Купити гамак, вишиванку і козу. Фоторепортаж з косівського ринку

logo


У чотирьох годинах їзди від Львова, у місті Косів, щосуботи вранці працює дивовижний ринок, на який приїжджають не лише мешканці довколишніх міст та сіл, але й іноземні туристи. Тут можна знайти все: італійські черевики, весільну сукню поміж спортивних костюмів, унікальні килими ручної роботи, скуштувати славнозвісних сирних коників та запити їх домашнім вином. Tvoemisto.tv на власні очі побачило, як живе і чим дихає косівський ринок.

— Я купив тут шкіряні італійські туфлі за 200 гривень і фірмову футболку за 50.

— Не вірю! Такого не буває.

Саша переконує, що чудеса бувають і розповідає про великий ринок у Косові Івано-Франківської області, де можна знайти буквально все. Встояти перед ідеєю накупити красивих і дешевих речей неможливо, доводиться їхати перевіряти.

Ринок працює щосуботи з 4-ї ранку, коли тут починають закуповуватись оптовики. Приблизно о 7-й тут сходяться місцеві і приїжджі. Та місцевий ранковий шопінг не для тих, хто любить довго спати, бо вже об 11-й ринок закриється.

Дістатися до Косова можна на автобусі з Коломиї. Всі місцеві знають, де Косівський ринок, тому заблукати в місті з однією центральною вулицею вкрай важко. Торгівля починається одразу за мостом над річкою Бистриця.

— А гамак хороший?, — з дороги кидає нас у вир торгового життя. Двоє дідів вправно розкладають плетений гамак посеред дороги.

— Тобто «хороший»?, – обурюється майстер. – Та я його своїми руками роблю. У мене люди ці гамаки з самого Львова купують!, — заходить з козирів чоловік.

Місцевий ринок настільки великий, що до поїздки варто починати готуватися заздалегідь. Наприклад, регулярно виходити на вечірні прогулянки, щодня збільшуючи відстань. 

На закупи до Косова їдуть і львів’яни, і мешканці інших регіонів країни, часом чутно навіть англійську мову. Але, якщо туристи приїжджають сюди за дешевими контрабандними речами з-за кордону (як ми), то іноземці — за тканими килимами, вишиванками та керамікою.

Оскільки у Косові немає такого потоку туристів, як в Яремче чи Буковелі, то й ціни на сувеніри, відповідно, нижчі. За словами косівчан, тут розташована справжня столиця карпатських сувенірів.

Тут також можна знайти багато закордонних товарів: німецька кава, італійські оливки, польські шоколадки, сири та цукерки. Така собі косівська версія львівського «Шувару». Для місцевих денді є й свої пропозиції: наприклад, кросівки, туфлі чи шорти.

— А у вас 38-й розмір таких кросівок є?, — під червоним навісом, під яким не можна розрізнити кольори, жіночка розглядає пару новеньких «адідасів».

— Нє, всі в одному розмірі, а я брала тільки 37-й такого фасону, — знизує плечами власниця.

— А коли будуть?

— Та я тільки приїхала «звідти», — загадково каже продавчиня. Її співрозмовниця киває головою, наче це був якийсь таємний код, і чує у відповідь: — На наступному тижні їхатиму ще. Може, привезу.

Поруч із одягом жінки продають місцеві сири: тут є будз, бринза, домашній сир, але головна місцева особливість — сирні коники, з вершниками і без. Така ювелірна праця, аж їсти шкода.

— Пригощєйтеся сиром, пані, — пропонує одна з сирних майстринь. Але її подруга відмовляє мене частувати, мовляв: пані зайнята, вона фотографує, не заважай.

У синьому наметі із спортивним одягом, стоїть один-єдиний манекен у весільному костюмі. Мабуть, товар для VIP-клієнтів.

— Заходьте, міряйте, — ліниво протягує дівчина, затягуючись своїм «вінстоном».

— Дякую, нам не треба, — і поспішаємо втекти, аби не спокуситися цим шикарним нарядом з останньої колекції якогось модного дизайнера 2005-го року.

Не лише мода тут залишилась у минулому, ціни також. До того ж, за все можна торгуватися. Товари навіть шукати особливо не треба. Продавці самі тебе знайдуть і «впарять» те, про що ти навіть мріяти не міг.

Хлопчик, на перший погляд років 12-ти, продає похоронну символіку. Сидить на лавці, дивиться на хрести, могильні плити, вінки зі штучних квітів і фото померлих у рамці. Насичені у малого канікули, нічого не скажеш, цікаво, що він напише у творі «Як я провів літо»?.

З роздумів витягує крик дідуся під боком:

— Вам дуже треба кремінь! Кремінь — це здоров’я! Не йдіть повз. Вам треба кремінь, кажу, хіба не ясно?

Для тих, хто під час прогулянки ринком встиг не лише засмагнути (і втомитися), але й добряче зголодніти, тут є декілька точок з хот-догами, чебуреками за 10 чи 15 грн, еклерами за 7 грн і тістечками «безе» за 6 грн.

З іншого краю базару лунає весела музика. Під таку можна було б танцювати на весіллі. Власник цього «музичного» магазинчику, милий чолов’яга з густими вусами, пританцьовуючи вибігає на зустріч:

— У мене є вино! Хочете спробувати? Домашнє! Є сухе, є напівсолодке. Вишневе, виноградне. На будь-який смак!

Від такого добра відмовлятися гріх. Куштуємо все потроху та купуємо півлітрову пляшку вишневого вина за 50 грн. Однієї чарки виявилось достатньо, аби на душі стало так тепло і п’яно, що йти далі все веселіше і веселіше. Повз ряди з українськими сорочками, гуцульською керамікою, нижньою білизною і кепками виходимо на галявину. Тут вже нема наметів, всі товари лежать на землі. Якась жінка торгує одночасно всім необхідним: тобто, молоком, туфлями і каструлями.

Одразу за стелажем з поношеними симпатичними сукнями стоїть кінь. Хочеться хитнути головою, щоб прогнати марення — але він не зникає. Дегустація вишневого вина тут ні до чого – дійсно, поряд з одягом і взуттям продаються коні і бики.

Чоловіки гладять по голівці козенят, в машині сидять акуратно запакований десяток кабанчиків. У картонних коробках ніжаться товсті кролі, а довкола бігають козенята. Якийсь маленький хлопчик просить бабцю «дістати з кліточки ціплятко, щоб погладити».

Зрештою, це зручно, коли в одному місці можна купити все потрібне за один раз: килим, вишиванку, сукню, сирного коника, вино і козу.

Раптом починається дощ, тож товари ховаються під клейонкою. Ще встигаємо вихопити шкіряні туфлі і купити їх за 200 гривень. А ще шкіряний ремінь за 75 гривень і дерев’яну тарілку за 40. Тим часом молода дівчина старанно перекладає англійською інформацію про килими з овечої шерсті, які майстриня робила власноруч на станку. Іноземці захоплено охають від дешевизни ручної роботи.

При дорозі, не зважаючи уваги на дощ, чоловік з відстороненим поглядом, продовжує продавати коропів розміром з руку.

— Ве-е-еликі, — протягує рибалка і божиться, що рибини свіжі, бо ловив їх сам.

Неподалік від рибалки та його коропів маленький чоловічок, схожий на клоуна з фільму жахів, заманює дітей, щоб продати їм мильні бульбашки. Їхні батьки намагаються відговоритись від чергової покупки, мовляв, руки вже забиті, але хто може відмовити улюбленій дитині? На додачу до бульбашок чоловічок встигає продати родині ще півника-смоктунця, вітрячок і ляльку. За інших обставин він точно міг би працювати бізнес-коучем з маркетингу.

Ми ж, щасливі, з новими речами їдемо до Львова дегустувати сухе вишневе вино.

Яна Проценко

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.