Микола Гончаров: “На даний момент морально не готовий стати дитячим тренером”
Напевно ніхто не знає, що у Львові є людина, яка любить готувати і грає в американський футбол. Мені він відомий як хокеїст, екс-гравець львівських «Левів» часів ПХЛ. Знайомтесь – Микола Гончаров, екс-гравець львівських «Левів», «Мінських Зубрів» та молодіжної збірної Білорусі. Микола відтепер живе у Львові, працює у пабі «Black Bison Pub», у якості шеф-кухара, грає в чемпіонаті області з хокею за «ХК Львів» Веніаміна Мочнікова і також виступає у «Левах», які грають в американський футбол. Життя Миколи змінилося ,коли він почав виступати за львівських «Левів» у сезоні 2011-2012р, адже саме в цей період він знайшов свою другу половинку, чарівну дружину Альону.
Я знайомий з Миколою, ще з часів його виступів в ПХЛ, і можу сказати, що він відкрита людина з прекрасним почуттям гумору. Тому не дивно, що він погодився дати інтерв’ю нашому веб-сайту. Я вирушив до нього в паб, який знаходиться за адресою: вул.Туган-Барановського 9а. Поспілкувалися з ним на різні теми. Вашій увазі ексклюзивний матеріал про Колю. Поговорили про американський футбол, Львів та Білорусь.
– Микола, розкажи вболівальникам хокею чи ти ще десь виступав після львівських «Левів»?
– Ще сезон у Білорусі пограв у ХК «Ліда» от в принципі і все. Після цього розпочалися різні проблеми зі здоров’ям, які змусили мене завершити професійну кар’єру хокеїста.
– Як ти почав виступати в американський футбол, все таки цей вид спорту не дуже популярний в Україні?
– Коли був у Львові дружина відправила мені оголошення в соціальній мережі «Вконтакті», про набір у команду «Леви». До цього я не сильно захоплювався американським футболом, знав що є така гра. Проте вирішив спробувати, пішов на тренування і мені дуже сподобалося. Розумієш, коли все життя у командному спорті, і потім коли на певний час випадаєш з нього хочеться повернутися назад, нехай і в не рідний вид спорту, але він в дечому схожий на хокей. І тепер американський футбол зайняв одну з ніш у моєму житті. Хоч він здоров’я і не добавляє, проте сім’я, робота і спорт є дуже важливими у моєму житті.
– За хокеєм слідкуєш, дивишся матчі НХЛ, можливо переглядаєш матчі української УХЛ?
– Так, дивлюся. Слідкую в основному за матчами НХЛ і КХЛ, майже щодня переглядаю матчі ігрового дня і стежу за результати поєдинків.
– Вже скоро збірна України зіграє на чемпіонаті світу з хокею в дивізіоні 1А. Що можеш сказати про цей турнір?
– Я от думаю на матч з австрійцями поїхати і підтримати хлопців. Група дуже серйозна. Виділив би збірну Казахстану і Австрії. Дивись,корейці мають гроші і вкладають в хокей і інфраструктуру. Для прикладу китайці заявили свій клуб в КХЛ «Куньлунь Ред Стар» і з першого сезону вийшли у плей-офф. Для країни без хокею це велика популяризація. Згадай, як мінське «Динамо» три чи чотири сезони не могла попасти у плей-офф. Вони у перший сезон в КХЛ якраз попали у плей-офф, коли я у «Мінських Зубрах» грав, тоді у них тренером був Марек Сікора. Пригадую, яке тоді свято було у Мінську, вони ходили тоді як царі-королі. Зараз у них теж хороша команда, один з лідерів там Олександр Матерухін, який до слова змінив громадянство, коли я був ще зовсім молодим він у «Юності» вже крутив. Він завжди був на топ-рівні хокею, та і за межами поля є дуже хорошою людиною.
– Ти провів сезон в МХЛ. Що можеш сказати про цю лігу?
– Саме найтяжче для мене це були перельоти і переїзди, адже в Лізі були спарені матчі. Тобто, грали два матчі підряд, вихідний, і потім знову два матчі. За п’ять днів потрібно було зіграти 4 матчі, а це додаткове навантаження на організм.
– З кимось з тої команди «Левів» зразка 2011-2012 р . спілкуєшся?
-Деколи переписуюся з Льохою Маліченко та Олегом Новіковим. От в принципі це й і все, навіть не знаю хто ще зараз грає. Знаю ,що Дмитро Расторгуєв повернувся додому в Електросталь і грає за команду аматорів. Нещодавно спілкувався з Олексієм Мадерою в Новояворівську коли грали у матчі чемпіонаті області.
– До слова, а як тобі ідея стати тренером в дитячому хокеї, Олексій Мадера зараз працює у «Галицьких Левах»?
– В принципі мені ця ідея подобається. Але потрібно врахувати, що ти весь свій вільний час повинен присвятити дітям. Ти завжди повинен бути з ними. На тренуванні та поза льодом. Практично завжди ти за них відповідаєш. З одної сторони, це класно, з іншої – я розумію, що морально не готовий до цього. А по-третє, і це напевно найважливіше – умови праці і умови оплати роботи. Наскіль я знаю ці умови, мене вони не дуже цікавить зараз. Я звик, завжди отримувати задоволення від роботи, незважаючи яку роботи ти робиш, ну і звичайно розвиватися на роботі.
– Ти вже фактично чотири роки не граєш в хокей. І ти знайшов себе у ролі кухара?
–Що стосується кухні і професії кухара, то у Львові набагато доступніше, ніж у Мінську Я маю на увазі розвиток самої галузі. Я ще у Мінську почав працювати. Я десь півроку попрацював у дядька на фірмі, яка займалася перевезеннями. Я там був майже на всіх посадах, починаючи від простого комірника, менеджера і завершуючи директором. Займався логістикою, розробкою маршрутів і прийомом замовлень. Робота достойно оплачувалася. Після цього почав на кухні працювати. У мене є товариш, звати його Костя, з яким ми з дитячого садку разом, він також у хокей грав. Ми і зараз підтримуємо відносини.
Після завершення кар’єри хокеїста він почав працювати сушистом. Літом з ним поспілкувались. Його взяли шеф-кухарем на нове місце. Говорить багато роботи є. Я приїхав до нього і допомагав йому. Після цього він запропонував працювати. Я працював на двох роботах, тоді Жоріку було 6 місяців. Був один вихідний на два тижні.
– Як ти вирішив переїхати до Львова і чи важко далось тобі це рішення?
-У мене дружина зі Львова, познайомився з нею коли грав тут. У Білорусі не те ,що набридло, хотілося напевно свого життя. В принципі я Львів завжди любив, до того як приїхав грати в хокей сюди, я був тут багато разів, у мене тут рідна сестра жила. Я приїжджав сюди 2 рази на рік стабільно. По-різному бувало. Ми коли переїжджали якраз ці події на Майдані були. В матеріально-фінансовому плані не погано було, потім криза. Зараз потрохи все стабілізується. Мене багато питають де краще, тут чи там. Я говорю що є і плюси ,і мінуси, особливо якщо порівнюєш рівень життя. Якщо, припустимо, взяти Мінськ, можливо рівень життя там трохи вищий ніж у Львові, але якщо взяти Київ то однозначно це два різних міста. Якщо ж взяти до уваги інші міста Білорусі, то у Львові рівень життя думаю вищий. Люди можливо не отримують такі зарплати як там, але у Білорусії люди не шикують.
– Дивись у Мінську стільки катків є, і подивись, що в Україні маємо. Як тобі рівень чемпіонату Білорусі, ти ж грав у «Кераміні», «Ліді»?
-Ну так. «Мінськ Арена» є, там велотрек і ковзанярський стадіон і всередині стадіону ще дві хокейні коробки. «Динамо» там часто тренується, особливо у міжсезоння. «Чижовка Арена» до речі теж непогана арена, я там був декілька разів на матчах «Юності». Палац Спорту теж реконтструювали. Коли я був у «Мінських Зубрах» якраз там виступали. Зараз думаю там діти тренуються. Там теж 2 коробки, одна велика арена і одна з них «холодильник», як ми називали, через те що там дуже холодно.
Я взагалі у «Юності» починав , коли батько у 7 років привів туди, а потім ми перейшли у «СДЮСШОР». Після цього попав у фарм-клуб «Динамо». Вони також базувались у Палаці Спорту. До 19 років фактично тренувався і грав там. Є ще одна арена де «Керамін» був, простенька така. Але для команди хватало.
В «Юності» в парку Горького теж булав своя арена. А так на чемпіонат Білорусі 1 команда грає. Якщо раніше було три команди і рівень просто «космічний». Коли мені було 15 років, то такі заруби були у чемпіонаті Білорусі, дербі між мінськими командами, з «Нєманом», «Гомелем», та у нас і по фарм-клубах заруби були. Людей з Росії привозили. Паспорти робили. Рівень не той що зараз.
Для прикладу хлопець доріс до 17-ти років і його просто взяли у фарм-клуб, тому що нікого брати. Раніше одиниці попадали у форм-клуб до 18-ти років, тому що треба було бути на голову сильнішим. Рівень був дуже серйозним. Також прийняли норму, що двоє молодих повинні бути в заявці. Як правило брали запасного воротаря і ще одного молодого, просто щоб він був, якщо у тебе немає таких гравців, у тебе ростер автоматично зменшується. Зрозуміло. Чому привозили гравців, були гроші і було фінансування
Був прийнятий указ президента. «Про підтримку спортивних клубів» і підприємства виділяли гроші на команди, натомість підприємства отримували пільги. Потім розпочалася криза і грошей вже не було таких. Був прийнятий указ президента про те, що клуби виходять на самоокупність і ніхто не давав вже такі гроші як раніше. У Могильова був клуб шикарний, у них спонсор «Хімволокно». Зараз завод став, і хлопці там грають за 300 доларів зарплати, а раніше там люди по 5000-7000 отримували. «Керамін» як команда закрилась, директор заводу сказав я не буду гроші давати на команду, я краще дам гроші мінському «Динамо», там реклама вже на іншому рівні.
– Як думаєш чому в Україні так погано з розвитком і популяризацією хокею?
-Я думаю все залежить від матеріального становище людей. Якщо ти для прикладу отримуєш 5 тис. гривень зарплати і в тебе не залишається небгато, а то і комуналку не можеш заплатити, у тебе не буде бажання піти на футбол, хокей чи на ще щось. Тобто бажання можливо і є, але нема можливостей. А якщо людина отримує хорошу зарплату і знає ,що у нього діти здорові, комунальні послуги оплачені, він думає чому б не піти на якусь розвагу. Чим більше людей ходить на цю розвагу, тим цікавіше це для спонсорів. Або ж є люди ,які мають статки припустимо 100 мільйонів доларів і вони люблять якийсь спорт і заряджають туди для прикладу 10 мільйонів.
Довідка:
Микола Гончаров: Народився 5 серпня 1989 року. У складі львівських «Левів» провів 40 матчів (4+9 за системою гол+пас»). У «Левах» за ним був закріплений 89 ігровий номер.
Виступав за: «Шиннік» (Бобруйськ), «Керамін» (Мінськ), «Мінські Зубри», ХК «Ліда». За молодіжну збірну Білорусі зіграв на двох чемпіонатах світу в 2007 та 2008 роках. За збірну U-18 на чемпіонаті світу в 2007 році.
Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
