Голова Львівської ОДА Олег Синютка: “Всі антипольські речі в Україні (як і антиукраїнські у Польщі) – це все справа окупанта”

Ця бесіда з головою Львівської ОДА відбулася у п’ятницю. А в неділю на польсько-українському кордоні “трапився” Міхеіл Саакашвілі. І ті події тимчасов затьмарили нашу п’ятничну розмову. Довелося додатково детально розпитати керівника області про “фактор С.”. Ця частина на “Цензор.НЕТ” і вийшла першою.

Але попередня розмова с паном Синюткою вийшла не менш цікавою. І почали ми з улюбленої львівської теми останніх років – стосунків львівського губернатора і львівського міського голови…

“ГОЛОДУВАННЯ “САМОПОМОЧІ”? Я КАЗАВ САДОВОМУ: “АНДРІЮ ІВАНОВИЧУ, СМІТТЯ ВСЕ ОДНО ВИВЕЗЕТЬСЯ, ПОЛІТИЧНІ ПРОБЛЕМИ – ВРЕГУЛЮЮТЬСЯ. А ОТ ЯКЩО БУДЕ ПІДІРВАНЕ ЗДОРОВ’Я ЛЮДЕЙ, ВИ БУДЕТЕ ЗА ЦЕ ВІДПОВІДАТИ”- Спілкуючись із львів’янами, звернув увагу на те, що кожного другого цікавлять питання стосунків між Синюткою і Садовим. А після того, як мер Львова зіграв провідну роль у поверненні колишнього Президента Грузії до України, а ви, людина Петра Порошенка на Львівщині, обставини цього повернення засудили, стосунки ці набули додаткової гостроти. Як вважаєте, що об’єднує Андрія Садового і Міхеіла Саакашвілі?

– Те, що Садовий і Саакашвілі – це люди одного типу мислення і люди, для яких важливіший фасад, аніж сутність, – це однозначно. Для них обох важливо зробити на 1 гривню, а показати на 100.

– Як давно ви мали предметну розмову з Андрієм Садовим?

– На предмет чого?

– На предмет того, що відбувається у місті: у економічному, політичному, соціальному контексті.

– Ми спілкуємося з міським головою декілька разів на тиждень – тому що не може голова ОДА не спілкуватися з міським головою найбільшого міста. І під час такої дискусії виникають різні питання: і економічного, і політичного, і господарського характеру.

– Як гадаєте, чи є у нього до вас почуття певних ревнощів (все-таки ви кілька років були його заступником у мерії, а зараз очолюєте стан опонентів) і побоювання (адже, за такого досвіду спільної роботи, люди один про одного багато чого розуміють і пам’ятають)? І взагалі, як би ви характеризували його ставлення до вас?

– Я думаю, про відчуття, які має міський голова Львова, краще запитати у міського голови. Тому що тоді вони на 100% будуть достовірними і правдивими.

– Ваше спілкування проходить у стриманому дусі, чи трапляються розмови на підвищеному тоні?

– У нас немає предмету, який би спонукав розмовляти на підвищених тонах. Тому що, на мою думку, на сьогоднішній момент міський голова потрапив у скрутну і важку ситуацію. І мені його шкода як людину, тому що він став заручником багатьох речей – які, можливо, він би вдруге ніколи не повторив. І якщо можна допомогти міському голові в складній ситуації, – треба це робити. Звичайно, якщо він сам цього хоче.

– А які саме “речі, які б Садовий ніколи не повторив”, ви маєте на увазі?

– Думаю, що краще про це запитати у міського голови.

– Пане Олеже, якщо ви вже самі про це говорите, значить, у вас є своє власне уявлення про те, що це за речі…

– Що стосується складних речей, я не думаю, що міський голова вдруге легковажив би з такою проблемою, як сміття. Я не думаю, що другий раз міський голова легковажив би з такою проблемою, як транспорт. І я не думаю, що міський голова, якби він мав можливість прожити свій термін ще раз, робив би всі ті кроки, які він зробив на сьогодні.

Але це моє право. А щоб знати 100-відсоткову відповідь, треба запитати у міського голови.

– Ви зіграли свою роль у розв’язанні сміттєвої кризи у Львові. Зараз часто втручаєтеся у ситуацію?

– У перші дні мені доводилося кожного дня збирати перевізників, працівників ОДА, які безпосередньо вели цю роботу. Тому що по-іншому я не знав, як вирішити проблему. Це були щоденні зустрічі і розставлення пріоритетів– деколи о 7-й ранку, деколи пізно ввечері. Поїздки за межі Львівської області, зустрічі з керівниками міст, областей. Тому що по-іншому цю проблему було вирішити просто нереально.

Потім був період, коли я збирав такі наради вже раз на тиждень. Сьогодні ж ця проблема вже не потребує моєї щоденної участі.

– Тобто механізм вже налагоджено ідеально?

– Ні, механізм ще не працює, але налагоджується. На заваді була дуже серйозна безгосподарність і непрофесійність, яка зіпсувала все, що було напрацьовано. Я був здивований, коли сортування потужностей по переробці не було відлагоджено в єдину систему. Довелося знову все це поставити на свої місця.

– Але сторона Садового стверджує, що влада могла допомогти місту і раніше. І не робила цього, аби зіпсувати львівському міському голові рейтинг. І справді: чому цей варіант розв’язання сміттєвої кризи не було запропоновано раніше?

– Ну, ми двічі брали на себе обов’язки стосовно вивезення сміття. Перший раз це взагалі було не дуже складно – і ми справилися, мені здається, за 2 тижні. Другий раз це вже було на порядок складніше: проблем було набагато більше, агресія людей була на порядок сильніша. І я зрозумів: якщо ми втретє почистимо і знову віддамо це мерії, і місто знову буде за якийсь період часу завалене сміттям – то четвертий раз починати все з нуля було б дуже складно. Тому я прийняв таке рішення: давайте не просто почистимо місто, а й усю відповідальність візьмемо на себе.

– В ті ж дні я спілкувався з лідерами парламентської фракції “Самопомочі”, які голодували біля Адміністрації Президента. Пам’ятаю, що мені казав Олег Березюк: “Я голодую не за чи проти сміття. Я почав таку акцію з тієї причини, що влада цинічно знущається над людьми. По-перше, засипає їх сміттям. По-друге, бреше…”.Як вважаєте, чи справді це голодування вплинуло на позитивне вирішення сміттєвої проблеми?

– (Ледве помітно посміхається) Я думаю, що ключова проблема, яку їм треба було вирішити, – це як достойно вийти з цього голодування. І я просив міського голову Львова поїхати до Києва і переконати голодувальників зупинити голодування. І я вдячний йому за те, що він погодився. Тому що я казав міському голові: “Андрію Івановичу, сміття все одно вивезеться, політичні проблеми все одно врегулюються. А от якщо буде підірване здоров’я людей, ви будете за це відповідати”.

І я думаю, що міський голова вчинив правильно. Поїхав, зустрівся, переконав – і зупинив цю дію, яка, на мою думку, була абсолютно безглузда.

– Пане Олеже, ви, звісно, можете висловлювати людське співчуття пану Садовому – але нам з журналістського боку здається, що між вами відбувається сурова політична боротьба. І у цій боротьбі ви зараз маєте беззаперечну ініціативу: спочатку набрали багато балів, розв’язавши сміттєву кризу; зараз пресингуєте мерію по транспортних проблемах міста. І, дивлячись за тим, як останнім часом вибудовуються інформаційні тенденції, складається враження, що поставлено таку задачу: переконати львів’ян, і не тільки, у тому, що як господарник пан Садовий – людина не професійна і перебуває не на своєму місці. Чи справді ви користуєтеся такою вивіреною тактикою?

– Про те, що команда мерії сьогодні непрофесійна, я, в першу чергу, говорю міському голові. І – маю на це підстави. Тому що коли я йшов з мерії, я казав міському голові: “Андрію Івановичу, механізм мерії буде працювати без збоїв не менше року”. Я помилився: він без збою працював десь півтора роки. А потім почалися ці проблеми, які мусили початися.

– Чому мусили?

– Тому що будь-яку систему треба підтримувати. І будь-яка система повинна мати професійних людей, які не будуть займатися політиканством; не будуть популістами, а будуть просто добре робити свою справу.

– Які саме позиції в мерії потребують, на вашу думку, термінової ротації кадрів?

– Це питання до міського голови. Тому що у нього є дуже така правильні річ, яку я дуже поважаю: що за все в місті відповідає міський голова.

“ЕКС-ГОЛОВИ ЛЬВІВСЬКОЇ ОДА МЕНІ ЗАЗДРЯТЬ: ТАКОГО КОМФОРТУ СПІВПРАЦІ З УРЯДОМ І ПРЕЗИДЕНТОМ ЛЬВІВЩИНА ЩЕ НЕ МАЛА”- Уявляю собі, скільки головного болю (хоча і приємного) додало вам запровадження безвізу. Транспортні потоки різко активізуються, і на Львівщині – в першу чергу. Перебудовою транспортного господарства області займаєтеся? Всі ми сподіваємося, що безвіз заведе в Україну багатьох світових компаній-лоукостерів. Чи готові ви до цього?

– Ну, по-перше: безвіз – це не проблема, це – перемога. Знаєте, я мав можливість спостерігати оце відчуття українцями своєї другосортності. Вистоювання в одних чергах, в інших чергах; пошук різноманітних схем, щоби “вирішити питання”…І мені від цього було гірко і прикро – тому що я є представник цієї держави, представник цього народу, і мені від цього дуже боляче. Тому безвіз – це навіть не приємна головна біль; це просто перемога.

Стосовно ж викликів, які появилися, насправді, всі ці розповіді про те, що безвіз буде сприяти відтоку робочої сили, чи збільшить черги на кордонах – жодна з цих страшилок не підтвердилася. І окрім позитиву я в безвізі не бачу абсолютно нічого. А його противники просто не хочуть визнавати тут перемогу Президента. Тому що це велика заслуга української дипломатії.

Стосовно того, що ми хочемо, аби Львівщина ставала комфортною транзитною зоною – це безперечно, тому що збільшення кількості пасажиропотоку, туристичного потоку – це автоматично збільшення видатків на території області. А це і ріст економіки області.

Ключове питання – це, звичайно, дороги. Мені приємно, коли багато людей – навіть перетинаючи по київській трасі в’їзд у Львівську область – відзначають якість обслуговування цієї дороги.

Друга річ – це аеропорт. Я думаю, що ми станемо – якщо не цього року, то наступного – аеропортом №2 після Борисполя. І по кількості рейсів, і по кількості пасажирів.

Виклик №3, у якому нам допомагає держава (і, власне, це загальнодержавна справа), – це кількість переходів. “Нижанковичі” вже будуються; щодо Боберки (Турківський район) сьогодні ідуть активні перемовини з польською стороною. Дороги будуватимуться за рахунок польського кредиту; підписані угоди, і у 2017 році ми завершимо ці роботи.

Тому, насправді, безвіз для нас – то є шанс. І для держави, і, тим паче, для області.

– З міністром інфраструктури Володимиром Омеляном контактуєте з цього приводу?

– Коли я спілкувався з моїми колегами-головами обласних адміністрацій, які керували Львівщиною до цього, вони мені спочатку не вірили, а тепер із заздрістю сприймають можливість комунікації як з Президентом і керівником уряду, так і з сьогоднішніми членами Кабінету міністрів. Немає моменту, коли б я хотів мати ту чи іншу зустріч з обговорення проблем – і хтось з уряду не відкликнувся. Деякі питання вирішуються миттєво; деякі – складніше. Деякі проблеми потребують загальнодержавних рішень. Але такого комфорту співпраці з урядом і Президентом Львівщина ще не мала.

– Заведення іноземних інвестицій такий карт-бланш теж повинен стосуватися. Які б 3 інвестиційні проекти за цей рік ви б виділили?

– Якщо ми не будем говорити тільки про іноземні інвестиції, думаю, що №1 – це дороги. №2 – це заводи. І номер 3 – це школи.

– Статистикою свої слова підтвердити можете?

– Дороги – це цього року не менше 600 кілометрів (минулого року – 509), капітальна реконструкція. Це практично третина всіх доріг, які минулого року були зроблені по всій Україні. І сумарних капіталовкладень з різних джерел фінансування буде не менше 3 мільярдів гривень.

Якщо говорити про заводи, то є такі великі, як Nex а ns в Бродах, де працюють 2,5 тисячі людей. Або Bader, де стартова зароб ітна платня коливається від 8 до 12 тисяч гривень. І це, звичайно, був шанс, який ми використали, – відкривати як мінімум 2 нові виробничі потужності кожного тижня. Це не завжди тисячі людей – але це завжди нове виробництво і як мінімум кілька десятків людей.

І школи. За один сезон ми маємо 6 нових шкіл, куди пішли вчитися дітки. Я думаю, це результат, яким можна гордитися.

– Ваші колеги-губернатори наввипередки хвалять децентралізацію. Вам вона допомогла?

– Я кщо говорити про децентралізацію як факт, то це, безперечно є правильна стратегія. І за це говорять цифри. Якщо ми в середньому по області маємо по деяких районах питому вагу капіталовкладень бюджету на рівні 10-15%, то об’єднані громади питому вагу капіталовкладень з власних бюджетів мають 50-60%. Такі цифри говорять самі за себе.

– Про вдалі проекти я спитав. А що зробити не вдалося? Від чого залишився присмак розчарування?

– Я думаю, що у відповіді на це запитання мене точно впізнають працівники обласної адміністрації. Немає проекту, яким би я залишився повністю задоволений. Навіть ті речі, які я вважаю успішними – я все одно переконаний, що їх можна було б зробити ще краще. Немає межі досконалості.

– А який з інвестиційних проектів планувався, але не був реалізований?

– Я думаю, що немає глобальних проектів, які в принципі не будуть робитись. Але є проекти, які б мали робитись швидше. Наприклад, “вузька колія” – продовження колії з Європейського Союзу до Львова – і перетворення Львова в транспортний hub. Це проект, який не можна зробити а ні за півроку, ані за рік. Але мені, звичайно, хотілося б, щоб він рухався швидше, аніж він рухається сьогодні.

Або взяти той же сміттєспалювальний завод. Можна говорити про те, що ми підходимо до реального будівництва – а з іншого боку можна говорити, що цей завод треба було б збудувати вже давним-давно. Тобто немає речей, якими я був би задоволений до кінця.

“ЛУГАНЩИНА І ЛЬВІВЩИНА НАСПРАВДІ – ДУЖЕ ПОДІБНІ”

– Перебуваючи на Львівщині, довелося відвідати Яворівський військовий полігон і на власні очі пересвідчитися у важливості цього об’єкту для України. В минулому від різних людей доводилося чути про різні негаразди управління ним; не кажучи вже про постачання всього необхідного. Не звинувачуючи вас у цьому, спитаю, як ви на своїй посаді піклуєтеся про тих, хто там проходить підготовку?

– Я одного разу почув з вуст міського голови про те, що на Яворівському полігоні потрібно збудувати сміттєпереробний завод. То я це назвав диверсією проти держави і проти обороноздатності держави. Тому що зрозуміло, що це є місце, де ми маємо можливість налагодити співпрацю з Північно-Атлантичним альянсом. Не на папері, віртуально – а реальні взаємодії в реальному часі і реальному місці. Я вважаю, що Яворівський полігон – це якраз те місце, де твориться обороноздатність держави. Т им паче, ми зараз працюємо над інвентаризацією земельної ділянки, щоб мати реальну картину, а також супроводжуємо проект розбудови навчального корпусу на території).

– Обороноздатність держави тримається не лише за рахунок армії, а й дипломатичним хистом. Львівська область межує з Польщею. І ви чудово знаєте, що Росія намагалася влаштувати провокації, аби посварити двох сусідів. Але ж і польська влада демонструє досить агресивний стиль утримання стосунків з Україною. Цей стиль відчувається переважно у жорстких коментарях з історичним підгрунтям. Чи вдається вам як львівському губернатора уникати подібних конфліктів? І що ви робите для того, аби таких конфліктів не було?

– Це запитання формату, який насправді старається навіяти російська пропаганда. Тому що я сьогодні можу бути тільки вдячним польській владі в сусідніх з нами областях – зокрема, Підкарпатського воєводства. Тому що рівень співпраці насправді є найкращим. Ми разом з воєводою були на вшануванні річниці з народження автора українського гімну, могила якого сьогодні знаходиться на території Польщі. Ми разом з маршалком і послом були на вшануванні місця, де у Другій світовій війні загинули поляки, і де є така велика біль польського народу. Ми разом з головою обласної ради були на ході українців, присвяченої тим героям, які спільно з поляками створили чудо на Віслі і відігнали російські війська, і, власне, врятували Польщу, а сьогодні поховані на околицях Перемишля. І сьогодні разом з поляками ми проводимо у Львові Форум партнерства. І повірте, що російська пропаганда, яка старається забити кілок у наші стосунки, насправді приречена.

– Чому?

– Тому що кілок можуть забивати тільки чужинці. А люди обов’язково знайдуть порозуміння. І я переконаний, що оці всі антипольські речі в Україні (як і антиукраїнські у Польщі) – це все насправді справа окупанта. Який організував нібито протести поляків, які ніколи не були поляками тут, в Україні. І ці люди засуджені, і їхня вина доведена. Ну, і на совісті окупанта – багато інших таких провокацій.

А взагалі Львівщину сьогодні хочуть обов’язково розпалити різними проблемами. І що дивно: вже навіть не стараються робити це за рахунок львів’ян, а намагаються оперувати завезеними і проплаченими людьми.

– Наведіть, будь ласка, кілька прикладів. Бо багато хто не розуміє, що і на Львівщині у певному сенсі продовжується лінія російсько-українського фронту.

– Перший випадок: стіни Почесного консульства Білорусі обписує людина, яку привезли з Запоріжжя. Друге: нібито акцію протесту матерів солдат влаштовує людина, яку привезли з Луцька…

Тобто на Львівщині вони вже не можуть знайти провокаторів. Везуть їх звідусіль. Але Львівщина для них є дуже цікава як регіон, який є патріотичний і, я переконаний, повинен стати мотиватором для всієї України.

– Я мав бесіду з головою Луганської ОДА Юрієм Гарбузом – і він розповів мені про спільний з Львівською областю проект обміну вчителями і школярами.

– Так, і це фантастичний проект. Тому що це не люди, які приїхали на екскурсію; це люди, які приїхали просто працювати, жити в реальних сім’ях. І відчути, що Луганщина і Львівщина насправді – дуже подібні. Не географією, не природою – подібні людьми.

– І мене вразило те, що цілий ряд луганських вчителів – начебто людей інтелігентних, освічених – спочатку побоювалися їхати на Львівщину. Тому що їхні голови теж були забиті оцією віковою радянсько-російською пропагандою: там живуть суцільні страшні бандерівці, статися може що завгодно. А коли луганські вчителі все ж таки приїхали, то були вражені зовсім іншим до себе ставленням.І ще більше мене вразило те, наскільки легше знайшли спільну мову діти. Як, вже роз’їхавшись, продовжують телефонувати один одному, робити подарунки…Скажіть, ви плануєте розширяти цей проект?

– 16 вересня ми як керівники Луганської і Львівської областей запропонували в присутності міністра освіти України підписати продовження цього проекту. Минулих вихідних ми спільно з очільником Луганщини, з головою обласної ради та Міністром освіти та науки підписали спільну декларацію намірів співпраці в освітній галузі. Влучно зазначив Президент, відкриваючи нову школу на Львівщині: освіта – ключ до нашої перемоги. І сьогодні ми є свідками формування єдиної української нації, незалежно від місця перебування. Єдиної в поглядах, єдиної в професійності і єдиної в можливостях будувати добре життя в нашій державі.

– І скільки вчителів і школярів братимуть у ньому участь цього разу?

– Я думаю, ми вже будемо вимірювати не в десятках, а в сотнях. Тут питання стоїть так: чим більше і швидше – тим краще. Тому що проблема лише одна – відсутність комунікацій. Інших проблем немає.

– А ви погоджуєтеся з, тим фактом, що велика частина людей на Донбасі вірять російській пропаганді,  і причина в тому, що більшість з них ніколи не виїздила за межі свої області?

– Сто відсотків.

– Юрій Гарбуз навіть наводив мені цифру: 70%…

– Ви ж пам’ятаєте Радянський Союз. Основне завдання комуністичної влади – це залізна завіса; не випустити людей назовні, щоб вони не побачили на власні очі, що є інше життя. Так само це проблема і тих людей, які жили на Донбасі і сьогодні опинилися на окупованих територіях. Російська пропаганда як спадкоємниця радянської – це одна з найсильніших інформаційних машин. Порівняти можна хіба з Північною Кореєю.

Євген Кузьменко, “Цензор.НЕТ”Фото: автор, “Радіо Свобода”, “Спільна варта”, “Гал-Інфо”