Горами, лісами і шахтами: пригоди депутатів-«європтимістів» у Львівській області

logo
gorami_lisami_i_shahtami_prigodi_deputativ_evroptimistiv_u_lvivskij_oblasti.jpg


На початку липня на запрошення міжнародного фонду «Відродження» на Львівщину приїхали четверо народних депутатів з міжфракційної групи «Єврооптимісти» у Верховній Раді – Вікторія Пташник, Леонід Ємець, Олександр Черненко та Оксана Юринець. Метою поїздки було ознайомитись з частиною проблем, якими живе область – щоб донести ці проблеми до вух офіційного Києва. Два дні депутати провели у дорозі селами та містами. Разом з ними ці два дні прожила і кореспондент ZAXID.NET Ольга Перехрест.

***

– Якби ми їхали в Новий Розділ, то повертали б тут. Дивіться як красиво! Чудове місце для рекреації. Але тут гудрони, – іронічно починає «екскурсію» голова західноукраїнської філії фонду «Відродження» Оксана Дащаківська. Оксана наголошує: екологія – одна з головних проблем області. 

Маршрут дводенної депутатської експедиції: Стебник – Дрогобич – село Явора – Винники – Самбір. Новим Роздолом та Червоноградом довелось пожертвувати – через погані дороги, надмірну гостинність інших міст і, як результат, хронічне спізнення.

– Прикро, що ми не поїдемо по тому маршруту, по якому їздила я. Бо я їздила по тих дорогах, що навігатор казав «ціль не знайдено». Там дуже погані дороги, особливо у турківських лісах. Жоден автобус не погоджувався їхати по іншій трасі, тільки по добрій, – додає Оксана Дащаківська.

– …Ми ще будемо їхати в Винники, але я не знаю, що там, – говорить по телефону одна з депутаток.

– Там кілька гектарів буку вирубали.

Праворуч від траси – ліс. Біля нього табличка: «Заходьте у ліс як у храм!»

Депресивне солене провалля

Десь між Стебником і Дрогобичем на бетонному паркані видніється напис: «Саакашвілі – наш президент».

Місто Стебник адміністративно є частиною Дрогобича (на кшталт Винник, які підпорядковуються Львову). У Стебнику є рудник, де видобувають калійну сіль. Через видобуток цієї солі під землею утворились пустоти. Тепер значна частина території Стебника є під загрозою провалля.

Імпровізована прес-конференція відбувається просто на узбіччі дороги. Як розповідає міський голова Стебника Петро Старосольський, від проваль постраждали житлові будинки в одному з районів міста, провалилась частина автодороги.

У Стебнику депутатів чекали на дорозі 

– Я не люблю того слова «депресивний», але Стебник – депресивний, – каже Петро Старосольський. Після занепаду калійного заводу там тепер працює лише 120 осіб – замість 5 тисяч, як було за радянських часів.

Ще у 1970-х до рудника почала прибувати вода. Як розповів мер, у 1983 році, після сильного землетрусу в Румунії, шахти рудника почало затоплювати, що фактично їх зруйнувало.

Через роботу рудника Стебник ризикує провалитись під землю

– Рудник має чотири поверхи. Висота кожного з поверхів може сягати від 60 до 100 метрів. Соляні стовпи підтримують «дах» всередині рудника. Коли до шахт потрапила вода, стовпи почало розмивати, – пояснює директор ПАТ «Стебницьке гірничо-хімічне підприємство «Полімінерал» Сергій Гринчак.

За словами директора, є проект консервації шахт та збереження корисних копалин – але якогось плану, як уникнути проваль, не існує. В зоні ризику є дорога, лінія електропередач та магістральний водогін. Загальна площа, яка може провалитись – невідома. Як врятуватись від провалля – теж невідомо. За словами місцевих політиків, ніхто з експертів, до яких звертались, не запропонував жодного ефективного вирішення цього питання.

– Стебник Стебником, я знаю, що на нього звертати уваги ніхто не буде. Але тут є загроза для нашого курорту, для Трускавця. Стебник – це ж як спальний район Трускавця, – каже мер.

– А чому не можна зробити попереджувальні заходи? Перенести дорогу?, – питає Вікторія Пташник.

– Ця дорога давно дає нам сигнали, і сигнали дуже чіткі. З цієї дороги постійно привозять постраждалих. І це не просто пов’язано з міфічністю, це чиста наука. Якщо ту дорогу ми не перенесемо, ми матимемо це на власному сумлінні. Але проблема й в комунікаціях. Тут є водогін, який постачає воду у три міста: Дрогобич, Стебник і Трускавець. Що можна зробити: перенести водогін, електромережі, переселити людей, – пояснює мер Дрогобича Тарас Кучма.

– У нас є будинки, які пішли під землю! – додає мер Стебника.

– Ця зона вимагає певної спеціальної програми, – вважає Володимир Кондзолка, директор Інституту міста у Дрогобичі.

Депутати ретельно записують все, що чують. Десь майже на горизонті видно ті самі шахти. Між трасою та ними – величезне поле. На його краєчку є стара іржава табличка – «Ходити заборонено».

Старі таблички із забороною ходити у небезпечній зоні вже давно вицвіли на сонці

Ультиматум пилорамам

– Я думав, ви до Львова вернетесь, а ви в Турку поперли, – незадоволено бурмоче водій автобуса.

Не в саму Турку, але у Турківський район. Водій каже, що востаннє був тут років 20 тому. Тож шлях до Турківського району шукають разом з водієм організатори, журналісти та еколог. Шлях лежить через Самбір, Старий Самбір. Згодом дорога виводить у гори. Київські депутати навіть трохи здивовані – виявляється, у Львівській області теж є Карпати.

Мова заходить за вирубку лісу. Оксана Дащаківська пояснює: те, що ми бачимо, лише видимість лісу. За першими рядами смерек ховаються величезні вирубки.

– У нас та сама проблема, що й в Сколе чи Івано-Франківській області. У мене сьогодні завершився ультиматум, – розповідає голова Турківської РДА Олександр Лабецький. – Місяць тому я їх всіх [хто займається вирубкою] зібрав і сказав, щоб все узаконили. Просто ви в Києві докерувались до того, що адміністрація не має жодних повноважень! Голова адміністрації не має важелів впливу, перевіряючі органи поскорочували. Я мушу, як активіст Майдану, їздити на пилорами і шугати їх. А це погано закінчиться.

Вікторія Пташник перепитує – а що буде після ультиматуму? Олександр Лабецький каже, що буде їздити з громадськими активістами та власноруч перевіряти пилорами. Скаржиться: ані поліція, ані прокуратура не може зайти на їхню територію, бо часто це приватні подвір’я. Тож доводиться звертатись до активістів.

– Можна брати дані лічильників світла і так рахувати роботу пилорам. Ми так колись робили в обласній раді. Казали, що нічого не вирубують – а по світлу можна було помітити, що на пилорамах збільшуються об’єми робіт, – пригадує колишня депутатка Львівської облради Оксана Юринець.

– Ми маємо приклад, коли приїжджали медіа з Києва знімати незаконні вирубки. Тоді приїхала стрийська самооборона, з бітами – і не пустила журналістів. Приїхав прокурор, приїхали працівники МВС – їх просто не пустили в ліс. Те, що ми маємо – це подвійна легітимність. Голова РДА не має компетенції і бере громадських активістів – але з іншого боку є інші громадські активісти. І ми, за великим рахунком, стравлюємо громаду, – вважає Оксана Дащаківська.

ГЕС на 120 електрочайників

Наступна зупинка – гідроелекстростанція у селі Явора. Це одна з понад сотні малих ГЕС, що працюють в Україні. В Карпатах таких ГЕС поки що небагато. Потужність Явірської ГЕС співрозмірна із 120 електрочайниками. На думку еколога з Всесвітнього фонду дикої природи Анатолія Павелка, такі малі ГЕС просто вбивають річку.

Мала гідроелектростанція на річці Стрий

По один бік греблі – водосховище, по інший – обмілілий Стрий. Річка відновлюється лише за 3-4 км нижче за течією. Гребля доволі вузька. На ній, ніби на капітанському містку, і зібрались депутати.

– Це ще одна з кращих таких ГЕС, бо є набагато гірші – коли води в річках після роботи електростанції практично не залишається. Ідея малих ГЕС полягала в тому, щоб виробляти електроенергію без суттєвої шкоди для річки. Але виникла проблема: для Дніпра ГЕС на 1 мегават – це ніщо. Але для малої річки це може означати смерть. Це як Дніпрогес для Дніпра – вона перекриває течію, не дає змогу ні рибі мігрувати, ні воді самоочищатись», – каже Анатолій Павелко.

За словами еколога, ця ГЕС є однією з кращих – завдяки громаді села Явора. Коли ГЕС запустили, її гребля була постійно закритою. Через це у період нересту риба не могла піднятись вгору за течією – «хіба перелетіти». Хоча згідно законодавства, у таких греблях мають будувати рибоходи – спеціальні проходи у греблі, якими може рухатись риба. Завдяки ініціативі активістів у Яворі домоглися, що у період нересту на греблі відкриваються шлюзи, тож риба може пройти.

Через будівництво греблі на Стрию утворилось водосховище

– Але назад мальок вже живий не добереться. Риба потребує багато кисню, а у водосховищі – збіднений кисневий режим. Мальок просто вмирає, – підсумовує Анатолій Павелко.

Еколог каже: разом із колегами вони розробили законопроект про дикі мальовничі рекреаційні річки, які можна захистити від забудови. Папки з проектом закону переходять до рук депутатів.

Залишаємо річку, греблю і водосховище. Протягом наступного відрізку шляху у автобусі всі читатимуть про те, як врятувати річки та рибу у них. Як і в Стебнику, депутати обіцяють розібратись, вивчити, обговорити на фракціях та підключити колег для вирішення проблеми.

«Груба корова не годна по горах лазити»

Уздовж дороги тягнуться села. Будинки переважно дерев’яні. Значна частина тих, що видаються кам’яними, всередині – теж дерев’яні. Обабіч траси пасуться худі руді корови. Кажуть, то така спеціальна гірська порода – «бо груба корова не годна по горах лазити».

Турківський район – це Бойківщина. Село Явора розташоване у середині закрученого гірського масиву Сколівських Бескидів. Дощ, крізь який ми проїхали незадовго до цього, встиг просохнути і лише хмари туману осідали на смереках.

Вечір у селі Явора

Наступна зустріч – із місцевою громадою, у сільській школі. Школа розташована у колишньому панському маєтку. Щоб дістатись туди, треба піднятись сходами на чималий пагорб. Шкільні коридори завішені численними стендами чи малюнками – із підписами-нагадуваннями не забувати своє бойківське коріння.

Їдальня, вона ж – актовий зал, заповнюється яворцями. Тут і депутати, і вчительки, і просто мешканці. Переважно мова йде про децентралізацію. Обережно оминаючи формулювання «особливий статус» бойки пояснюють політикам – у гірських районах підхід до створення територіальних громад має бути іншим, ніж «у долині».

«Як нам виконувати закон про децентралізацію, якщо до сусіднього села по карті – 15 кілометрів, а реально їхати, об’їжджаючи гору, – всі 40 км?».

Розмова триває понад годину. Окрім Оксани Юринець, яка сама з Львівщини, для депутатів чимало з почутого є новим. Депутати помітно втомлені, але обіцяють з усім розібратись. Невпинно повторюють: надсилайте проекти рішень, пишіть, допомагайте. Разом розглядаємо мапу району: як можуть сформуватись майбутні громади, де краще розмістити опорні школи.

Під кінець гостей з Києва запрошують на вечерю.

– Ми є нащадками білих хорватів і кельтів…, – піднімає тост за Бойківщину голова Турківської районної адміністрації Олександр Лабецький.

А за деревом – дерево

Винниківське лісництво одразу під Львовом, куди на вихідні вибирається чимало людей. Цей ліс має статус природного заказника. Народних депутатів зустрічає ціла делегація лісівників: від начальника Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства Анатолія Дейнеки до професорів Національного лісотехнічного інституту.

Щоб дістатись потрібної галявини, треба піднятись на кілька «горбочків». Депутати і депутатки жартують, що ми йдемо «полем, полем, долинками». Хоча можна було б згадати і про те, що «а за деревом – дерево…»

Галявина як галявина. Як розповідає еколог Анатолій Павелко, у лісі мають відбуватись природні процеси. Себто, ліс має руйнуватись і відновлюватись сам. Вирубка, яку зробили лісівники, щоб позбутись «поганої» породи, лише пошкодила рекреаційний потенціал лісу.

– З точки зору лісівника така рубка є правильною. Він знімає ліс, який може відмерти. Це правильно в господарських лісах. Але в лісах, які є частиною заповідного фонду, ми повинні зберігати природній вигляд лісу. Не можна об’єкт природно-заповідного фонду розглядати як будь-який ліс, – каже Анатолій Павелко.

Його підтримує чоловік років 50, який приєднався до депутатської екскурсії. Каже, що він вже 50 років живе у Винниках і що за радянської влади такого не було. 

– Це група народних депутатів приїхала, щоб дізнатись, що тут відбувається. Нам кажуть, що підготовлена система взаємодії з громадою, яка працює в інтернеті. Ви про це знаєте?, – питає його Леонід Ємець.

Чоловік знітився і відповів, що щось чув, але не дуже тим користується. А нащо – він щодня велосипедом тут їздить. 

Мешканець Винник, якому не подобається робота лісництва

Лісівники пояснюють – вирубки, які ведуться у лісництві, проводяться із дотриманням законів. Їхні слова підтверджує доцент кафедри лісівництва Національного лісотехнічного університету Василь Лавний.

– Ви можете не вірити, але тут формуються мішані різновікові деревостани. За моєю рекомендацією ми залишили навіть дерева-оселища, з дуплами, де будуть гніздуватись птахи. Рекреанти хочуть бачити не монотонні деревостани, а хочуть бачить різні деревні породи, не лише бук. Якби ми не господарювали, без лісівників, цей заказник буде успішно існувати. Бо ліс – це самовідновна система. Тільки питання: чи потрібне нам лісове господарство як галузь економіки чи треба його розвалити і залишити ліси для природного розвитку?, – каже Василь Лавний.

В чому погоджуються всі: що Україні потрібна державна політика стосовно розвитку лісового господарства. Обидві сторони обіцяють долучитись до розробки відповідних законів. 

Поки депутати виходять з лісу, лісівники переговорюються за спинами:  

– Сказали би, що всі ліси – заповідники.

– Тоді поставив табличку «Небезпечні дерева» – і зняв з себе відповідальність.

Одна з ділянок, де зрубали бук. У лісництві кажуть – це було потрібно для оновлення лісу

«50 відтінків Львівщини»

Остання точка маршруту – Сокаль. Ми проїжджаємо Червоногорад, не зупиняючись, оминаємо шахти і терикони. Вкотре бракує часу: о 17:30 відправляється «Інтерсіті», яким мають повернутись до Києва Леонід Ємець та Олександр Черненко.

У Сокалі нас чекають. Автобус спізнився трохи більше, ніж на годину. Всі хутко піднімаються до сесійної зали місцевої ради: нардепи – у президії, всі решта займають місця депутатів.

Питання мало чим відрізняються від тих, що були раніше: дороги, школи, дитячі садки. Хтось згадує про те, що на місяць українсько-польський кордон закрито для малого прикордонного руху – що створює проблеми власникам автівок на польських номерах. У залі гамірно, скрипить мікрофон.

– Треба навести лад у Верховній Раді, щоб там дбали про людей…, – емоційно каже літній худорлявий чоловік.

За вікнами Сокальської райради – пильна липнева спека. Квітнуть липи. Всі, хто зібрався – депутати, активісти, АТОвці не встигають поставити усіх питань – депутати поспішають на потяг, причому поспішають з ризиком залишитись у Львові ще на кілька годин, до наступного. Похапцем прощаються, обмінюються телефонами, візитками та обіцянками відтепер триматись на зв’язку.

– Ви можете зробити брифінг по результатам того, що ви тут побачили? Або ще якось розповісти?

– Буде, «50 відтінків Львівщини».

На потяг всі встигли.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter

А поділитися?



Вам має сподобатись...