Львівські майстри трофі-рейду розповіли про мистецтво долати бар’єри

logo
119399_lvivski_majstri_trofi_rejdu_rozpovili_pro.jpeg


Вони ставляться до своїх машин, як до живих істот. Розуміють із півзвуку, дають їм вигадливі назви, як-от Буцефал, Люся, Горбачов або ж Сержант. Вони ‒ майстри автомобільної справи.

Завдяки своїм позашляховикам автомастаки можуть пробувати свої сили на змаганнях із трофі-рейду. Або, скажімо, легко влаштувати пікнік у мальовничій глушині. Адже спортсменів не лякають жодні перепони ‒ чи то глибоченна баюра з водою, чи повалений стовбур.

Досвідчений водій Руслан Скобєлєв розповідає: «Якщо дерево до 30 см діаметром, то його просто переїжджаємо, перескакуємо, і все. Якщо ж воно грубе, то, відповідно, дістаємо бензопилу або сокиру. Майже в кожній машині експедиційного характеру вони мають бути. І просто перешкоду спилюємо і забираємо».

Не обходиться у цій справі без халеп. Буває, фортеця на колесах таки загрузне десь посеред лісу. І тоді у пригоді стануть лебідка, яка завжди має бути під рукою в автоекстремала, та вірні друзі, які не покинуть у прикрій ситуації.

Олександр Ящук, який теж займається трофі-рейдом, ділиться досвідом: «Найдошкульніше покриття – це наша карпатська глинка. Вона є тяжкою, сильно замулює колеса і запчастини на автомобілі. Забиває радіатори, машини починають грітися, тому що заклеює просто, як цементом».

Єдине, що може завернути їх назад, кажуть відчайдухи, ‒ це прямовисна скеля. Та все ж природні каверзи не головна завада для спортсмена. «Найбільша перешкода, ‒ каже Олександр Ящук ‒ це людські дурість і тупість. Тому що, в принципі, будь-яку заваду можна здолати, якщо вона дійсно хоч якось проїзна. Тобто знайти якісь дерева, підкласти під колеса, за допомогою лебідки вибратися з колії».

Не можна недооцінювати у цій справі і роль штурмана. Він, зокрема, працює із картою, прокладає маршрут і допомагає орієнтуватися на незнайомій місцевості. При потребі має вибігти наперед та розвідати ситуацію. Олександр Ящук зазначив: «Десь-колись, як то кажуть, треба і тілом показати, як пілоти літаків роблять. Проходиш між деревами і показуєш ширину для того, щоб водій зміг зорієнтуватися, наскільки корпус автомобіля може проїхати».

У змаганнях із трофі-рейду швидкість не пріоритет. Тут важливо здолати усі складні ділянки, вклавшись у контрольний час. А ще відчути себе слідопитом. Тобто віднайти контрольні пункти і зазнимкуватися із ними. Олександр Ящук розповідає: «Одна рука має на цифрі (на контрольному пункті), інша ‒ на відкритій частині автомобіля. На фотографії має бути видно повністю людину, не може бути розривів рук». Якщо ці приписи порушити, взяття контрольної точки не зарахують. І екіпаж послабить свої шанси на перемогу».

Професіонали запевняють: ключовою є майстерність команди у поводженні з автомобілем, а не супердороге переобладнання. Тож радять новачкам не спішити фарширувати свої позашляховики технічними новинками, а спершу порадитись із досвідченими колегами.

А поділитися?