Мер Дрогобича пообіцяв узаконити пам’ятну дошку, яку активісти вимагали демонтувати

logo


Меморіальну дошку на вшанування офіцера вермахту, яку раніше встановили у Дрогобичі, тамтешній міський голова пообіцяв узаконити. Бо саме через те, що 22 червня цього року її встановлювали без погодження на сесії міськради, місцеві активісти та депутат Львівської облради Михайло Задорожний вимагали її демонтувати.

Нагадаємо, встановлення дошки ініціювала ізраїльська позаурядова організація «Дрогобич-Борислав», а спонсором її виготовлення був Георг Гузман, представник німецької «Фундації примирення та спокути». Так міжнародна спільнота вшанувала офіцера вермахту Ебергарда Гельмріха, який у Дрогобичі під час Другої світової війни зумів врятувати від знищення близько двох сотень місцевих євреїв.

Попри вчинений скандал довкола цього вшанування, офіційних звернень від активістів до міської ради не було, розповів мер Дрогобича Тарас Кучма.

Він також повідомив, що пам’ятну дошку і справді встановлювали без погодження на сесії, хоч документи для цього і збирали. Займалась цим єврейська громада міста. Та сталося так, що до річниці війни делегація з нащадків врятованих іудеїв з Ізраїлю прибула до міста швидше, ніж були готові усі папери. Привезли з собою також і дошку. Тож в мерії вирішили на формальності не зважати.

«Тому що це є щастя, коли в твоєму місті проживають люди з великим серцем і коли вони, ризикуючи власним життям, рятують інших людей. Але цей офіцер допомагав не тільки євреям, він допомагав захистити українців, які тих євреїв переховували. Мені навіть на думку не спадало, що через формальності може бути спротив, тому що воїнам АТО ми, наприклад, ставимо теж дошки. Деякі з них узаконені, а деякі хтось собі, наприклад, на робочому місці ставить, на будинку», ‒ поділився міський голова.

У Дрогобичі Ебергард Гельмріх жив у будинку на вулиці Івана Франка, 9. Він відповідав за продовольство для окупаційної влади. Однак, із 1941-го по 1944 роки зміг врятувати близько 200 іудеїв, спочатку влаштовуючи їх на роботу у місті, а згодом переправляючи до Німеччини.

Свідчення тих подій виявили на горищі будинку, в якому мешкав офіцер. Чоловік нинішньої мешканки цього будинку Людмили Павленко ще десять років тому під час ремонту даху знайшов за балкою пакунок з документами.

«Коли він запхав руку під балку, щоб перевірити, чи велика щілина у старій покрівлі, відчув, що там щось є. Це був такий палярус шкіряний. Він його приніс додому, і ми, коли його розгорнули, то побачили там документи. Там було німецькою мовою написано, це було свідоцтво про народження, паспорти, там аусвайс був на німецькій мові, там радянський паспорт був чийсь. Ну, ми не зрозуміли тоді, що це були за документи», ‒ згадувала пані Людмила.

Подружжя зрозуміло лише, що це була знахідка часів війни, тому віддали усе до місцевої єврейської громади.

«Ми побачили, що це була одна родина, власне, документи якої майже в повному обсязі ми знайшли, ‒ і тата, і мами, і двох доньок. Одну з цих двох доньок ми знайшли за кордоном, в Ізраїлі. Гельмріху більше вдавалось рятувати жінок. Була така схема, що українська жінка чи дівчинка втрачала свій паспорт, їй видавалося посвідчення особи рейху, а в той паспорт вклеювалася фотографія іудейки», ‒ розповів голова іудейської релігійної громади Дрогобича Йосиф Карпін.

Так врятовані євреї потрапляли до Німеччини. А вже там їм допомагала дружина Гельмріха Доната. За це їх обох в Ізраїлі визнали Праведниками світу.

Щоправда, серед нинішніх дрогобиччан про цю історію мало хто чув. Але пам’ятну дошку, довкола якої виникло стільки розмов, а також усі інші дошки в місті міський голова Дрогобича має намір тепер узаконити.