Львівська художниця Софія Філіпчук створила серію робіт про бабусь

logo
162367_lvivska_hudozhnicja_sofija_filipchuk_stvo.jpeg


Львів – 7 січня Різдво святкуватимуть вірні православної і греко-католицької церков за юліанським календарем. Традиційно 6 січня – на Святвечір – зберуться за родинними столами у найстарших членів родин. Для львівської художниці Софії Філіпчук Різдво асоціюється з її бабусею, а щоб зберегти цей дух дитинства і привернути увагу взагалі до літніх людей, вона їх малює.

Три роки тому на виставці у Львові Софія Філіпчук представила колажі, де головним персонажем була її бабуся – 87-річна Євгенія Шлапак. Це стало поштовхом до реалізації творчих задумів. Ще у дитинстві Софія спостерігала за своєю бабусею, слухала її розповіді, спів, і це залишилось теплим спомином у її пам’яті.

«Моя бабця – найрідніша, і вона не вносить правок, добре її малювати», – зауважує Софія.

Вона також записала бабусині улюблені фрази, на кшталт: «Баба-жаба,1, 2, 3». Власне, цими словами Євгенія Шлапак вітається з онучкою на порозі своєї хати у селі Тамановичі, що на Львівщині. До висловлювань бабусі мисткиня дописує власні думки і творить листівки, а ще малює картини, дерев’яні фігурки, лінорити.

Життя бабусі вона теж зуміла перенести у свої роботи, як, наприклад, спомин про перебування бабці у Німеччині. У 1942 році Євгенія Шлапак разом із батьками і братами була вивезена у Німеччину. Батьки працювали, вона ходила у школу, а у 1945 році сім’я повернулась на Львівщину.

«Ми сіли на потяг, який віз вугілля, везли багато всього. Доїхали до Перемишля, бандити вилізли і все нам скинули. Купа всього було і все забрали. Приїхали у травні, трохи бульби посадили, не мали з чого жити. Була велика різниця, як жили в Німеччині і як тут було», – пригадує Євгенія Шлапак.

«Моя бабця – супергерой»

Молода художниця також порівняла і втілила у мистецькому задумі опис одного дня у віці 28 років зі свого життя і бабусиного. Виставка отримала назву «Моя бабця – супергерой».

У мої 28 років і у її 28. Бабуся спекла хліб, наварила їсти, четверо дітей було, прала. Побілила в хаті стелю. Зарізала індика, ще й попрасувала. А у мене – встала пізно, випила каву, подивилась інтернет, фільм, подрімала

«Ось – її день у листопаді і скільки всього вона встигла. Абсолютно інший режим, а між нами 50 років різниці. Для історії нічого не змінилось, а тут так кардинально все змінилось. Тобто, у мої 28 років і у її 28. Бабуся встала зранку, спекла хліб, наварила їсти, четверо дітей було, відправила до школи, прала, повішала на вулиці. За півгодини побілила в хаті стелю. За той час все висохло, в хаті поприбирала, то була субота. Зарізала індика, ще й попрасувала праскою, нагрітою на печі. А у мене – встала пізно, випила каву, вовтузилась, подивилась інтернет, подивилась фільм, подрімала. То був один день, а таких днів у мене були сотні. На щастя, зараз режим змінився», – говорить Софія.

І змінився ритм життя завдяки бабусі, що стала її натхненням у творчості. Львівська художниця створила цілу серію образів старших жінок. Ці портрети дуже різні і кумедні. Літніх жінок зустрічає на вулиці, дивується, як стараються давати собі раду у житті, створюють собі настрій. А ще Софія Філіпчук хоче привернути увагу суспільства до самотності літніх людей, в якій вони здебільшого живуть. До того, каже вона, що ці люди не вельми пошановані у державі, а більшість не має комфортної і спокійної старості.

Бабусь багато – у транспорті, на пошті, у крамниці. Ми ж не будемо у хустках ходити. Хочу через мистецтво зачепити соціальний аспект

«Мені взагалі імпонує образ простої людини, не надуманий. І цей образ хотілося внести в життя. Бабусь багато – у транспорті, на пошті, у крамниці. У нас є бабці, а ось у наших дітей вони вже будуть інші, ми ж не будемо у хустках ходити. Не буде такого образу, а його хочеться зберегти. Хочу через мистецтво зачепити соціальний аспект», – розповідає художниця.

Найтепліший спомин дитинства – це Різдво у бабусі у селі Тамановичі, що розташоване поблизу польського кордону, розповідає вона: «Ми приїздили сюди, і було багато цікавих традицій. Під стіл стелили сіно. І ми залізали під стіл і кричали «ко-ко», щоб добре господарство велось. Кожного Різдва дідо давав паляницю для корови, бо у неї теж вечеря. Нам так це було цікаво. Було багато теплих історій».

А ще багато смачного приготувала Євгенія Шлапак, каже художниця. Один із рецептів «Голубці, які тануть у роті» Софія теж втілила у своїй роботі: «Найсмачніша страва, яку їла у своєму житті. Баба каже, що це все дуже просто, але лише в неї вони такі виходять».

А ще Євгенія Шлапак співає колядки і щедрівки, які пам’ятає ще від своєї бабусі.


Реклама

А поділитися?