Львів сказав мені: «Спробуй мене зрозуміти!»

logo


Польська письменниця Катажина Котинська презентувала книжку «Львів. Перечитування міста», в якій розбирається, з чого зварене наше місто.

Полька Катажина Котинська вперше приїхала до України ще в середині дев’яностих, коли була студенткою. Київ був зрозумілим майбутній літературознавиці – столиця, чимось подібна до Варшави. Натомість, Львів видався загадкою, яку вона взялася розгадати. «Львів сказав мені: “спробуй мене зрозуміти!”», – каже письменниця. Спроба тривала два десятиліття й завершилась книжкою «Львів. Перечитування міста», яка вийшла цього року в українському перекладі у «Видавництві Старого Лева». Про цю книжку Катажина Котинська розповіла на презентації в межах Форуму видавців. Tvoemisto.tv слухало й занотувало найцікавіше.

Це місто заполонило мене вже під час першого приїзду. Я була нагодована сімейними історіями про польський Львів. Моя сім’я має зв’язок з Україною – брати моєї бабусі навчались у Львові в університеті. Я побачила Львів, яким він є зараз, і вирішила спробувати його зрозуміти.

Книга «Есеїсти про Львів» вийшла 2006 року. Шість років потому разом із Центром міської історії ми провели конференцію про образ Львова в літературі. А 2015-го я випустила «Львів. Перечитування міста» польською. Ми одразу ж вирішили, що має вийти переклад українською, але на це пішло досить багато часу.

Я писала її, аналізуючи художні книжки про Львів. Перші варіанти розділів я готувала як виступи на конференціях або статті до окремих видань. Потім додавала нові тексти, імена, теми, до яких слід було придивитися. Є дуже багато речей, які про Львів, вживаючи вислів Юрія Андруховича, «всі знають, але воно ніде не прописано». Треба знати історію, щоб збагнути витоки персонажів книжок. Львівський контекст не можна осягнути, якщо не бути тут і не розмовляти з живими людьми.

Коли починала, хотілося сказати відразу про все: поезію, культуру, архітектуру. Довелося виробити певні критерії добору матеріалу: брати до уваги лише ту літературу, яку читають і перечитують. І все ж від аналізу текстів я змістилась у бік антропології: дивилася на те, що відбувається у Львові з історією та історичними постатями, як львів’яни використовують їх для комерції.

Коли ви гуляєте центром Львова, неодмінно зустрінете дівчат із льодяниками. Їхнє вбрання не можна віднести до жодної конкретної епохи, але воно, безперечно, історичне. Досить зайти до будь-якої кнайпи, і є велика ймовірність потрапити до переспіву чогось із історії. Я пробувала зібрати всі ці речі й упорядкувати їх. На перший погляд це скидається на балаган, однак усе ж має певну логіку. Я знайшла пояснення, чому певні постаті використовуються, а інші або замовчуються, або інтерпретуються по-новому. Наприклад, конкурентні групи – «Кумпель» і «Фест» – мають схожі проекти, але інтерпретують історію по-різному. Мені цікаво, на що роблять наголос одні та інші.

Офіційно й культурно Львів – українське місто. Проте, коли говорити про його химерну ідентичність як окремого організму, картина дуже мінлива. В різних пропорціях тут є українськість, польськість, радянськість (від неї нікуди не дінешся), є сліди німецькі, єврейські, російські. Спершу мене дивувало: якщо Львів український, чому я маю не бачити, що він є й польським? Наче на планеті існує два різні Львови. Для мене все перемішалось у незбагненних варіаціях. Усе підряд тут варилося і створило Львів.

Мене цікавить не відсоткове співвідношення, а сприйняття цього феномену. Хто і чому розповідає про певного історичного персонажа як польського чи українського? Мій улюблений приклад – архітектор Іван Левинський, він же Ян Левинський. Коли він стає Яном, а коли Іваном? Через що? Чи є він постаттю українського Львова, чи польського, чи розмежування просто не існує?

Цього року на Форумі видавців безліч книжок про Львів. Два роки тому я ще встигала якщо не перечитувати, то бодай ретельно переглядати все, що виходило про місто. Зараз я не можу навіть узяти в руки всі ці книжки. Я вже не чіпаю історичну літературу про  Львів. Мусила також відмовитись від читання путівників, хоча тут прекрасно видно всі зміни інтерпретації історії, простору та співвідношення різних бачень. Матеріал для дослідження прекрасний, але поки що не можу цим займатися.

Встигаю читати лише нові художні книжки. З найкращих назву «Дім для Дома» Вікторії Амеліної, «Дім з вітражем» Жанни Слоньовської. Дуже чекала «Офіцера зі Стрийського парку» з серії книжок Андрія Кокотюхи про Львів. Зараз я закінчую текст про детективи, й без цього роману його неможливо було би зробити. Дуже цікаво виглядає Львів у баченні письменниці Наталки Сняданко.

Я вже хотіла б зайнятись чимось іншим, але Львів не відпускає. Теми чекають, покинути їх нереально. Одна з них – образ росіян у польській та українській літературах. Я лише починаю цим займатись, але сподіваюся, що до весни щось із того буде.

Дар’я Проказа