Гірські університети лікаря Любомира Запотічного

logo
119885_girski_universiteti_likarja_ljubomira_zap.jpeg


Лише у випускному, десятому, класі у юнака з села Андріянів (Городецький район Львівської області) Любомира Запотічного (на знімку) остаточно визріла мрія стати лікарем. До цього виношував ідею бути художником. Мрія щасливо здійснилася: вступив до Львівського державного медичного інституту. Завершивши навчання на лікувальному факультеті у 1980 році, отримав направлення на роботу в гірський Міжгірський район. Не в райцентр, а в село аж під горою Чорна Рипа — у Новоселицьку дільничну лікарню. Таке ж «відрядження» мала і дружина Ганна, яка родом із закарпатського райцентру Хуст. Вона — провізор. Вони ще за студентських років поєднали свої долі.

…Важко було звикати молодим спеціалістам до верховинської глибинки. І осідок тупиковий, і говірка місцевого населення виявилася малозрозумілою. А тут ще одразу додалася важка ноша для Любомира — завідуюча медустановою пішла в декретну відпустку. Мало того, що стаціонар нараховував 25 ліжко-місць, де треба було одноосібно і професійно обслуговувати хворих, та ще й цілодобово сипалися виклики на виїзди. І не лише з однієї Новоселиці, а й навколишніх сіл — Лісківця, Голятина, Обляски та Рекіт, що розташувалися у самому піднебессі. Випадало всяке — проводити термінове хірургічне втручання (бо до райлікарні трохи не тридцять довгих кілометрів), пологи приймати, а то, бувало, на своїх плечах хворого з дому нести до дороги, де чекала «швидка» — на крутосхилах, по яких розкидані хижини горян, не всюди були навіть під’їзні путівці…Тепер подружжя медиків щиро зізнається, що тоді була серйозна думка негайно втекти з села на відшибі. Але згодом звикли до нових умов, бо територія населених пунктів за ландшафтом нагадувала природний рай. У нагоді стала й мудра наука одного тутешнього хворого дідуся, рекомендувавши своєму «дохторю» таке напутнє: щоб прижитися в горах, треба мати з десяток дипломів. Себто бути майстром на сто рук.Теперішній 62-річний в. о. завідувача амбулаторії загальної практики сімейної медицини села Голятин Любомир Запотічний  таким і є. Що не сільська робота, то з нею на «ти» — звикав різні обов’язки виконувати ще в дитинстві на Львівщині. Усі підсобні споруди біля будинку, де квартирує, чи домашні столярні речі — то справа його рук. Особливо досконало знається у садівництві — районуванні, щепленні дерев. Подвірний сад, мов ружа, де плодоносять аж сорок сортів яблунь, не кажучи про значну кількість груш, слив, навіть чудово адаптував у морозостійкому верхів’ї виноград… І захоплень, які лише додають життєвої наснаги у селі, де, як то кажуть, козам роги правлять, — цілий букет. Нема таких тут виднокіл, щоб не обходив з рушницею, бо мисливець, а найперше вояжує за лісовими дарами — грибами, ягодами, а також лікарськими рослинами….Дізнавшись, що Любомир Петрович на зубок знається у природній зеленій аптеці, якось запросили тимчасово попрацювати у приватній клініці в Угорщині поблизу знаменитого озера Балатон. Переконавшись у суперкласних здібностях, пропонували українцю залишитися на постійну роботу, але відмовився. А ще на початку 90-х років експедиція вчених, познайомившись із ним у верховинському краї, забажала приїзд лікаря-знахаря до Києва — в інститут народної медицини, де, як почесний гість, мав лекцію з нетрадиційного лікування, котра викликала шквал овацій…Та юнацьку мистецьку мрію успішно нині втілює за домашніх пленерів. У зібранні аматора-художника Запотічного понад сотня власних полотен, а скільки ще картин у приватних колекціях не лише співвітчизників, а й шанувальників прекрасного з Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Росії?.. Душею Любомир — лірик. Експромтом спроможний скласти поетичні рядки чи коломийку. Друзі так і просять створити ювілейну присвяту знайомим, бо то найкращий дарунок. Їх стільки вже накопичилося, що хоч видавай книгу-збірник. Аж захоплюєшся його різнобічною ерудицією за зустрічей-спілкувань… Свої глибокі знання в багатьох галузях пояснює висловом древніх філософів: пізнай себе — тоді пізнаєш світ.У лікарському активі теж має чимало заслуг. Першому з медиків у районі йому було присвоєно вищу кваліфікаційну категорію терапевта. У тривожному 1986 році став учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Хрестоматійну сумлінність послідовника Гіппократа підтверджує систематичними подвірними обходами, які у нього з підопічним медперсоналом ще й які нелегкі, бо пішки доводиться дертися по зворах і крутих вершинах гір, де хата від хати на сотні метрів. Про свою благородну місію мовить лаконічно: «Хворому необхідно допомогти вчасно: точно визначити діагноз, встановити правильну тактику лікування». Цю заповідь він, як і дружина, сільський аптекар Ганна Войтехівна, свято передали і дочкам, які успадкували їхню професійну стезю. Божена, сімейний лікар, працює в Івано-Франківську, а Леся, фізіотерапевт, — у Міжгірї.Звісно, за розмови забажалося спитати, чи має подружжя Запотічних намір вже тепер «евакуюватися» з підхмарної Новоселиці в урбанізований світ. Любомир Петрович утверджену закоханість у гори засвідчив такою фразою-відповіддю: «Хіба що на той світ». Отже, краса Карпатських синьогір назавжди причаклувала подружжя в білих халатах.

Василь ПИЛИПЧИНЕЦЬ, Василь НИТКА.Фото Василя ПИЛИПЧИНЦЯ.

Міжгірський район Закарпатської області.

А поділитися?