“Я впав. Каска злетіла”, – шахтар, який вижив в аварії на “Степовій”

Копирайт изображения
EPA

Image caption

Швидкі біля шахти “Степова”

У четвер, 2 березня, в шахті “Степовій” у селі Глухові, що під Червоноградом Львівської області, вибухнув метан.

У конвеєрному штреку на глибині 550 метрів загинули восьмеро гірників, понад двадцятеро – травмовані.

Всіх потерпілих за ніч перевезли до Львова – в опіковий центр 8-ї міської лікарні.

Президент Порошенко оголосив 3 березня днем жалоби за загиблими. Це найбільша за кількістю жертв трагедія в історії вугільних шахт Львівщини.

“Степова” – одна з дванадцяти шахт Львівсько-Волинського вугільного басейну, які досі працюють. Вона належить ВАТ “Львіввугілля”.

Шахтарська симфонія Західної України

Цю копальню відкрили останньою – у 1978 році, тому запасів палива тут має вистачити ще на 20 років.

Вугілля тут – одне з найкращих у регіоні. Зараз видобуток на “Степовій” припинено.

“Гройсман приїхав”

Червоноград, міська лікарня. Попри дощ, надворі досить людно.

“О, Гройсман приїхав, наведе тут порядки. Вони тут усі бігати будуть – і на шахті, і в лікарні. Прокатали його по наших ямах, зробили екскурсію. Хай ще про дороги задумаються”, – ділиться враженнями з товаришами один із чоловіків.

Поруч двоє поліцейських рахують, скільки потерпілих уже відправили до Львова:

“Це вже четверта чи п’ята машина? Ніби четверта”.

Лікарі кажуть, що заберуть усіх. Першими забрали тих, у кого сильні опіки.

Біля трьох машин швидкої допомоги пораються медики в яскравих жилетах із написами “медицина катастроф”. Вигукнувши: “Вивозьте наступного!”, дістають ноші з коліщатами та завозять їх до лікарні.

Всередині – не проштовхнутися: родичі, спостерігачі, медики, журналісти всіх можливих ЗМІ, чиновники. Всі намагаються стати якомога ближче до прем’єра.

Зробивши офіційні заяви про попередню причину аварії, готовність прийняти потерпілих у Києві та створення комісії, Володимир Гройсман запитує лікарів про наболіле:

“Мали підвищити зарплати. Скажіть, підвищили?”

“Ну, так, трішки”, – скромно відповідають лікарі.

Щойно прем’єр прощається, люди розходяться.

“У морг краще не ходити”

На шостому поверсі в хірургічному відділенні коридорами бігають утомлені медсестри: виписують потерпілих, видають довідки і знімки травм. Керівниця департаменту охорони здоров’я облдержадміністрації Ірина Микичак оголошує журналістам офіційну інформацію:

“Пацієнти перебувають у середньо-важкому й важкому станах. Важкість викликана опіковою термічною травмою: опіки шкіри від 10 до 40 відсотків і опіки дихальних шляхів”.

Потерпілі лежать у палаті номер п’ять. “Тільки журналістів там не дуже хочуть бачити”, – попереджає медсестра.

Копирайт изображения
Reuters

Image caption

Одного з поранених транспротують із Червонограда у Львів

В палаті з двома останніми пацієнтами працюють психологи Державної служби з надзвичайних ситуацій.

“Котра вже година? – запитує психолог. – Це моя восьма година поспіль. Треба відійти, боюсь сказати щось зайве. З потерпілими все гаразд, радіють, що залишились живі. Якщо погодяться, з ними можна говорити. А от у морг краще не ходити: там усе погано”.

Нарікає, що рідним і близьким загиблих нічого не кажуть: ані де похорон, ані як ховатимуть – усіх разом чи окремо.

Тим часом одного потерпілого вивозять на візку в супроводі лікаря й рідних. У нього обгоріле лице й руки. Ходити може сам, але без різких рухів.

У палаті залишається останній пацієнт. Лікарка в червоному жилеті – одна з тих, кого тутешній персонал між собою зве “оті львівські” – запитує: “Ти один залишився?”

“Сказали, я залишаюся в лікарні. Щойно останнього забрали на Львів”.

“Поїдеш і ти. Всіх забирають”.

“Стільки смертей”

Олександру Єпіфанову – двадцять шість років. На “Степовій” він працює гірничим у конвеєрному штреку вже майже два роки. З усіх, хто був у штреку, травмований найлегше.

Його мати бере виписку й читає вголос: “Технічний опік правого плеча, обличчя, вушних раковин першого-третього ступеня. Опік дихальних шляхів: 3%”.

Сашко був у тридцяти метрах від місця, де вибухнуло. Розповідає, що спершу його приголомшила ударна хвиля – він упав на землю. Від опіків лиця врятувало те, що встиг відвернутись.

“Як Гройсман прийшов сюди в палату, а тут на всіх ліжках лежать чорні, як вугілля, – перебиває мати. – А мій Саня – білий. На нього ніхто не звертає уваги. Думають, що з ним усе добре”.

“Я впав, каска злетіла, – розповідає далі Сашко. – Лампа теж. Нічого не видно. Пилюка така сильна, що на відстані простягнутої руки нічого не видно. Добре, що зміг кілька метрів проповзти. Спочатку на місці працював один медбрат. Він витягував, допомагали робітники. Але всі дуже ризикували. Черепашки – балони з киснем – були важкі, я ледве повз. Нас у наряді п’ять гірничих, одного відправили в лаву. Начальник міг сказати будь-кому, мені теж”.

Заходить товариш Сашка, що працює в гірничо-рятувальному загоні в Червонограді.

Стільки смертей. Такого тут ще не булоОлександр Єпіфанов, шахтар, що вижив

“Нам сигнал надійшов дуже швидко, – розповідає він. – Диспетчер молодець, швидко зорієнтувався. А в нас ще телефон такий – відразу пряма лінія. Піднімаєш трубку – і зв’язок із шахтою. Наші моментом зібрались, узяли черепашки і виїхали на шахту. Я сиджу і згадую, як ми з тобою нещодавно в автобусі їхали. Думаю, о-о-о, Єпіфанов! Дзвоню до диспетчера – ти є, трубку не береш… Потім уже мама сказала, що з Сашком усе добре”.

Мама Сашка перебирає фрукти – складає сумку до Львова. Товариш із гірничо-рятувального загону розповідає, що з шахти відразу витягли всіх постраждалих, призупинили роботу і тепер намагаються відкачати газ.

“Подивився на мого Сашу, – знов повертається до візиту прем’єра Сашина мама, – і каже: головне, що живий. Обіцяє сім’ям загиблих по півмільйона гривень виплатити. Та що їм гроші? Казав, що потерпілим оплатять усе лікування: ці всі ліки для нас безкоштовні”.

“Стільки смертей, – замислено каже Саша. – Такого тут ще не було”,

Під час трагедії, за словами хлопців, головний інженер був у Києві.

Вони припускають, що, шукаючи винних, цапом-відбувайлом можуть зробити його заступника, “як тоді на другій шахті було – завал був, і все повісили на старого діда, який знав, що його не посадять”.

Заходить лікар: “А хто сказав, що вас забирають до Львова?”

“Головна сказала, – відповідає мама, – та, львівська”.

“Тут усі головні, – саркастично каже лікар. – Ми машинами не командуємо. Чекаємо”.

Копирайт изображения
Reuters

Image caption

Прем’єр на зустрічі з працівниками шахти

3 березня на засіданні уряду Володимир Гройсман оголосив про створення комісії з розслідування причин трагедії на “Степовій” та посилення заходів безпеки на інших шахтах. На це планують виділити з бюджету 200 мільйонів гривень.