Кіберспортсмен зі Львова розповів, як розтрощив гравців футбольної збірної України у FIFA

Один із найкращих гравців світу в FIFA Євген “Yozhyk” Мостовик, який виступає у складі української кіберспортивної організації “Natus Vincere”, розповів “Футбол 24” про матчі з іменитими суперниками, серед яких – екс-захисник “Ліверпуля” Хосе Енріке.

24-річний Євген Мостовик народився та живе у Львові. З дитинства хлопець захоплювався футболом і кожну вільну хвилину приділяв улюбленому заняттю. Уже в 17 років львів’янин почав свій шлях професійного кіберспортсмена з FIFA.

Шлях у кіберспорт

– Якою ти був дитиною – “активною й войовничою” чи “тихою і спокійною”?

– Дитиною був звичайною, яка любить футбол. З самого дитинства в мене все проходило з м’ячем і, відповідно, як тільки була нагода – то зразу з друзями бігав у футбол. Нічого особливого, крім цього захоплення, я би не виділив. Не войовничий і не тихий – стандартний.

– Ким мріяв стати? Мабуть, футболістом?

– Можливо, такі мрії проскакували. Ну точно не космонавтом, полісменом і так далі. Не було конкретної мрії – я хочу стати футболістом. Хіба що десь в глибині душі думав про таке, але як ціль це не визначав перед собою ні в школі, ні пізніше. Грав просто тому, що мені подобалося.

– Коли в тебе з’явився комп’ютер? З яких відеоігор починав?

– У нас із батьками комп’ютер з’явився десь у 2006-му. До того були ігрові приставки типу Dendy, Sega, PlayStation. Власне, на останній найдовше бавився перед комп’ютером. Там ми грали у віртуальний футбол спочатку з татом, а потім вже з друзями. На комп’ютері продовжував бавитися в ту саму гру, там, враховуючи технології, графіка і геймплей стали набагато приємнішими, аніж це було на приставках. Тому саме комп з’явився у 2006-му, але ще з 99-го я вже грав. Зазвичай, коли на вулиці дощ і в футбол не побігаєш.

– Як ти, власне, прийшов у FIFA? І звідки такий нік?

– Грав спочатку з друзями в локальних мережах між будинками, коли ще не було Інтернету. Ми бавилися, і я виділявся з-поміж інших. Вони потім уже й не хотіли влаштовувати наші міні-турнірчики, бо зі мною було нецікаво. З 2007-го у нас з’явився Інтернет, я дізнався, що в онлайні проходять турніри, і теж почав на них реєструватися. Відтоді я увійшов у кіберспорт – почалися онлайн-змагання, мене помітили різні організації, які підписують найкращих гравців. Відтоді пішло-поїхало. А “Йожиком” ще в дитинстві прозвали за зачіску.

– Розкажи про свій перший серйозний турнір у статусі кіберспортсмена.

– Це був національний турнір World Cyber Games. Колись проводили такий чемпіонат світу з комп’ютерних ігор, і щороку гранд-фінал проходив в різних точках світу. Відповідно, туди були відбіркові в країнах-учасницях, зокрема – і в Україні. Я почав з FIFA 08 восени 2007 року (кожної осені виходить нова версія гри), а вже влітку 2008-го відбувся мій перший серйозний турнір. Це типу чемпіонат України, тому я переміг у Львові й вийшов на національний рівень. Там було достатньо фаворитів зі “старої” школи, а тут я такий вриваюся – уже ніби в онлайні відомий, але на турнірах, де ти бачиш суперника лице в лице, – ще не надто знаний. Так, мене побоювалися, але думали, раптом мандраж схопить.

– І чим цей турнір завершився для тебе?

– Закінчив я цей турнір на третьому місці з 16 учасників. Був дуже розчарований, оскільки два перші місця з України отримували свої квоти на гранд-фінал ЧС. І мені одного кроку не вистачило. З іншого боку, “бронза” для старту – теж непогано, адже конкуренція, порівнюючи з теперішньою, була значно сильнішою. Україна мала багато класних і досвідчених гравців, а в мене був лише талант, а досвіду, по факту, ніякого. Та й психологія дуже багато вирішує в таких змаганнях. Якщо ти новачок або лише стартуєш, то дуже складно змагатися на рівні з тими, хто вже роками цим займається.

– У який момент ти зрозумів, що хобі перетворюється у роботу?

– Власне, у той період я почав розглядати гру в FIFA не як просто хобі. Десь за місяць до цього національного чемпіонату мені вже запропонували перший контракт, то була російська команда PinCho, і тоді з’явилися перші заробітні плати. Смішні, але я ще в школі вчився і лише готувався до вступу, а вже мав якийсь свій дохід. З того періоду я зрозумів, що з того щось може вийти. І батьки, які не скажу, що ставилися до мого захоплення грою скептично, а просто нагадували, мовляв, вчитися не забувай і за комп’ютером багато не висиджуй, почали бачити, що це таки переростає в щось серйозне.

– Чи вдавалося поєднувати участь в турнірах та навчання?

– На той час мені було десь 17 років. Я діяв за правилом “зробив діло – гуляй сміло”. Два роки тому я таки отримав свій диплом менеджера організації адміністрування, словом, економіста. Закінчив Національний лісотехнічний університету України у Львові.

– Як став гравцем наших “Народжених Перемагати”?

– У лютому 2011 року я потрапив у NА’VI (Natus Vincere – “Народжені Перемагати”). Тоді ще організація почала зароджуватися, бо доти існувала лише команда з Counter-Strike, яка з’явилася десь вкінці 2009-го. І хлопці з CS здобували перші місця на багатьох великих турнірах і ЧС, відтак, у лідера, а тепер вже нашого боса – Олександра “ZeroGravity” Кохановського – виникло питання, як би то розширити команду. Тоді вони підписали хлопців, які грали в Dota, а також мене і ще трьох гравців у FIFA. Наразі з нашої команди у FIFA я вже 3 роки, як сам, оскільки в мене успішно виходило виконувати свою справу, а у напарників не склалося. Зараз вже йде шостий рік, як я граю за NA’VI.

FIFA vs. футбол: коли гра стає життям

– За цих 6 років ти став одним із найкращих гравців світу. Розкажи про свої досягнення у кар’єрі: яка перемога стала найзнаковішою, а яка поразка виявилася найбільш прикрою?

– Наразі на просторах колишнього СНД я є найтитулованішим гравцем у FIFA. Хоча, звісно, є молоді таланти, які потроху мене наздоганяють. Серед них би виділив свого російського товариша — Роберта “Ufenok” Фахретдінова. Але загалом – ще одного “Йожика” поки що немає.

Найпотужніше досягнення – це, мабуть, чемпіонат Європи, який я виграв у Варшаві в 2012 році. То стало найсолодшою перемогою. Конкуренція тоді була дуже велика, і для мене це було першим таким серйозним досягненням на міжнародній арені. Хоча виділив би ще недавні перемоги в Китаї в 2014 і 2015 роках на International Esports Tournament. Там збирали найкращих гравців Азії і запрошували когось ще з Європи, аби порівняти нас. Ці три перемоги, мабуть, найпотужніші мої досягнення за весь час.

– Який титул ти ще не зумів здобути? Розкажи про свою головну ціль.

– Світова арена – це те, що хотілося б подолати і дійти на вершинну, бо поки що на ЧС найкращим моїм результатом було 4-е місце в 2012 році. Це якраз той World Cyber Games, на який я не пробився у 2008-му. У півфіналі я програв по пенальті супернику з Німеччини, а в матчі за “бронзу” поступився гравцю з Аргентини, і теж у серії пенальті. Це було, можливо, найбільш прикрою поразкою у моїй кар’єрі. Медаль з ЧС є дуже вагомою, напевно, як для інших спортсменів – олімпійська нагорода. В Україні я вже дуже багато всього виграв, тут ясно, хто в домі хазяїн (Сміється). В СНД теж чимало турнірів вигравав, Європу в 2011 році взяв, і в Азії навів шуму минулого року, а от стати чемпіоном світу – це остання ціль, яку хочеться досягнути як гравцеві, який змагається. Але треба ж якусь ціль мати, бо інакше нецікаво.

– Останній The International з Dota 2 мав призовий фонд у 20 млн доларів. Однак, судячи із призових турнірів FIFA, тут такої потужної фінансової підтримки немає. У чому ж річ?

– За призовими турніри з FIFA значно поступаються Dota 2, CS:GO та іншим іграм. Думаю, FIFA замикає десятку, а може, й не потрапляє в неї. Точно не можу сказати, але в нас призові реально менші. І це, мабуть, більше питання до виробника гри – компанії EA SPORTS. В інших кібердисциплінах призові фонди йдуть з кишені саме виробника. Натомість EA SPORTS чомусь дуже пасивно до цього ставилися. І буквально днями на презентації нової FIFA 17 сказали, що в турніри вкладуть 1,3 мл. Тому вже можна порадіти, що вони прокинулися.

Ймовірно, EA SPORTS не вкладала кошти в змагання тому, що компанія мала контракт з футбольною федерацією FIFA як такою, відповідно, за умовами їхнього договору було визначено, що вони можуть підтримувати фінансово лише The FIFA Interactive World Cup, куди відбіркові, до речі, геть неадекватні. У той же час, у Dota 2 чи в CS:GO на рік проводяться кілька турнірів із призовими у тисячі, а то й мільйони доларів. EA SPORTS лише зараз прокидаються, але краще пізно, ніж ніколи.

– Щоосені виходить оновлена FIFA. Яка з усіх версій гри тобі подобається найбільше та чого очікуєш від нової, 17-ї?

– З року в рік гра стає кращою. Хоча щоразу вилізають якісь баги, тобто певне недопрацювання чи можливість використовувати якусь “фішечку”. Наприклад, у FIFA 11, коли я брав Європу, була така фішка, що майже з центру поля, якщо правильно виконати навіс і підкрутити м’яч – він залітав у дальню “дев’ятку”, а голкіпер нічого не робив. У 13-й були проблеми, що ти даєш передачу, а від гравця м’яч відлітає, як від дерев’яного, притому, що м’яч приймає умовний Андреа Пірло, у якого з цим все в порядку. В FIFA 14 надзвичайно ефективними були навісні передачі з флангів, вони дуже часто приводили до взяття воріт. А от у FIFA 15 один гравець міг півкоманди на швидкості облетіти. Мабуть, FIFA 12 була найсимпатичнішою для мене, бо вона доволі збалансована і я би не назвав якихось слабких сторін у ній. У 16-й є фішки з жорстким пасом. Від 17-ї чекаю, щоби гралася трохи приємніше, аніж 16-а. Також анонсували, що нова версія гри буде побудована на ігровому ядрі Frostbite, відтак, реалістичність того, що відбувається на полі, стане ще більш вражаючою.

– Настільки FIFA відповідає справжньому футболу? Чи відрізняються своїми навичками віртуальні й реальні гравці?

– Є такі моменти, які, мабуть, взагалі складно ввести в гру. Приміром, у футболі голкіпер не може приймати передачу від захисника в руки, хіба якщо той скидає м’яч головою. Але в FIFA воротар інколи не розуміє, яким чином йому пасує гравець, і він бере м’яч в руки чи він йде від ніг, чи від голови. Хоча це все ж таки деталі.

Загалом, у віртуальних гравців більш-менш адекватні характеристики. В EA SPORTS є база людей, які стежать за всіма цими даними, відповідно, швидкість футболістів, влучність удару тощо відповідають реальності.

– Якій стратегії та якому стилю гри ти надаєш перевагу?

– Люблю володіння м’ячем – так звана “тікі-така”. Мій успіх у 2011 році був пов’язаний з тим, що я змалював те, що бачив у реальному футболі. У ті роки “Барселона” і водночас збірна Іспанії всіх, грубо кажучи, “наказували”. “Барса” вигравала Лігу чемпіонів кілька разів, Іспанія брала Євро і ЧС. Це був період футболу, коли велика кількість перепасовок робила гру. І я собі подумав, а що буде, якщо я у FIFA буду багато часу контролювати м’яч, відповідно, суперник буде трохи біситися, що він працює без м’яча, а я його катаю на його ж половині поля, притому створюючи небезпечні моменти. Отак мені вдалося виграти чемпіонат Європи.

Я досі пам’ятаю, як мені тоді казали й писали, що “ти класно все робиш, у тебе крутий контроль м’яча”, але водночас – “як же мене бісить, коли ти постійно возиш м’яч”. Зі спортивної точки зору я робив те, що потрібно, а з естетичної точки зору – це було трохи нахабно щодо суперників. Зараз геймплей гри такий, що довгі перепасовки багато користі не принесуть. Щодо стилю – то мені імпонує контроль м’яча і перетасовки. Взагалі я люблю слово “пас”, воно мені приносить більше задоволення, аніж слово “гол”.

– Можеш пригадати свій найкращий гол? Як це було?

– Ну був один красивий гол минулого року під час онлайн-турніру. Вийшла гарна перепасовка. Закінчилася вона тим, що Кріштіану “ножицями” вдарив через себе і мій гравець добив м’яч головою у сітку воріт. Я не посмію назвати це найкращим голом, бо забив тисячі разів, але було досить непогано.

– А якою командою ти любиш грати?

– Доводиться грати найсильнішою. Останнім часом це, зазвичай, “Реал”. Ним значно простіше грати, аніж, приміром, моїм улюбленим англійським “Ліверпулем”, де підбір гравців не такий, як у мадридців.

Як YOZHYK з Хосе Енріке у FIFA грав

– Оскільки ми вже заговорили про “Ліверпуль”, розкажи про матч із Хосе Енріке – як ви заприятелювали й чому вирішили помірятися силою?

– Футболісти у вільний час можуть бавитися у FIFA, а деякі люблять дивитися стріми найкращих гравців. Хосе Енріке підписався на мене в Twitter, і я це помітив, зафоловив його у відповідь і в нас зав’язалося приватне листування. Він сказав, що йому цікаво зіграти з одним із найкращих гравців світу, який відвідав чимало потужних турнірів тощо, тобто він хотів подивитися, як грає професіонал і порівняти свої можливості. Хоча, напевно, розумів, що там нема чого рівняти. Перший матч я грав за “Ліверпуль”, а він за “Баварію”. На той час Хосе Енріке був гравцем “Ліверпуля”. У другому таймі я його ж випустив на заміну, в основу не ставив, бо за характеристиками він поступався своєму напарнику Морено. У результаті, я обіграв Енріке з рахунком 5:2. А вже в наступному матчі я взяв “Реал”, щоб потужніше показати свої можливості, бо “Ліверпуль” все ж трішки обмежує, і, відповідно, переміг 3:0. І хоча по рахунку це не така вже й велика різниця, але по грі перевага була суттєва. Було весело!

– Знаю, що й футболістам нашої збірної та “Шахтаря” не вдалося тебе обіграти. Як тобі матчі проти них?

– З нашими схожа ситуація склалася. Лиш у цьому випадку замість Twitter виступив у головній ролі Instagram. Запасний воротар збірної та “Шахтаря” Микита Шевченко підписався на мій акаунт. Я це помітив – і слава Богу! Там буває чимало лайків і підписок, і деколи складно розгледіти, хто ж стає моїм фоловером. Я так дивлюсь – 30sheva30, а на маленькій аватарочці – знайоме лице. Чи то не наш воротар Микита Шевченко? Заходжу на його акаунт – та то він! Я підписався на нього у відповідь і надіслав йому повідомлення. То якраз було напередодні Євро. Пишу типу привіт, здивувався, що ти підписався, ти крутий воротар – а мені справді подобається, як він грає, – успіхів на Євро. Запропонував йому за нагоди зіграти у FIFА, може, потім, у відпустці. А він у відповідь написав, що можна пограти просто зараз. Тут Шевченко каже, що Вітя Коваленко теж хоче зіграти, а за ним – ще й Богдан Бутко! Я такий – супер, давайте! Ми весело провели час.

– Чи бачилися ви опісля проведених ігор?

– Якщо із Хосе Енріке варіанту зустрітися як такого наразі нема, то наші поближче. Недавно на матчі “Карпат” з “Шахтарем” випала нагода зустрітися з Шевченком. Домовилися, що він підійде ближче до секторів, щоб перекинутися словами. Попри те, що я як корінний львів’янин “з дитинства за “Карпати”, а він гравець “Шахтаря”, це не стало для нас перепоною. Може, у майбутньому вдасться організувати якийсь міні-турнірчик. Я насправді бажаю Микиті успіхів і чекаю того шансу, коли він зможе проявити себе.

– Ти часто відвідуєш матчі “Карпат” з батьком, він теж затятий вболівальник “зелено-білих”? Як зараз рідні ставляться до твоєї роботи?

– Мій тато такий же затятий вболівальник, як і я. А ще він і досі деколи може на приставці зіграти зі своїми товаришами або й зі мною у FIFA. Рідні нормально ставляться до моєї роботи. Раніше були застереження, щоб не забував про навчання. І я це зрозумів, прийняв, бо це насправді теж важливо. Тож, я здобув диплом магістра, він собі лежить у шухляді і мій план “Б” готовий. Але мій план “А” йде дуже потужно, і я поки що не бачу світла в кінці тунелю. Мені дуже подобається те, чим займаюся, і буду продовжувати це й надалі. Зараз мої рідні більш ніж позитивно ставляться до моєї роботи. По-перше, займаюся тим, що до душі, по-друге, з доходом теж все в порядку, по-третє, маю можливість відвідувати чимало країн світу. Тобто самі плюси.

– До речі, чи часто доводиться відвідувати турніри за кордоном? Яка з тих країн, де тобі вже вдалося побувати, сподобалася найбільше?

– Приблизно раз у півроку точно випадає кудись летіти на якийсь міжнародний турнір. З тих всіх країн, де я був, найбільше сподобалось у Парижі. Ейфелева вежа – це є красота! Можу відзначити ще Китай — це справді “інший світ”.

– Чи не їздив ти часом на Євро-2016? За кого вболівав, окрім України?

– Саме на Євро чи ЧС з футболу не їздив, роздумував про це, але так і не зібрався. Хоча бажання таке є, бо це значно крутіше спостерігати за таким вживу і бути частинкою тієї атмосфери, аніж дивитися по телевізору. Хоча й так емоції переповнюють.

Вболівав за Неньку, а потім просто насолоджувався футболом. Звісно, з’явилася симпатія до Ісландії, оскільки країна просто диво творила, їхня казкова атмосфера і бойовий клич – то було класно.

Про плюси і мінуси збірної України: Питання до ФФУ

– Що думаєш про шанси збірної у відборі на ЧС? Чого чи кого не вистачає нашій команді?

– Кадровий потенціал збірної доволі непоганий. Я чекав більшого від них у Франції. Але, на мою думку, чимало залежить від тренера. У тієї ж Ісландії кадровий потенціал слабший, але тренер зумів так поставити гру і донести ключові моменти до своїх хлопців, що вони вистрелили. Я би не сказав, що в збірній Уельсу кадровий потенціал значно кращий, аніж в нас. Так, там є Бейл і чимало середньостатистичних добротних гравців, які виступають в АПЛ. Я не знаю, чи Андрію Шевченку вдасться отак за кілька років “з футболіста в тренери” чогось досягти, але це покаже лише час.

Є проблеми в нас, звісно, з нападниками. Нового Шевченка, на жаль, нема. Ще виникають питання до лінії захисту, роки йдуть, зміна поколінь і так далі. Центральна лінія у нас, мабуть, найпотужніша. Чи я вірю в успіх нашої збірної у відборі на ЧС? У глибині душі – вірю, але не знаю, чи це можливо, оскільки група дуже непроста, а в Шевченка часу мало.

Тут вже питання до Федерації, чому серед 45-ти млн немає нападника в Україні. Не може бути, щоб у нас не було тямущого гравця. Та й у захисті на лівому фланзі у нас бігає В’ячеслав Шевчук, а йому 36 років. Знову ж питання: в країні 45 млн осіб – і немає флангового захисника? У результаті, беруть на цю позицію Богдана Бутка, хоча він насправді є правим, а не лівим захисником. У Богдана є талант, але все ж по природі він має грати праворуч, цю позицію у нас зараз займає Артем Федецький. І він добре виконує свою роль, боєць ще той. Я й не скажу, що Шевчук погано грає, але 36 років… Усі розуміють, що коли центральний захисник ще може грати в такому віці, то фланговий – це вже трішки не те.

– Як тобі гра наших лідерів, зокрема, Коноплянки за “Севілью” і Зінченка в “Ман Сіті”?

– Ну до них у лідери ще проситься Андрій Ярмоленко. З ним теж випадала нагода грати в FIFA, але то було давніше. Уже тоді він був талановитим і перспективним – це 2011-12 роки – але ще не був таким “розпіареним”.

У Зінченка все тільки починається. І те, що його взяли в такому віці в “Ман Сіті”, – то вже дуже потужний знак, щоправда, навряд чи йому вдасться там закріпитись, бо стежу за новинами, і в заявку на сезон Зінченка поки що не вписали. Утім, навіть якщо він опиниться десь в оренді – то все одно зможе проявити себе і повернутись в основу “Ман Сіті”. Я сподіваюся, що так і буде.

Коноплянка-Ярмоленко. У теорії, вони б мали значно більше показувати за збірну. Принаймні ми так звикли, що вони виділяються. Але коли доходить до серйозних матчів і суперників – їх закривають, і ми не бачимо ні Жеку, ні Андрія. Їх просто з’їдають і на тому наш атакувальний потенціал вичерпується. Мабуть, потрібні якісь тренерські рішення, аби відкривати простір для Ярмоленка й Коноплянки. Треба малювати підтримку.

І ще один нюанс: “Арена Львів” не може приймати матчі збірної у відборі на ЧС! Ми будемо грати лише в Києві чи в Одесі. І я не скажу, що в столиці не така атмосфера, але все одно у Львові ця атмосфера є неймовірною, і про це й самі гравці не раз казали.

Дрім-тім від YOZHYK

– Склади свій “дрім-тім” з усіх футболістів світу.

– Тут думати можна дуже довго. Ну спробуємо так: в атаці Кріштіану Роналду зліва, Гарет Бейл – справа, плюс Суарес. Під ними поставимо Мессі. У центрі поля вліпимо Тоні Крооса, Луку Модріча і Поля Погба. У захисті будуть Давід Алаба, Серхіо Рамос і Джорджо К’єлліні. Голкіпер, однозначно, Нойєр.

– Тоді традиційне питання: Мессі чи Роналду?

– Це два класні гравці, і в футбольному плані вони надто різні, тому я не можу назвати кращого. У FIFA, безперечно, потужніший Роналду – завдяки зросту він може сильно пробити головою після навісу, а також ліпше ставить корпус. Ще в Роналду на фінти і дриблінг трішки вищі показники поставлені, аніж в Мессі. Хоча за іншими характеристиками аргентинець “на папері” таки має невелику перевагу, зрештою, і “Золотих м’ячів” у нього більше. Але ефективнішим буде Роналду, і це не тільки я так думаю, а й більшість програвців.

– Розкажи, як проходить день кіберспортсмена.

– Усе залежить від календаря. Якщо звичайний тиждень без турнірів, то я беруся записувати контент про FIFA – відео на YouTube, плюс прямі трансляції на Twitch. Відповідно, я встигаю і пограти, і випустити контент. Такої ігрової практики достатньо, аби бути в тонусі. Якщо ж готуюся до турніру, то напередодні тиждень-два граю по кілька годин на день. Розуміння гри і досвід є завжди, але швидкодія “пальці-кнопки” залежить від того, як зачасто ти тренуєшся. Доводиться награвати ще кілька планів – основний, запасний, ще запасний. Словом, завжди тримаюся в тонусі, і не лише тому, що маю грати, а й передусім тому, що мені подобається це. То дуже класно, коли робота є твоїм хобі.

– Як психологічно налаштовуєшся перед грою?

– Щоразу аспект психології відіграє величезну роль. У 2008 році було важко впоратися з хвилюванням й емоціями. Зараз дещо холоднокровніше до того ставлюся – є 90 хвилин, ти дивишся на рахунок, розділяєш хвилини, думаючи, коли тобі треба йти в атаку, а коли – захищатися. Ці всі моменти у мене розписані по хвилинах вже десь на інстинктивному рівні. Зрештою, хвилювання ніде не зникає, воно є у всіх видах спорту й в будь-якому віці. Але завдяки досвіду з мандражем можна впоратися. Дуже багато залежить від того, чи ти готовий змагатися до кінця.

А налаштовуюся я дуже просто – знаю, що мені потрібна перемога, знаю, що за мене вболівають, що це важливо для моєї команди, для моєї країни й моїх рідних. Іноді включаю ще потрібну музику “для душі”, аби зібратися з думками, але вже під гри всі думки треба викинути, дивитися лише на табло і повністю увімкнутися в матч. Коли ти там – воно все одно по-іншому.

Туторіали та гайди по FIFA

– Твій YouTube-канал став дуже популярним. Нещодавно ти відкрив ще один. Чим саме там ділишся, які відео є найбільш популярними?

– Свій основний YouTube-канал я відкрив у 2013-му, він російськомовний, бо чудово розумів, що мене хочуть дивитися не тільки в Україні. Раніше багато людей питали, як ти то робиш, як в тебе то виходить. Спершу я не хотів показувати свої “фішки”, але потім подумав, що варто поділитися цими нюансами з людьми. Тоді я почав випускати туторіали, гайди, які демонструють, що і як робити. Основний канал призначений для контенту по FIFA.

А от нещодавно я відкрив другий YouTube-канал, він для відеоблогів. Сюди відео мені легше записувати українською, бо коли я з дружиною, з батьком чи з друзями пішов на футбол і знімаю там, то було б негарно просити їх перейти на російську, бо “мені треба”. Оскільки україномовний YouTube слабко розвинений, то буду помалу його піднімати.

Найпотужніший відос вийшов з Хосе Енріке. Ще би виділив серію ігор з батьком, теж круто пішла. То було дуже весело й щиро. Туторіали, де я розкриваю “фішки”, теж мають велику кількість переглядів і лайків.

– А часто впізнають тебе на футболі чи просто посеред вулиці?

– Останнім часом я навмисне даю нагоду охочим побачитися чи сфотографуватися. У день футбольного матчу, на якому я буду, пишу на своєму пабліку “Вконтакті” координати – сектор-місце. Буває, що й посеред міста впізнають. Я завжди радий, коли хтось підходить зробити фото чи привітатися, бо знаю, скільки це радості приносить. Пам’ятаю, як сам тішився знімкам чи автографам з гравцями “Карпат”.

– Що порадиш кіберспортсменам-новачкам?

– Коли вийде FIFA 17, то раджу просто грати в новий режим, який буде називатися FUT Champions. Це буде режим всередині гри, де абсолютно всі зможуть спробувати свої сили і пройти з самого дна до верхівки. Я буду теж брати в цьому участь. Шанс проявити себе є в кожного. Також варто стежити за новинами в соцмережах, аби не прогавити можливість зареєструватися на якийсь турнір.

Тетяна Русінкевич, спеціально для “Футбол 24”

“Найбільше обіймався із Касільясом”. Як львів’янин після Скнилівської трагедії потрапив у “Реал”