водіїв. Так, ніби ми живемо в Індії і двірники належать до касти недоторканих. З іншого боку, у кожного своє уявлення про межі допустимого – може, справді хтось воліє вмерти під колесами авто, ніж ходити в помаранчевому жилеті. Гаразд, одягніть щось таке, що відбивало би світло і вас було б видно на дорозі – хоч фару, хоч ялинкові прикраси.  Врешті, в багатьох країнах пішоходів без такого одягу карають штрафами так само, які і за перехід вулиці на червоне світло.

А що думають водії про отаких учасників руху, ліпше переказувати не буду. Хоча підозрюю, що в цьому випадку з думкою тих, хто за кермом, погодиться й більшість пішоходів.

Та не варто все скидати лише на пішоходів. Так, ніби всі водії їздять чемно й не перевищують швидкість. Бо треба додому, треба по роботі, в мене машина крута, я двадцять років за кермом, її не занесе тощо. Причини для того, щоби їхати швидше, аніж вимагають правила та  конкретна ситуація на дорозі, завжди знайдуться. І всі поспішайки забувають, що правила дорожнього руху подібні до військових статутів передовсім у тому, що вони буквально писані кров’ю.

Саме тому обмеження швидкості у населених пунктах чи обережне водіння біля піших переходів на швидкісних трасах є не рекомендацією чи побажанням, а вимогою, яку слід виконувати, незважаючи на кількість кінських сил під капотом.  Особливо ж коли на вулиці сипле мокрий сніг, а комунальники традиційно не встигають за стихією. І легковажити цією ситуацією не можна з принципу. Бо якщо ви не шануєте своє здоров’я, то це не означає, що через ваші світоглядні установки повинні страждати невинні люди. Незалежно від того, поділяють вони ваші погляди чи ні.  Скоріш за все, саме через таке нехтування правилами нещодавно загинув львівський волонтер Тарас Білик.

Усі учасники дорожнього руху мусять не забувати про закони фізики та елементарну повагу до інших.  Пішоходи мусять пам’ятати про те, що автомобіль не зупиняється на дорозі як вкопаний тому, що ви стали на «зебру».  А водіїв треба змусити довести до автоматизму звичку скидати швидкість після того, як вони побачать знак пішохідного переходу.

Співвідношення швидкості та довжини гальмівного шляху авта треба практикувати на уроках фізики як табличку множення. З періодичними демонстраціями школярам наслідків ігнорування цих законів із детальним розбиранням того, хто і що зробив не так.

У більшості європейських країн законодавці покладаються не тільки на інстинкт самозбереження. І мають рацію. Бо люди так часто нехтують попередження від цього інстинкту, що потрібні додаткові гамульці. Відтак за порушення правил дорожнього руху ще й штрафують на вагомі суми. Оцей баланс страху та небажання платити гроші за власну дурість і є тим синтезом, який дає результати – у Європі кількість летальних ДТП суттєво нижча, аніж в Україні.

Нагадаємо, у Львові стартував масштабний інформаційно-просвітницький проект із безпеки дорожнього руху. Впродовж року його ініціатори проведуть соціологічне дослідження, серію публічних дискусій про виклики та проблеми в дотриманні правил дорожнього руху, навчання та флешмоби серед школярів, тренінги для водіїв та просвітницьку кампанію в медіа.

Організатори проекту «Безпечні дороги» – соціальна ініціатива Української греко-католицької церкви «Хтось не зробить» та медіа-хаб «Твоє місто» у співпраці з кафедрою соціології «Львівської політехніки», організацією Rotary Lviv International, Патрульною поліцією Львова за підтримки ексклюзивного партнера – компанії Aria Group.

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.

Повна републікація тексту без згоди редакції або його часткове відтворення без покликання на оригінальний матеріал забороняється і вважається порушенням авторських прав.