Юркі Вайнонен: «У Фінляндії є 15 чи 16 літераторів, які живуть на доходи від збуту власних творів»
На жаль, із фінських авторів українською перекладено лише декого, тож у нас небагато знають про літературу вашої країни. Чи могли б ви її представити нашому читачеві?
— Більшість фінських письменників творять романи. Оповідання, есе, поезія — це дещо маргінальні жанри на сьогодні. І найпопулярніші в нас поміж романів — історичні. Люди радо читають про свою нещодавню історію. Гадаю, це тому, що їм кортить зрозуміти, хто вони. Зазвичай це історія родини чи однієї особистості — головного героя книжки. Певна річ, є в романі й соціальний аспект. Окрім того, у Фінляндії (як і в усіх скандинавських країнах) зараз дуже популярний детективний жанр, а також наукова фантастика. Нині в нашій літературі відбувається чимало різних процесів.
Література фінською мовою не дуже давня. Раніше писали шведською. Як досягли успіху фінськомовні автори?
— Так, література нашою мовою бере початок у ХІХ столітті. У Фінляндії було тоді щось на зразок романтичного відродження. Наш національний роман — «Сім братів» Алексіса Ківі. Його було написано в 1870-х. Є і національний епос того часу — «Калевала», який чи не найбільше перекладають серед фінського письменства. Історії, котрі ввійшли до нього, переважно зібрала одна людина (Еліас Леннрот. — Ред.) на сході нашої країни. Є в нас, як відомо, шведська меншина, котра має літературу власною мовою. Тож друкують книжки й шведською, хоча більше фінською.
Наскільки я знаю, фіни неймовірно багато читають, Фінляндія — друга після Ісландії країна за кількістю надрукованих книжок на особу. У чому секрет такого захоплення?
— Один із найважливіших аспектів — це школа. Якщо ви навчилися читати художню літературу школярем, то, певно, знайдете книжку, котра вам подобатиметься, і робитимете це також у дорослому віці. Важливо мати художню літературу і в навчальних програмах шкіл. У цьому, гадаю, ми досягли успіху. Хоча останнім часом ситуація дещо змінилась, адже люди тепер охочіше засвоюють лектуру з екранів. Якщо це екран телефона, ви, напевне, не читатимете з нього книжку, бо він замалий. Тому обсяги читання почали зменшуватись. Але побачимо, що буде. Є електронні книжки, які можна читати, наприклад, з телефону, але наразі вони погано продаються у Фінляндії. Одна із причин — додатковий фіскальний платіж. Цей товар фактично дорожчий за старомодні еквіваленти.
Чому?
— Гадаю, через законодавство ЄС. Електронні книжки не вважають власне книжками, тож і податків на них накладають більше.
Ви зауважили, що у Фінляндії романи — популярніший жанр, ніж коротка проза, хоча самі віддаєте перевагу останній. Чи здатен фінський автор вижити на виручку від продажу своїх книжок? І що він мав би для цього писати?
— Здається, у Фінляндії є 15 чи 16 літераторів, які живуть на доходи від збуту власних творів. Але, на щастя, ми маємо систему державного фінансування письменників. Щороку виділяються гранти приблизно для 40 авторів. Якісь на коротший період (рік), якісь на довший (три чи п’ять років). Ті, які надають на триваліший час, призначені для літераторів, що пишуть багато й дотримують високих стандартів у роботі. Визначає тих, кому дістанеться грант, експертна група із близько 10 письменників та критиків. Кожні три роки в ній відбувається ротація, тож рішення приймають різні люди. Членів суддівської команди обирає Taideneuvosto — мистецька рада найвищого рівня в нашій країні.
Читайте також: Мирослава Вербови-Онух: «Дитині важливо усвідомити, що вона дістає задоволення від читання українською»
Сам собою грант — це щомісячна плата обсягом €1700. Половина середньої зарплати в державі. Звучить так, наче це велика сума, та насправді ні, бо Фінляндія — дорога країна. Більшість із нас має робити щось додаткове: викладати, перекладати тощо.
Наскільки я знаю, ви перекладаєте з англійської, публікували фінською Джонатана Свіфта, інших англомовних ірландців. Як обирали мову, з якої захотіли перекладати, й авторів?
— Молодшим я провів певний час в Ірландії. Багато читав тоді ірландської літератури, спробував перекладати. На той момент я нічого не знав про перекладацтво. Ніде цього не вчився. Мої перші переклади були поетичні. Їх робити найважче, майже неможливо, але це те, що я люблю. Мені пощастило, бо під рукою опинилися твори Шеймаса Гіні. Він був уже досить відомий в англомовному світі, а мій переклад вийшов 1995-го. Наприкінці того самого року поет отримав Нобелівську премію. І в моїй інтерпретації його твір став поетичним бестселером у Фінляндії.
Чи багато фіни читають перекладної літератури?
— Ми лише п’ятимільйонний народ, і це означає, що фінською перекладається досить багато іншомовних текстів. Тож професія перекладача високо цінується, хоч і не дуже добре оплачується. Як, власне, і письменника. Що ж до Ірландії, то я писав дисертацію про Джонатана Свіфта й саме тому почав його перекладати. Я чимало над ним працював, це один із моїх безперечних фаворитів як автор.
Читайте також: Катержина Шеда: «Я роблю те, що не завжди подобається спільноті, певним чином навіть злить її, провокує на протест»
Окрім того, ви ще й викладаєте літературну творчість?
— Так. Уже 16 років. У нас є такий курс в одному з університетів міста Турку. Щоправда, саме нині я не читаю лекцій, хоч і вельми люблю цю справу. Бракує на це часу через обов’язки голови Спілки письменників.
І які вони, ці обов’язки? Чи впливаєте ви, обіймаючи таку посаду, на урядові рішення у своїй царині?
— Моя робота — це переважно зустрічі: з політиками, чиновниками, письменниками, перекладачами, всіма, кого можна назвати «людьми книжки». І не лише обговорення, а й погодження певних речей, співпраця. Окрім іншого, звісно ж, захищаємо авторські права. І це одне з найважливішого, що ми робимо як Спілка. А ще намагаємося стежити, аби гранти були доступні щороку.
————————————-
Юркі Вайнонен народивсь у 1963 році. Перекладач, викладач літературної творчості. Від 2015 року — голова Спілки письменників Фінляндії. Знаний завдяки перекладам фінською творів Шеймаса Гіні, Джонатана Свіфта, Вільяма Шекспіра. Його першу книжку «Дослідник та інші історії» («Tutkimus-matkailija ja muita tarinoita», 1999) нагородили Гельсінською літературною премією за фінськомовний дебют. У 2016-му її було опубліковано українською під назвою «13 новел». Інші видання автора: «Тихий бог» («Mykkä jumala», 2003), «Вежі» («Tornit», 2009), «Крізь скло» («Lasin läpi», 2007).
