Кубок – Львову! Чому варто замислитись, чи не вболівати за ФК «Львів»

logo


У футбольній царині внутрішня конкуренція потрібна Львову не менше, аніж у бізнесовій чи культурній, щоби розворушити болото.Фото: прес-служба ФК "Львів"

Фото: прес-служба ФК “Львів”

Футбольний клуб «Львів» уперше в історії вийшов до однієї четвертої розіграшу Кубка України, перемігши у серії пенальті «Сталь», яка виступає у Прем’єр-лізі.  Городяни стали одним із двох клубів з Другої ліги, які змогли пробитися до вісімки кращих кубкового розіграшу. Тепер львів’янам пасувало би підтримати єдину місцеву команду, яка гідно представляє місто в престижному турнірі, пише журналіст Tvoemisto.tv  Тарас Базюк.

Фанати «Карпат» мали чорний вечір – їхні закляті вороги, купка «недобитків з Цетнерівки», «сусіди Личаківського цвинтаря» і взагалі «непорозуміння з ФК «Львів» вийшли до чвертьфіналу Кубка України.

«На святе посягають», – стогнуть у розпачі біло-зелені леви та західні хлопці, єдиним і неперевершеним тріумфом для яких залишається кубкова перемога їхньої улюбленої команди майже сорокарічної давності. Пасувало би обновити поличку з трофеями, але якось на складається…

 І справа не тільки в тому, що кровні вороги здобули чергову перемогу і просунулися на наступний шабель турніру. Справа в тому, що цього сезону, принаймні, в кубкових матчах знаменитий футбольний характер Львова воліє стадіон на Цетнерівці, аніж його сусіда з Липової Алеї.  Адже синьо-золоті леви на кубковому шляху двічі долали опір команд з вищого дивізіону, а оце перемогли й команду з Прем’єр-ліги. Звичайно, що «Сталь»  – це не «Шахтар», не «Зоря» і навіть не «Верес», але попри це львівська команда  продемонструвала те, що так хотіли бачити фанати «Карпат» у сумновідому поєдинку проти «Прикарпаття», але так і не дочекалися – волю до перемоги, жагу, яка дозволяє на морально-вольових зусиллях проходити суперників, вищих за класом. 

Команді Андрія Чіха довелося відігруватися після пропущеного на 12-ій хвилині гола. Й зусилля городян не були марними – на 68-ій хвилині найкращий бомбардир городян Сергій Кисленко зрівняв рахунок. Додатковий час не виявив переможця, а в серії пенальті футбольне щастя міцно вляглося на ті шальки терезів, що належали команді господарів – 5:3.

Ті, хто пропустив цей без сумнів історичний матч для клубу, який щойно цього року повернувся у великий футбол після  понад десятирічної перерви, мають молитися, щоби за місяць була добра погода, а жереб вивів городян на когось іншого, аніж «Шахтар» чи «Динамо».

З одного боку,  було би незле зіграти з ще одним представником Другої ліги «Дніпром-1» або ж із першоліговою «Десною», бо ці команди ближчі за класом до львів’ян.  «Маріуполь» чи «Ворскла» також не стали б чимось надзвичайним попри те, що полтавська команда посідає  четверте місце в прем’єр-лізі, а от гра з «Вересом» мала би ще й інший підтекст. Адже власником рівненської команди є львівський бізнесмен Богдан Копитко, відтак цей поєдинок міг би стати ще одним галицько-волинським дербі, а омріяний приз – на крок ближче.

Звичайно, що кубкова доля неминуче виведе всіх вискочок як не на «Динамо», то на «Шахтар», але ж на те й існує характер, щоби продемонструвати його у поєдинках із сильнішими суперниками. Один добрий матч із лідерами вітчизняного футболу може дуже дорого коштувати. Думаю, у «Шахтарі» й досі не забули про поразку від ФК «Львів», хоча минуло вже ого скільки часу. Так народжуються футбольні міфи і клуби збирають нових прихильників.

Та поки що глядачі залишаються однією з проблем клубу. Чомусь для них затишний стадіон «СКІФ» та пристойна гра ФК «Львів» не стали поки що добрим поєднанням.  Та як гора не йде до Магомета, то останній вирушає в подорож. Самій команді пасувало би активізувати «вербування» нових прихильників, щоби гравці не надаремно показувати достойну гру.

Очевидно, що більшість прихильників футболу у Львові вболівають за «Карпати». Так склалося історично і нема на то ради. Але монополізм «зелено-білих» зіграв із ними злий жарт, адже за відсутності конкуренції можна було грати будь як і все одно знати, що бодай якась частка глядачів прийде на їхні матчі завжди. Зараз «Карпати» лихоманить, від блискучої команди зразка 2011 року залишилися лише приємні згадки. Сумнівно, щоб хтось із фанів змінив кольори на синьо-золоті, але дива бувають. Крім того, у місті є досить «кузьмичів», які просто люблять добрий футбол незалежно від команди і могли б стати вболівальницькою масовкою «Львова».

Понад сто років тому англійський письменник Семюел Батлер сказав чудову фразу: суперництво без ворожнечі – як гра у віст на поцілунки. Футбольні фани добре пам’ятають, із яким завзяттям понад десять років тому «Карпати» буквально відправили ФК «Львів» у першу лігу. Бо не хотіли конкуренції, хотіли залишатися одноосібними володарями футбольних дум міста Лева.

Однак природа не терпить порожнечі і провидіння каже нам, що одного клубу на таке місто, як Львів – замало.  Саме тому на сцені з’явився винниківський «Рух», який  за кілька років вийшов до Першої ліги, хоча зараз і переживає не ліпші часи. Щоправда, попри всі старання  керівництва та запрошення хоч і дещо підтоптаних, та все ж зірок, «Рух» так і залишився клубом із передмістя і не здобув львівської прописки.

Певна річ, що городяни поки не є конкурентами «Карпат» у прямому розумінні цього слова. Однак ключове слово «поки», бо наявність гідної альтернативи є благом для вболівальника і головним болем для футбольного клубу, особливо, якщо він не показує відповідної гри. Звичайно, що semper fidelis  не залишать свої шалики у 15-му секторі і не побіжать через Погулянку на «СКІФ». Але багато інших уболівальників підуть на ФК «Львів», якщо переконаються, що команда грає для них і не хапає «зірочку». Головне не збавляти оберти і знайти відданих уболівальників. Бо конкуренція пхає до переду будь яке суспільне явище, а її брак перетворює навіть чисте озеро на затхле болото.