Мет Шульц: «Описати, що таке ундеграунд, надзвичайно важко. Особливо у 2017 році »
На фестивальній карті Європи не так вже й багато подій, присвячених електронній та експерементальній музиці. З чого та як починалася історія Unsound?
Фестиваль Unsound почався 2003 року з моєї з другом ініціативи. В той час він був дуже маленьким, реалізацією хобі. Він відбувався у невеликому підвальному барі у Кракові. У перші 5-6 років свого існування він лишався дуже камерним. Чому саме у Кракові? Тому, що я тут мешкаю.
На початку 2000-х років у Польщі та Європі загалом було не надто багато фестивалів електронної та експериментальної музики. Було відчуття якоїсь пустки в цій сфері. Ідеєю нашого фестивалю було поєднати промоцію певного жанру музики з процесом розширення горизонтів і посування існуючих рамок. Так, як я вже сказав, йшлося про електронну, експериментальну музику плюс виступи гуртів, які не цураються виконувати щось експериментаторське у музичній царині.
З кожним новим роком життя наш фестиваль ріс, до нього долучалися нові партнери. Зокрема мова про міське керівництво Кракова. Також ми почали вивозити його до інших міст. Нам вдалося відвідати з фестивальними турами Нью-Йорк, Лондон тощо. Від 2007 року ми почали виїжджати з фестивальною програмою до сусідніх із Польщею країн. Якраз на зазначений рік припадає візит Unsound до Києва. Далі були Мінськ, Прага та інші східноєвропейські міста. Наш фестиваль міститься у Кракові, проте завжди вміщав ідею мобільності. Подорожі, відкритість, контакти з людьми закордоном – це все про наш фестиваль.
Unsound заробив собі репутацію місця і події, на яких відкривають нових виконавців, нові імена. Також фестиваль став братися за низку різноманітних проектів, які зводили в одну творчу групу музикантів з різних країн.
Чи існує музичний андеграунд сьогодні, так би мовити, в еру хіпстерів? Якщо так, то ро що конкретно мова? Чи вкладається до формату цього явища електронна і експерементальна музика?
Коли я говорив про андеграунд, то вживав це слово у прямому значенні. Річ у тім, що фестиваль Unsound від самого свого початку декілька років поспіль відбувався у краківських барах, які дійсно містяться у підвалах у центрі Кракова. Це специфіка історичної забудови цього міста – середньовічних пивниць і льохів різних там багато.
Читайте також: «Рівень чорного» vs рівень патріотизму: випереджаючи дискусії
Якщо говорити про музику, то що далі, то складніше нині окреслити, чим є сучасна андерграундна музика. Здається, що те, що свого часу було її мейнстрімом, не так давно комерціалізувалося, або було використане в іншій формі. Але попри це нині у музиці є щось, що можна назвати андерграундним: це дещо, що існує паралельно і навіть на противагу мейнстриму. В наш час специфіка полягає у тому, що дуже швидко якийсь напрямок музики, що позиціонує себе в андерграунді, може вийти і стати частиною популярного музичного світу сучасності. Така зміна може відбутися в один момент.
Думаю, що андеграунд – це не те слово, яке пасує нинішньому часові. Unsound або подібні фестивалі представляють сучасну андерграундну музику певним чином, але більше йдеться про інновації і долання рамок у світі музики. Так, це музика, яка відрізняється від фестивалів із яскраво вираженою комерційною складовою, продажем квитків, спонсорством тощо. Називати її андеграндовою, чи ні – питання. Але те, що вона вибивається поза мейнстрим – факт. Це не комерційна клубна музика, техно чи ще щось. В ній більше експериментів і своєрідного радикалізму. Місця, де її можна почути, та й сам допуск до них – інший, не такий, як в клубах. Описати, що таке ундеграунд, надзвичайно важко. Особливо у 2017 році. Думаю, що нині знайдеться дуже мало компаній зі знаними брендами, які підтримують саме андеграндову музику.
У статті для видання WIRE ви писали, що для вас як організатора фестивалю важливо вірити у те, що робите. Чому для вас це важливо?
Для мене особисто це важливо. Якщо я не вірю у те, що роблю, то знаходжу собі іншу справу. Такі заходи, як-от фестиваль Unsound мають ще одну місію – створити своєрідне комфортне для перебування середовище. Це важливо, адже ті, хто відвідує, наприклад, наш фестиваль, почувають себе його частиною, знову і знову вертаються туди. Це своєрідна альтернатива глобалізації у її негативному вияві. Всі ті, хто приїжджає на фестиваль, єднається довкола музики у просторі, який створює наш фестиваль на декілька днів. Оце відчуття спільності – це важлива частина фестивалю.
Проведення мистецької події, яка стосується експериментів чи абсолютно нового мистецького контенту завжди тягне за собою елемент ризику перед усім для організаторів. Думаю, що з такого огляду віра у те, що робиш, є дуже важливою.
Unsound є подією, відкритою для відвідувачів, ким би вони не були. Він є інклюзивним середовищем не лише щодо слухачів, що формують аудиторію, а й щодо виконавців: всі вони з різних країн світу, з різним досвідом, дуже негомогенні.
Що для вас було найскладнішим, коли ви тільки-но заснували Unsound? Які речі стали складнощами у ході понад півтора десятка років його існуванння?
У 2003 році головна проблема полягала банально в тому, щоб організувати і провести фестиваль, аби він відбувся. На той момент ми не мали жодної фінансової підтримки, зокрема і зі сторони врядування міста Кракова або інших джерел. Від продажу квитків на подію ми отримали теж небагато коштів. Для Кракова як міста наш фестиваль був чимось абсолютно новим. Пригадую другу фестивальну ніч, коли у клубі, де відбувався Unsound, нас попросили припинити грати музику, бо вона не сподобалася власникам. Нині такого не відбувається, але сам шлях до того, аби фестиваль відбувався, і до того, аби залучати на нього аудиторію, був дуже нелегким.
Читайте також: Modern museum по-українськи
Важким лишається питання, як у всьому тому потоці культурних подій, що відбуваються у світі, залучити на фестиваль, який ми проводимо, свою аудиторію. Доводиться вдаватися до нестандартних рішень, чогось несподіваного. Так, фестиваль Unsound має репутацію такого, що на ньому відбувається щось нове, неочікуване, але з року в рік продовжувати це робити стає все важче.
У 2017 році ми маємо своєрідне перевантаження музикою. Нині дуже легко послухати онлайн або завантажити будь-який жанр музики, який лише існує в світі. Дистрибуція музичного контенту онлайн набуває все більшого і більшого розмаху. Тому все важче продиратися крізь все це звучання, і знаходити саме тих виконавців, яких хочеш показати на фестивалі. Важче стає обирати і вирішувати, що саме показувати на фестивалі. 2003 року такої проблеми не було, бо різноманітних цифрових платформ для дистрибуції музики не існувало на той момент взагалі. Люди тоді зовсім по-іншому слухали, транслювали та продавали музику.
Чи цікаво різноманітного штибу культурним інституціям підтримувати і займатися дистрибуцією фестивалів експерементальної та електронної музики, зокрема вашого? Як склалася ваша співпраця з ними?
Гете Інститут був серед перших інституцій, які підтримали Unsound у Кракові, зокрема у перші три роки його існування. Це відкрита до нового, вільно мисляча інституція, якщо говорити про підтримку різноманітних культурних ініціатив. Такого роду культурні установи є важливими. Минуло доволі багато часу до того моменту, коли Unsound почали підтримувати на рівні міської влади міста Кракова. На рівні тамтешньої міської ради не одразу зрозуміли і оцінили те, що робить наш фестиваль, і яке значення і місце він має у тому, що відбувається у зазначеному місті. Процес входження Unsound до ідентичності Кракова відбувалося поступово, і мова не лише про культурний туризм, який приводить людей до цього міста, а про те, чим саме це місто є як таке. Я говорю про Краків як одну з культурних столиць Європи і Польщі. Традиційні форми культури, як-от класична музика, консервативний театр тощо – це добре, але має бути зв’язок із сучасними формами культури і мистецтва. Міська влада Кракова розуміє це, тому й підтримує наш фестиваль як інтегральну частину того, що відбувається в місті. Думаю, що симбіотичний тип відносин, бо всі лишаються у виграші.
Якщо говорити про Unsound Dislocation, то мова про проект, який охоплює 9 різних країн, і відбувається у співпраці Гете Інституту та нашого фестивалю. Думаю, що його важливою складовою є той факт, що він відбувається у місцях, де фестивалю електронної музики могло б і не бути. Важливо сягати ширшої слухацької аудиторії, не зациклюватися на тих, хто й так слухає музику, яку просуває наш фестиваль.
В Україні електронна та експерементальна музика зароджувалися в стінах консерваторій. Чи обов’язково тим, хто виконує таку музику, мати консерваторську музичну освіту?
Історія такого типу музики спирається на класичну, а також імпровізаційну музику, вокальне мистецтво різних форм. Електронна музика – це вже частина історії музичного мистецтва. Клубна музика і різні музичні експерименти також є пов’язаними із сучасною класичною музикою, мінімалізмом, на приклад. Такий композитор, як Стів Рай, мені видається, має велетенський вплив на сферу сучасної експериментальної музики як такої, того, як звучить клубна музика. Насправді дуже багато різних речей комбінується разом. Сьогодні виконавці електронної чи експериментальної музики не потребують мати за плечима досвід консерваторської освіти, зокрема за класом композиторства. Вони створюють нову музику, але для цього використовують перед усім комп’ютер. Доволі часто вони самі над чим питанням не замислюються.
Читайте також: Porto Frankо, відеопоезія та Музей 0+. Три історії про трансформацію простору
Цього разу у Львові відбудеться українська прем’єра проекту Księżyc з українською співачкою й композиторкою Світланою Ніаніо. Коли слухаєш музику, яку він виконує, чуєш українські, слов’янські різноманітні мотиви, а також відчуваєш вплив мінімалізму та різних експерементальних форм музики, якщо говрити про її композицію та спосіб виконання. Мова тут також про різноманітне історичне коріння електронної музики. Проект Роберта Генке Lumière III, який теж буде показано цього року у Львові, побудований довкола звуку і світла. В електронній музиці багато речей, взятих з минулого.
Unsound Dislocation 2007 року відбувався у Києві, а цього року – у Львові. Ми запросили на концерти, які гратимуть 1-2 вересня, троє-четверо українських виконавців. Тому українська електронна музика представлена широко на цій події. Запросили Дмитра Федоренка (aka Kotra), Катерину Заволоку, Андрія Кириченка. Те, що виконують українські виконавці, мені подобається, роте важко сказати, аби вона мала виразне національне обличчя. Для електронної музики це складно. Доволі цікавим є Manu, який грає на межі клубної музики і ambient-сетів.
Яким чином сьогодні можна зберегти баланс в електронній музиці як царині новаторства та експериментів, і паралельно з цим – як царини популярного сучасного мистецтва?
Не погоджуся із можливим гаслом, що «все популярне – погане». У популярній музиці та мистецтві загалом можуть бути цікаві елементи. Сама ідея про те, а що ж є популярним, дуже відносна. У мене є друг, який організовує насправді некомпромісний фестиваль експериментальної музики, і для нього велика аудиторія, яка може прийти – це радше мінус, ніж плюс. Для таких, як він, Unsound – це майже фестиваль поп-музики. Річ у тім, що у нас представлений широкий зріз музики. Так, ми намагаємося оказати щось вельми експерементаторське, є вимогливими до виконавців, але паралельно даємо простір до приємної, танцювальної музики. Але в сукупності все це –експерементальна, електронна музика у її багатоманітті. Коли ми складаємо програму нашого фестивалю, то завдання полягає не лише у тому, аби показати якісь новаторські, складні речі, а й трошки розважити публіку. Експерименти можливі у цій царині музики також, і це цікаво показати на фетивалі. Поєднання в програмі різних видів музики дозволяє залучити ширше коло слузхачів. Наприклад, хтось надає перевагу клубній музиці, і прийде послухати її. Але паралельно почує експерементальну музику. І навпаки. Таким чином те, що сприймається легше, поєднуємо з тим, що складніше для сприйняття, і разом все воно сягає ширшого слухача. Мені нецікаво було б організовувати такий фестиваль, який показував би тільки дуже складний вимір музики, скажімо, суто безкомпромісну експерементальну. Важливо знаходити баланс.
