Коли ми зможемо їздити Львовом із гідністю і комфортом?

logo


Причини ненормальної ситуації з львівськими маршрутками – з одного боку, брак людяності перевізників, з іншого – непродуманість системи.

львівська маршрутка

Отець Ростислав Пендюк розмірковує, чому поїздка у львівському транспорті є знущанням із пасажира і як зламати систему, щоб це нарешті змінилося, пише tvoemisto.tv.

Я постійно це переживаю. Усвідомлення того, що те, ким ти є, твоє життя, твої очікування не надто хвилюють людей, які перевозять пасажирів у Львові. Серйозно.

Нещодавно я мав досвід: їхав у маршрутці на передньому сидінні біля водія. Керуючи, водій розмовляв по мобільному телефону. І якраз пояснював своєму, очевидно, менш досвідченому колезі, що графік – це не важливо.

«Роби, як я кажу. Головне – проїхати певну кількість кіл», – повчав він свого колегу. Не ховаючись від пасажирів, він говорив, що не варто заморочуватись графіками. Й не бачив у такій розмові жодної аномалії.

Вранці я бачу людей, які гарно вбрались і хочуть доїхати до місця праці чи навчання натхненними. Але опиняються в ситуації, коли перевізникам однаково, встигнуть вони на роботу, зустріч, заняття, чи ні. Так само байдуже, як те, як ти почуваєшся, коли їдеш у переповненій маршрутці, і який вигляд маєш, коли з неї виходиш.

Це прикро. Це ненормально.

Я бував у різних країнах Європи, їздив там громадським транспортом. Там теж бувають випадки тісняви. Часом цього неможливо уникнути. Але тут це відбувається постійно, це – система!

Маршрутки, якими я їжджу регулярно, весь час забиті. В них ніколи не буває комфортно, й говорити про бодай мінімальну увагу до пасажира просто не випадає.

Чим це викликано? Я можу хіба припустити, бо ніколи не працював у цій сфері. Думаю, є дві складові.

Перша – елементарний брак людяності у всіх людей, які працюють у цій сфері. Зокрема, водіїв, хоч я й не хотів би покладати всю відповідальність саме на них. Я розумію водія, якому кожен другий пасажир, що заходить до салону, показує посвідчення. З їхнього погляду це ненормально.

Друга – щось, мабуть, негаразд із самою системою. Недостатньо продумані маршрути, погано проаналізована кількість пасажирів, потреби в автобусах. Ситуація на дорогах динамічна, вона потребує такої ж динамічної реакції з боку тих, хто відповідає за транспорт у місцевій владі.

Сьогодні у Львові багато говорять про електронний квиток, облік і прозорість у транспортній сфері. Мені здається, це правильний підхід. Наш вихід із теперішньої ситуації полягає в тому, щоб усе було прозоро. Щоб водій дбав не про те, скільки треба зібрати за зміну грошей, а про те, чи дотримується він встановлених правил. Передовсім того ж таки графіку.

Навіть якщо він зачиняє перед вами двері і їде, вам може бути образливо, але правила і графік важливіші. А за кілька хвилин прийде інший автобус.

Я мав колись кумедний випадок у Німеччині. Знайомий розповідав, що поселив групу індусів і розповів їм, що перший автобус із їхньої зупинки відходить о 6.42 ранку. Індуси три дні поспіль бігали вранці на зупинку з годинником, щоб перевірити, чи автобус справді прибуває в один і той самий час. І він таки приїжджав щоранку о 6.42. Мені хотілося б, щоб і в нас так було.

Багато говорять про те, що потрібно розвантажити місто, особливо центр, і пересадити людей із машин на громадський транспорт. Це правильна ідея, але її не втілити, поки графік не стане важливим для водія, а пасажири – важливими для всіх, хто їх возить і на цьому заробляє.

Припускаю, що розв’язання цієї проблеми не буде простим і потягне за собою зростання вартості проїзду. Але це нормально, якщо за ці гроші ми зможемо розраховувати на певний комфорт. Адже комфорт має ціну.

Влада мала б запропонувати рішення, які дали б результат, а громада – з одного боку, тиснути на владу, наголошуючи на проблемі, з іншого – підказувати, брати участь в обговоренні, пропонувати конкретні речі, а не тільки нарікати.