На Львівщині скандал через пам’ятну дошку “Дрогобицькому Шиндлеру”
На Львівщині скандал через пам’ятну дошку офіцерові вермахту, який рятував євреїв під час війни. В Ізраїлі його вважають праведником, але критики в Україні бачать в ньому насамперед окупанта.
У Дрогобич на Львівщині спалахнув “історичний” скандал. Низка місцевих політиків і громадських активістів вимагають демонтувати меморіальну дошку на вшанування “праведника світу”, офіцера вермахту Ебергарта Гельмріха (Eberhart Helmrich), який у роки нацистської окупації рятував життя місцевим євреям. Формальна підстава для демонтажу: дошку повісили без формального погодження на сесії міськради. Однак цей факт залишався непоміченим майже півтора місяці.
Ідеологічне непорозуміння
Однак, 8 серпня на засіданні “Блоку національно-демократичних сил Дрогобиччини” (БНСД) депутат Львівської облради від “Блоку Петра Порошенка” Михайло Задорожний за підтримки окремих місцевих політиків запропонував демонтувати пропам’ятну дошку. “Я – не проти особи, я – проти ідеології, яку він представляв. Ми ж маємо закон про декомунізацію. Ми засуджуємо нацистську ідеологію і комуністичну. Він був представником нацистської ідеології, яку він приніс, прийшовши в Україну”, – заявив депутат. За словами Задорожнього, він озвучує позицію усього БНСД, бо, мовляв, багато його членів бояться коментувати дражливу тему.
Мер Дрогобича Тарас Кучма, який підтримує встановлення дошки, у коментарях місцевій пресі відреагував на критику гостро, назвавши вимогу зняти меморіальний знак “проявом рагулізму”. Попри вчинений скандал довкола вшанування, офіційних звернень від активістів до міської ради не було, каже він у розмові з DW. За словами Кучми, у Дрогобичі про праведника світу майже нічого не знають. Міський голова пояснює це тим, що не залишилося тих, хто міг би пам’ятати, а родичі тих, кого він врятував, живуть в інших країнах.
Міський голова Дрогобича Тарас Кучма відкрив пам’ятну дошку за присутності нащадків врятованих Шельмріхом євреїв
Встановлення дошки на будинку на вулиці Івана Франка, де жив німецький офіцер, ініціювала ізраїльська позаурядова організація “Дрогобич-Борислав”, а спонсором її виготовлення був Ґеорґ Ґусман (Georg Gusman), представник німецької “Фундації примирення та спокути”. Ініціатори – здебільшого діти тих, хто постраждав від Голокосту в Дрогобичі. Так вони хотіли віддячити німцеві за спасіння їхніх батьків. На таблиці вказано: “В цьому будинку під час німецької окупації (1941-1944 рр.) проживав керівник економічного відділу дистрикту Дрогобич Еберхард Гельмріх. Він та його дружина Доната врятували життя сотням євреїв Дрогобича та околиць”. Напис зробили англійською, польською, українською та івритом.
Офіцер вермахту, таємний антинацист
Білявий і високий майор вермахту Ебергард Гельмріх, народжений 1899 року у Гамбурзі, мав класичну “арійську” зовнішність, але відкидав націонал-соціалістичну расистську ідеологію. Разом з дружиною Донатою, ризикуючи життям, вони переховували та переправляли євреїв з Дрогобича до Польщі та Берліна. Скільки точно людей їм вдалося вберегти від газової камери, сказати складно. “Чи сімдесят, чи триста – найгірше було – не змогти врятувати всіх, хто просив”, – згадувала згодом Доната Гельмріх.
Гельмріхи чинили спротив нацистській ідеології у свій спосіб. У 1941 році Гельмріх, експерт з питань сільського господарства, організував під зайнятим Дрогобичем аграрний табір, у якому примусовими робітниками були “здорові працездатні молоді чоловіки та жінки”. Переважну більшість становили євреї – близько 130 молодих людей, які отримали своєрідний захист тоді, коли інших тисячами відправляли до концтаборів. Про це йдеться у статті про Гельмріха в німецько-австрійській енциклопедії Праведників народів світу, укладеній єрусалимським меморіальним комплексом “Яд Вашем”.
Євреїв прибувають до концтабору “Аушвіц-Біркенау”, 1941 рік
“Краще мертві батьки, ніж батьки-боягузи”
Гельмріх намагався робити все можливе, аби захистити євреїв від депортації або ж дати шанс утекти. Своїм підлеглим він наказав гуманно поводитися з робітниками-євреями, а водієві-поляку навіть наказував провозити євреїв через блокпости. Гельмріх у голодні часи також забезпечив їжею єврейську лікарню. “Краще у наших дітей будуть мертві батьки, ніж батьки-боягузи”, – наводить слова Гельмріхів їхня донька Корнелія Шмальц-Якобзен (Kornelia Schmalz-Jacobsen), яка написала книгу про подвиг мами й тата.
У листопаді 1942 року до Дрогобича з Берліна прибула його дружина Доната. Повертаючись додому, вона забрала з собою двох єврейських дівчат-працівниць під виглядом хатніх робітниць-українок. Документально підтверджено шість таких випадків порятунку дівчат. Крім того, за даними свідків, ще багатьох єврейських жінок подружжя переправило до Польщі працювати хатніми робітницями. Багатьом з євреїв Гельмріх виготовляв фальшиві документи просто у підвалі свого будинку у Дрогобичі, зазначається в архівних документах.
Після війни Гельмріх, який розлучився з дружиною, переїхав до Нью-Йорка із новою коханою – єврейкою, яку врятував. Там екс-офіцер вермахту працював дрібним службовцем. У 1969 році він помер від раку у 70-річному віці, через чотири роки після визнання його в Ізраїлі праведником народів світу. Через 21 рік, 1986 року “Яд Вашем” долучив до цього переліку і Донату Гельмріх.
Надія на позитивне розв’язання конфлікту
Мер Дрогобича визнає, що формальна процедура із встановленням пам’ятної дошки Гельмріху справді не була дотримана. Утім, він не розуміє обурення. Поспіх із відкриттям мер пояснив тим, що у червні представники єврейської організації приїхали раптово і захотіли приурочити встановлення таблиці до річниці початку радянсько-німецької війни.
“Я не міг заперечити, коли побачив цих літніх людей і їхню радість від того, що їм вдалось це зробити. Вони казали, що живуть, бо були спасені цими людьми. Мені в голову не приходило їм сказати “ні”, бо не дотримана процедура”, – каже міський голова Дрогобича. На його думку, такі люди, як Гельмріх, не мають національності, а є героями всього людства. “Ми не повинні ділитися на своїх і чужих. Це наша спільна історія”, – каже він.
Пам’ятна дошка Бруно Шульцу у Дрогобичі
На тлі претензій від політиків Кучма пообіцяв винести питання на голосування на найближчій сесії. Голова переконаний, що місцеві депутати проголосують за пам’ятну дошку. Скандал, попри неприємний присмак все ж піде на користь пам’яті німецького рятівника і самого Дрогобича, гадає Кучма. Тепер, каже він, більше людей захочуть дізнатись про Гельмріха.
У Дрогобичі, де до початку Другої світової війни кожен другий мешканець був юдеєм, залишилось чимало пам’яток єврейської спадщини. Тут найбільша на Західній Україні синагога, тут жив письменник і художник Бруно Шульц, а тепер – місто нарешті дізнається і про свого “дрогобицького Шиндлера”.
Незабуті жертви Голокосту: фоторепортаж з Бабиного Яру
Незабуті жертви Голокосту
У ці дні в Україні згадують жертв трагедії, яка сталася 75 років тому в Києві на території Бабиного Яру. 29-30 вересня 1941 нацисти розстріляли тут 33 771 єврея. Однак точне число убитих в Бабиному Яру досі невідомо, оскільки під час масових розстрілів не враховувалися діти віком до трьох років. На цьому фото – один з портретів, представлених на виставці.
Незабуті жертви Голокосту: фоторепортаж з Бабиного Яру
Дедалі менше свідків
Загалом, відповідно до джерел, в урочищі Бабин Яр було розстріляно від 100 до 200 тисяч осіб: радянських військовополонених, підпільників, душевнохворих, євреїв, ромів, караїмів, дітей. Десятки років радянська пропаганда замовчувала масштаби трагедії Бабиного Яру. Врятуватися від смерті в Бабиному Яру зуміли 29 осіб. Але з кожним днем число свідків тієї трагедії стрімко зменшується.
Незабуті жертви Голокосту: фоторепортаж з Бабиного Яру
Проти забуття
Фотовиставка Луїджі Тоскано називається “Проти забуття”. У Києві представлено 50 з 200 портретів людей, яким вдалося пережити Голокост. Тоскано зустрічався зі своїми героями передусім у Німеччині, Україні, в Ізраїлі, РФ, США. На цьому фото – момент установки експонатів на одній з алей Бабиного Яру.
Незабуті жертви Голокосту: фоторепортаж з Бабиного Яру
Життя і долі
Широкоформатні (1,8 х 3 метри) фото розміщені уздовж двох головних алей державного історико-культурного заповідника “Бабин Яр”. В одній частині представлені портрети українських жертв Голокосту – євреїв і так званих “остарбайтерів”. По інший бік – жертви Голокосту з інших країн.
Незабуті жертви Голокосту: фоторепортаж з Бабиного Яру
Луїджі Тоскано і його виставка
Німецько-італійський фотограф Луїджі Тоскано виріс в родині заробітчан. В юності йому довелося працювати покрівельником, охоронцем, мити вікна. Луїджі каже, що складні ситуації надихнули його стати фотографом. Самостійно засвоївши мистецтво фотографії, він почав розповідати про людські долі за допомогою фото. “Проти забуття” – один з його наймасштабніших проектів.
Незабуті жертви Голокосту: фоторепортаж з Бабиного Яру
Трагедія Бабиного Яру
Восени 2015 року фотовиставка була вперше презентована в будівлі Старої пожежної вежі в Маннгаймі. Портрети були виставлені у вікнах будівлі. Після Бабиного Яру в Києві виставка відправиться до Дніпра та Львова. “Тут, в епіцентрі трагедії 20-го століття, виставка Луїджі Тоскано тримає живою пам’яттю про минуле, яке нам не дозволено забути”, – зазначив глава МЗС ФРН Франк-Вальтер Штайнмаєр.
Незабуті жертви Голокосту: фоторепортаж з Бабиного Яру
За кожною фотографією – людське життя
Масові розстріли 29-30 вересня 1941 року в Бабиному Яру – жахлива трагедія. Тільки за офіційними даними, за дві ночі було знищено понад 30 тисяч євреїв, серед яких було багато дітей. “Емоційно мені було дуже складно працювати над цією виставкою, – розповідає фотограф Тоскано. – За кожною фотографією – ціле людське життя. Ніхто не повинен бути забутий”.
Незабуті жертви Голокосту: фоторепортаж з Бабиного Яру
Щоб жити
Здзіслав Звінярскі народився у Варшаві в 1926 році. Після варшавського повстання в 1944 році його заарештували і відправили до концтабору Дахау. Він пережив марш смерті. Потім Звінярскі був в концтаборах Маннгайм-Зандхофен, Кохендорф і Нацвейлере-Штрутгоф. В останньому він перебував до закриття табору в березні 1945 року. Це фото було зроблено незадовго до його смерті у вересні 2014 року.
Незабуті жертви Голокосту: фоторепортаж з Бабиного Яру
Живі свідки
Василь Михайлівський – один з київських героїв фотовиставки Луїджі Тоскано. Наприкінці вересня 1941 року Михайлівського від розстрілу в Бабиному Яру врятувала його няня, показавши свій паспорт, де було вканзано, що вона – українка. Це вже третє ім’я чоловіка. До окупації його звали Цезарем Кацем, няня назвала його Василем і дала своє прізвище – Фомін. Михайлівським він став в прийомній родині.
Незабуті жертви Голокосту: фоторепортаж з Бабиного Яру
Культура пам’яті
“Особливо мені запам’яталися слова однієї з героїнь, – згадує Тоскано. – Це була Сюзан Черняк. Вона сказала, що, якщо люди забувають своє минуле, то вони заслуговують його повторення”. Сюзан Черняк народилася у Відні в 1922 році. У 20 років її разом з матір’ю відправили в Терезієнштадт. У 1943 вони виявилися в Освенцімі. Через два роки – концтабір Равенсбрюк. Сюзан пережила і марш смерті.
Незабуті жертви Голокосту: фоторепортаж з Бабиного Яру
Кожен четвертий
Створення єдиного меморіального комплексу трагедії Бабиного Яру для України досі залишається проблемою. Це ж стосується і створення єдиного освітнього циклу, який був би присвячений Голокосту на території України. Історик Борис Забарко стверджує, що кожен четвертий український єврей став жертвою Голокосту.
Незабуті жертви Голокосту: фоторепортаж з Бабиного Яру
Не можна вбити пам’ять
Активно над створенням меморіального комплексу почали працювати лише в останні роки. На сьогоднішній день на території державного культурно-історичного заповідника “Бабин Яр” проведено реставраційні роботи, встановлено освітлення, лавки, облагороджені зелені зони. З’явилися і пам’ятники жертвам розстрілів у Бабиному Яру.
Незабуті жертви Голокосту: фоторепортаж з Бабиного Яру
Кибитка ромів
Першим жертвам трагедії в Бабиному Яру, ромам, окремий пам’ятник був встановлений лише у вересні 2016 року. У вересні 1941 року в урочищі розстріляли 5 циганських таборів.
