Куди поїхати на вихідні зі Львова: до осередку чорнодимленої кераміки

logo


Між двома туристичними центрами на Львівщині – Золочів та Олесько – розташовується село із давньою історією та традиціями. Саме на просторах Гавареччини розпочинали свій промисел гончарі, які згодом прославили Україну на увесь світ «сивою» керамікою. Цими вихідними Tvoemisto.tv пропонує відвідати це унікальне місце.
фото: park-podillya.com.ua

фото: park-podillya.com.ua

Де розташовується?

Гавареччина — невелике село із 400-літньою історією та, певно, ще давнішими традиціями гончарства відноситься до Білокамінської сільської ради, що у Золочівському районі Львівської області. Розташовується поміж туристичними Золочевом та Олеськом. Відстань зі Львова – близько 80 км.

Трохи історії

Село засноване в XVII столітті. За місцевою легендою, першими мешканцями села були гончарі, яких у 1-й половині XVII ст., на прохання графині Терези Вишневецької (дружини Юрія Вишневецького), було виселено з містечка Білий Камінь, щоби вони своїми горнами (печами) не задимлювали містечко. Так переселилося у ліс на північ від Білого Каменя п’ять родин: Вислинські, Гарбузинські, Митулінські, Куземські, Сушанські. Тут вони розчистили невелику площу під будівництво житла та оселилися. Це невеличке поселення і дало початок майбутньому передмістю, яке назвали на честь Терези Вишневецької – Терещизною. По смерті графині всі маєтності перейшли до її дочки Гаври, а саме поселення (колонія) у підніжжя Вороняків отримала назву Гаврощизна (пол. Gawroszczyzna) і вже до кінця ХІХ століття назва села трасформувалася у Гавареччину.

Що подивитися?

Село є осередком традиційного народного промислу — чорнодимленої, «сивої», неполиваної, Гаварецької кераміки. 1984 року гаварецька кераміка була представлена на міжнародній керамічній виставці в Фаєнці (Італія). Роботи Дмитра Вислинського здобули золоту медаль. Тут можна познайомитись з технологією виготовлення чорнодимленої кераміки, відвідати майстер-клас по виготовленню гончарних виробів. У селі залишилося усього троє місцевих майстрів, є кілька зовсім молодих та учнів з інших сіл, які вчаться таємницям гаварецької майстерності. Але почути про ці секрети краще від самих майстрів, які розкажуть вам і про технологію, і про місцеву глину, не оминувши веселі байки.

Також на екскурсію можна завітати і до Музею-криївки, що роташовується за 500 метрів від в’їзду до села. У густому листвяному лісі з високою травою облаштовані лавочки, столик і навіть туалет для тих, хто приходить подивитись на криївку. У самій криївці, накритій склом, повністю збережено інтер’єр, в якому жили повстанці, хіба що справжню зброю замінили муляжами, як кажуть місцеві, про всяк випадок.

Фото: 1ua.com.ua

Криївка була під однією з хат, але та осіла і вже нічого не було видно, тоді очевидці перенесли криївку трохи поодаль, накрили її склом, щоб бажаючі могли заглянути і побачити, як все було майже насправді. Колись в ній переховувалися молоді сміливі партизани

Магазину в селі ви не знайдете, але дорогою до криївки є дерев’яна криниця глибиною, воду з якої витягають за допомогою величезного колеса та двох відер. З іншого кінця села вода потрапляє до осель з джерела, що сховалося у лісі. Криницю копало двоє майстрів і спочатку знайшли воду на глибині 41 м., але з часом вода з криниці пропала, довелося копати глибше і лише на глибині 54 метрів знову натрапили на джерело. Подібних криниць в селі було п’ять, донині збереглося лише дві. цікавою є конструкція цієї криниці, яка дозволяє прискорювати процес набирання води, а саме, використовується два відра – поки одне витягується з криниці, то друге опускається туди.

Фото: uk.wikipedia.org

Чим дістатися?

Якщо їхати до Гавареччини автомобілем, то потрібно дістатися Золочева, звідти доїхати Білого Каменю, а там лісовою дорогою, колись засипаною щебенем, ще близько 4-х кілометрів.

З інших видів транспорту – електричка або автобус до Золочева, маршрутка до Білого Каменю і прогулянка пішки до села з перепочинком у хвойному та мішаному лісі.

За матеріалами: karpaty.info, ua.interestingukraine.kiev.ua, tyzhden.ua, vgolos.com.ua.

Опублікувала Наталія Середюк