Forbidden Sounds 3. Part I
Попри те, що купа релізів виходить мало не щодня, відслідкувати серед всього посереднього шлаку, безкінечних самоповторів, мавпувань, плагіату і просто нецікавого контенту, щось дійсно варте уваги, дуже складно. Іноді я слухаю десятки нових альбомів і серед них не знаходиться жодного, який може затриматись в пам’яті на довше, ніж поки його слухаєш. В такі моменти приходить маленьке розчарування і доводиться листати плейліст в пошуках хорошого, перевіреного і рідного.
Тож, в третій частині огляди будуть одинаково зачіпати як свіжі релізи, так і виконавців, котрі в моєму плейлісті сидять уже давно і не збираються звідти забиратись.
Поїхали.
Luca D’Alberto — Endless
Нарешті з’явився новий нео-класик, який зміг дістатись до нутра і зачепити не менше, ніж Макс Ріхтер, Йоханн Йоханнсонн чи Річард Моулт. Бо за останні кілька місяців прослухав до десяти свіжих альбомів з тегами “modern classical” і жоден не зачепив. Якісь дуже пусті, бліді і сірі альбоми. Дебютник італійця Луки – хоч і не надто довга робота, але попри те дуже різнопланова. Тут знайдеться і надривним швидким дуетам скрипки і фортепіано, і ембієнтним пасажам і повільному та спокійному фортепіано. На одному диханні слухається. Легка і попри те наповнена музика.
Oxbow – Cold & Well-Lit Place
Про цей гурт я дізнався трохи років тому, коли дивився документальний фільм “American Hardcore” про, власне, історію американського хардкору. Даний колектив почав свою діяльність ще в вісімдесятих і даний альбом перший мало не за 10 років. Описати музику колективу досить складно, можна з натяжкою назвати це авангардним блюзом. Хоча тут знайдеться місце і дзажу, і металу. Лінивий протяжний вокал створює дуже цікаву атмосферу.
Saltillo – Ascension
Коротенький трьохтрековий ЕР американця Ментона Джей Метьюза ІІІ – прекрасний привід поговорити про його музику. Пізніше цього року планується вихід уже третього повноформатного альбому артиста, і уже по даному “тизеру” цілком зрозуміло, що полегшувати і розстлабляти атмосферу Ментон не планує.
Отож, проект Saltillo – результат музичних експериментів одного відомого в середовищі дарк-арту художника з ніком menton3. Це вже не перший його проект. Першим був дуетний проект зі своєю дружиною – Sunday Munich, який має в арсеналі всього два альбоми, крайній з яких вийшов ще в далекому 2000-му. Особисто для мене той проект став одним із еталонів тріп-хопу, настільки хорошим він вийшов.
Так як основний профіль Ментона – це живопис, на музику він виділяє не так багато часу, як би мені хотілось, але його альбоми постійно грають на репіті, особливо остання ЕР. Основний інструмент Ментона – віолончель, яку він збагачує своїми і не тільки вокальними семплами, характерним бітом, фортепіано та іншими інструментами. На виході отримуємо близьке до тріп-хопу звучання, хоча важко вмістити всю гаму відчуттів, яку Ментон вкладає в музику. Дуже дуже чекаю новий лонгплей і впевнений що він ні на краплю не розчарує.
Notilus – Notilus
Новачки на лейблі Denovali. Дуже і дуже хороші новачки, чий дебютник якнайкраще підходить для літа. Легкі джазові мотиви, красиво замішані з модною електронікою, теплим потоком промайнуть в ваших вухах і погріють слух. Море, пляж, космос)
Igorrr – Savage Sinusoid
Француз Готьє Серре – шаман і коктейль-мейкер. Взявши за основу брейккор, дуже підходящий для коктейлів жанр, Готьє почав шаманити мікс зі всього, що попадало під руки – як і в ранніх, так і в пізніх роботах можна почути (часто в межах одного треку) дез-метал, барокову музику, акордеонні пасажі, тріп-хоп, фортепіано і ще купу іншого. Експерименти з замішуванням різних стилів у Готьє виходять чудово, що робить його по-суті унікальним музикантом, тому що знайти іншого такого шамана мені досі не вдалось.
Останнім часом на виступах Готьє буває не сам і з ним в компанії виступає цілий лайв бенд, що додає окремого шарму виступам. За вокальні партії відовідають Лорі Ле Пруненек (у них із Готьє є ще один дуетний тріп-хоп проект Corpo Mente) та Лорен Луно (в якого так само є ще окремий проект із Готьє і Лорі – Öxxö Xööx, авангардний готичний метал, яскравим моментом якого є те, що співають в ньому на вигаданій мові). Ще є інші проекти, так чи інакше пов’язані з даними музикантами, та все ж повернусь до Igorrr. Важко сказати, чи його музика сподобається. Мені вона точно як бальзам на душу через її повну автентичність. Мені подобаються смішні і дивні відео, які часом Готьє викладає на ютюбі, як от наприклад ось це –
Тому, якщо ви і справді готові відкрити для себе щось по-справжньому нове, вам сюди)
Lauren Bousfield
Нова ЕР Лорена нагадала мені, що я хотів про нього написати)
Лорен Босфілд – один з представників дивакуватої лінії у брейккорі. Сьогодні я вже згадав про Igorrr, а ось цей музикант – ще один з шаманів. Просто він шаманить переважно з електронікою, семплами, чіптюном. Якщо уявити собі веселий хаос зі смішинкою і добрячим шматком безумства – то це десь приблизно та музика, яку робить Лорен під своїм іменем. Був у нього раніше проект Nero’s Day At Disneyland (спробуйте послухати оcь це безумство –
) то той був ще веселішим. Така музика точно підійде далеко не всім. Мало того, що це брейккор – один із непопулярних жанрів електронної танцювальної музики, то в даному випадку це ще й не дуже танцювальний брейккор. Важко сказати, під що таку музику слухати. Я, коли її слухаю, мені уявляються кольорові персонажі студії Діснея, чи Багз Банні енд компані, які наїлись дуже хороших галюциногенів, приправили їх амфетаміном, ЛСД і вирішили влаштувати вечірку. Якщо у вас буде настрій, який підходить під цей опис, то сміливо можете слухати її. Це швидка, ламана, в міру мелодійна, дивно-вокальна, наповнена неадекватними звуками і семплами катавасія, яка мені стабільно підіймає настрій.
The Eye Of Time
Ще один виконавець з Франції, Марк Уврі. Попри класичну музичну освіту Марк пройшов до проекту The Eye of Time довгий шлях, що пролягав по сценах хард-кору, панку, скрімо, пост-року. Соло проект став квінтесенцією поглядів Марка на наш світ, його минуле, теперішнє та майбутнє через призму музики. Дебютний альбом проекту з одноіменною назвою був епічним полотном розпачу, суму, депресії та інших не надто веселих речей тривалістю майже дві години. Ламаний повільний монотонний біт, на який накладались фортепіанні партії, віолончель, ембієнтні текстури став початком. Після дебютника до сьогоднішнього дня Марк випустив уже чотири релізи, останній з яких MYTH I : A last dance for the things we love став першою частиною трилогії MYTH, продовжує лінію, закладену ще в дебютному альбому. Музику, яку важко слухати фоном, вона викликає досить широку гаму емоцій і думок, вміє тримати. Музика, де 15-хвилинні треки не виглядають монотонними, музика, яку можна слухати годинами і щоразу відкривати щось нове.
EZ3kiel
І знову французи. Гурт, заснований ще в далекому 1993 році, увібрав в себе чимало всього. Стартувавши як суміш тріп-хопу, дабу та хіп-хопу EZ3kiel до сьогоднішнього дня в рази виріс в жанровій різноплановості. До певного моменту гурт видавався на відомому французькому даб/хіп-хоп лейблі Jarring Effects, але очевидно таких вузьких рамок було мало. Тому в пізніших роботах можна знайти відлуння класики, пост-року та інших стилів. Дуже важливою складовою виступів гурту є візуальна частина, яка нічим не поступається звуковій. Гурт співпрацював і з театральними командами, виступав в колаборації з відомою експериментальною формацією DAAU, мав також тур з іншими експериментаторами Hint, через що цікаво слухати і дивитись їхні живі виступи, де старі студійні треки в живій обробці слухаються зовсім по-новому. Як от наприклад вкладене відео – це концертна версія альбому Naphtaline з великим оркестром.
Ryuichi Sakamoto – async
Рюйчі Сакамото – талановитий японський композитор з 40-річною кар’єрою, людина, яка має Оскар за саундтрек до фільму Бертолуччі, людина, чиїм улюбленим режисером є Тарковський, людина, яка написала саундтрек до першої екранізації твору Харукі Муракамі, людина, яка випускала одинаково і експериментальні колаборації з таким монстрами, як Fennesz та Alva Noto, так і альбоми з чистою фортепіанною музикою. Важко не оцінити вклад Рюічі в сучасну музику. Це перший за останні вісім років альбом композитора. За цей період йому поставили діагноз – рак горла і в даному альбомі відчуваються ноти смерті. Альбом не простий для прослуховування, тут є як і приємні на слух, рівні композиції, так і асинхронні електронні синтезаторні експерименти, які виправдовують назву альбому. А ще тут можна почути вірш Арсенія Тарковського, батька Андрія.
Як мінімум, альбом варто послухати тим, хто думає, що сучасні композитори це тільки Макс Ріхтер, Людовіко Айнауді і Олафюр Арнальдс. А загалом його варто послухати всім, бо альбом гарний.
The Caretaker – An Empty Bliss Beyond This World
Не зовсім новий альбом, який, тим не менше, до мене дійшов ото лиш тепер. Що воно таке? Це грамофонні записи довоєнних років(20-30-ті), детально оброблені талановитою людиною Джеймсом Кірбі, збагачені семплами тріскотні старих платівок, ділеєм, лупами, порізані, замішані в нове, але попри те з відчуттям запиленості давнім. Все це разом створює враження переміщення в часі кудись в паралельний світ минулого. Композиції звучать як ехо з тих далеких часів, які ми можемо побачити хіба на старих потертих фото і можемо лише уявляти, як то було. Примарний альбом.
To be continued…
