Львівський райдер розповів про переваги та ризики ефектної дисципліни мотоспорту – ендуро

logo


Цю дисципліну не дарма назвали ендуро, що в перекладі означає «витривалий». Упродовж годин, а то і днів треба терпіти і гнати «сталевого коня» пересіченою місцевістю. А на заваді стають підйоми, спуски, колоди, броди та чимало інших перепон. Про особливості цього спорту розповідає досвідчений мотогонщик зі Львова Богдан Бацик.

Під час змагань мотоциклісти не мають перевищувати швидкості 50 км/год, хоча двоколісний може розвивати утричі вищу. Богдан розповідає: «В горах іноді дивишся з однієї вершини на іншу. І якщо йти пішки, то це займе півдня. А на мотоциклі можна подолати цю відстань буквально за півгодини – 40 хвилин».

Свій транспорт екстремали називають «спортзалом на колесах». Ендуро змушує завжди тримати себе у формі. А ще цей спорт дарує романтику. «Це свобода, простір і задоволення»,– додає Богдан Бацик.

Мотоциклісти не вважають своє заняття небезпечнішим, ніж, скажімо, футбол чи велоспорт. Проте не заперечують: трапляються і падіння, і травми. Райдер підкреслює: «Є два аспекти. Новачок, який вчиться, починає падати. І, як правило, це падіння на невеликих швидкостях. Тобто вони переважно без серйозних наслідків. І друга сторона медалі – це вже професіонал, який пробує досягти вершини. Відповідно, їде на максимумі своїх можливостей. У цьому випадку теж зустрічаються помилки».

Основа всього – правильна техніка подолання перешкод. Одна з найпоширеніших перепон в ендуро – колода чи повалений стовбур дерева. Богдан пояснює, як правильно їх переїжджати: «Для того, щоби був слабший удар підвісок в колоду, ми затискаємо підвіску».

Ще одна завада на шляху мотоцикліста – крутий підйом. Мотоцикліст радить: «Найважливіше – розігнатися і підтримувати стабільну швидкість. Для того, щоб сила інерції при розгоні нас завела на вершину. Якщо нам не вдався підйом і мотоцикл лежить, потрібно за заднє чи переднє колесо розвернути його перпендикулярно до схилу. І спускаємо мотоцикл вниз».

Спуск зі схилу – страх для аматора. А от професіонали на таких ділянках відпочивають.

«На спуску користуємося в основному переднім і допомагаємо собі заднім гальмом. Ногами тримаємо сидіння», – ділиться досвідом Богдан Бацик.

Якщо ж райдер все ж таки бачить, що не може впоратися із керуванням, має пригадати, як правильно впасти. «Не виставляти рук і ніг. Потрібно групуватися, скручуватися м`ячиком і старатися мінімізувати удари. Зробити кувирочок і старатися відштовхуватися від мотоцикла».

І звісно ж, ризики зменшують завдяки рокам тренувань у компанії професіоналів. Тоді не страшні ні піщані пустирища, ні лісові нетрі, ні виснажливий шлях довжиною у сотні кілометрів.