Юрій Шевчук: Гравці “Руху” стали однією сім’єю

logo
40189_jurij_shevchuk_gravci_ruhu_stali_odnieju_.jpeg


Воротар винниківського «Руху» Юрій Шевчук – один із старожилів команди. До «Руху» Юрій прийшов ще у 2012 році, після чого з винниківською командою виграв майже усі трофеї на аматорському рівні. Зважаючи на це, футболіст для себе чудово розумів, що рано чи пізно президент «Руху» Григорій Козловський переведе команду на професійний рівень.До винниківської команди «Шева» потрапив, пройшовши серйозну футбольну школу: грав і в Прем’єр-лізі України, грав і за кордоном. Про свою насичену футбольну та не футбольному кар’єру голкіпер розповів в інтерв’ю клубній прес-службі. У першій частині нашої розмови читайте про початки футбольної кар’єри Юрія Шевчука, а також про перші професійні клуби. У другій частині інтерв’ю читайте про те, як гравець потрапив у винниківський «Рух», про нефутбольні захоплення футболіста, а також про смішні історії разом з «Рухом».

Юрію, погравши ще рік за ФК «Львів» ти, мабуть, розумів, що потрібно шукати нову команду, оскільки в клубі почалися серйозні фінансові проблеми.

У мене завершився контракт. Президент сказав, що гратимуть молоді гравці, тому мені дали «зелене» світло. Після цього їздив на перегляд у Молдову та Білорусь. В «Гомелі» місяць був на зборах, але контракт з клубом так і не підписав. Після «Гомеля» поїхав у Тирасполь, у молдовське Придністров’я. Пропонували там тисячу доларів зарплати, при цьому запевняючи, що якщо буде все гаразд в команді, то матимеш зарплату в два рази більшу. Після товариського матчу з «Шерифом» мені сказали залишатися, але ми так і не зійшлися по умовах. Не хотілося грати за тисячу доларів та ще й у Придністров’ї. Хто там був, той мене зрозуміє.

Не підписавши контракт в Молдові, ти опинився у Самборі…

Так. Хороша була команда, я ніде грав, тому вирішив грати за Самбір. А після Самбора потрапив уже в «Рух». На той час була уже сім’я, хотілося футболом заробляти. Зустріч з президентом «Руху» Григорієм Козловським була успішною, цьому посприяв теперішній спортивний директор команди Володимир Лапіцький. Найбільше радувало те, що Григорій Петрович запропонував непогані фінансові умови, і я з радістю погодився грати за «Рух». Це був 2012 рік, ми дуже хотіли виграти чемпіонат області. Завдання на аматорському рівні перед командою були максимальні.

Погравши на найвищому рівні в Україні не лякало те, що «Рух» на той час був ще аматорською командою?

Ні. Того взагалі не відчувалося. Особливо в плані грошей, інфраструктури клубу, тренувань і так далі. Усе було серйозно.Для себе розумів, що «Рух» рано чи пізно перейде в професійний футбол?Не розумів на сто відсотків, але були на це сподівання. Були думки, що нашому президенту уже набридне вигравати чемпіонат області і він переведе команду на інший рівень.

Який потенціал цієї команди на твою думку?

Про завдання усі добре знають, тому зайвий раз їх наголошувати немає потреби. Президент сказав, щоб ми довго не розкачувалися, а зразу виходили в лідери. У нашій команді непоганий склад гравців, тому іншого варіанту немає.

Команду влітку поповнили новачки. Чи встигли уже знайти повне порозуміння на полі?

Чесно кажучи, назвати хлопців, які влітку прийшли в команду, новачками язик не повернеться. З Бідловським та з Баранцями ми були в «Карпатах», не грав лише з Чучманом, але про нього багато чого чув. Зважаючи на це, знайти порозуміння на полі нам було не складно.

Загадав, що ти тренував дітей з «Опору», коли «Рух» грав ще у чемпіонаті Львівщини.

Було цікаво. Вільного часу тоді було більше. Втім, бути дитячим тренером у нашій країні це більше хобі. На ті гроші, які ти отримуєш за цю роботу, ти не проживеш. Звісно, це для мене не було основною роботою, але було цікаво. Хотілося чогось навчитися, здобув певний досвід. Зараз коли «Рух» перейшов у професійний футбол, цим займатися у мене немає часу.

Відійдемо від футболу. Які захоплення у тебе крім футболу?

Люблю читати. Переважно це детективи, але останнім часом потягнуло на наукову літературу. Також люблю готувати. Не скажу, що щось конкретне, але загалом ця справа мені до вподоби. Люблю театр, проводити вільний час з друзями, з командою, з дружиною. Дуже люблю подорожувати. Є бажання відвідати максимальну кількість країн. Завжди стараюся десь поїхати коли є відпустка. У Європі багато де був, але хотілося б кудись поїхати, скажімо, в Азію чи Америку.

Кажуть, що ти також професійно катаєшся на лижах.

Професійно це дуже гучно сказано. У нашій команді найкраще їздить Федорів. Непогано катаюся я, Макар, Панасюк і трішки Кікоть. Є такі гравці, які лижі купили, а їздити не купили (сміється). А лідером лижних гонок, мабуть, є президент Григорій Козловський. Його катання не поступається екіпіровці.

Чи часто їздиш на лижі?

Стараюся їздити кожного року у компанії Володимира Федоріва.  

Чи маєш якісь футбольні забобони?

Якщо говорити про суто футбольні, то вони є. Думаю, як і в кожного футболіста, але говорити про них я не буду.

Чи часто тебе підколюють гравці з команди, що ти воротар? Мовляв якщо воротар, то маєш творити щось дивне і в житті.  

Дуже часто, але до цього я ставлюся з гумором. Мене можуть підколоти, але я можу підколоти у відповідь. Коли хтось натякає на те, що я воротар, стараюся перевести це в жарт. Насправді якщо ти воротар, то це не означає, що в житті обов’язково має робити дурниці. Це абсолютна неправда. Насправді так придумали, бо воротарів набагато менше, аніж футболістів.   

Розкажи нашим вболівальникам якусь смішну історію. За твою кар’єру їх, мабуть, було чимало.

Бувало, що додому приходив з цеглою у сумці, бували інші смішні випадки. Чесно кажучи, багато ми жартували, коли після успішного сезону в «Русі» наш президент відправив нас на відпочинок на тиждень в Єгипет. Уже давно історично склалося, що у нашій команді Роман Манорик – це ходячий анекдот. По прильоту в Єгипет Роман підходив до усіх гравців і казав, що всім все «ставить». Ми з нього сміялися, оскільки в усіх без винятку було «все включено». Пригадую, було смішно коли Костик сховав карточку Манорика від номера, а той подумав, що її загубив. Найважче було дивитися на Романа, коли він від нас взнав, що за загублену картку штраф 300 доларів…

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:

А поділитися?