На меті — великі гроші на смітті — Анна Транацова, експерт по поводженню з побутовими відходами

logo
110160_na_meti_veliki_groshi_na_smitti_anna_tran.jpeg


Схема досить проста — з одного боку обкласти квазі-екологічним податком виробників товарів масового вжитку. Мовляв — найбільше твердих побутових відходів утворюється з упаковки товарів — поліетиленових пакетів, пляшок, пластикових судків з-під харчових товарів, пластмасових ємностей з-під побутової хімії і т.п. За їх логікою виробники повинні у вигляді податків на виробництво упаковки і товарів в упаковці оплачувати роботу уряду, який з усіма цими відходами і сміттєзвалищами залишається один на один.

З іншого боку, крім податку схема передбачає введення на законодавчому рівні “зеленого тарифу” на електроенергію і теплову енергію, яка виробляється з побутових відходів (в тому числі і шляхом спалювання таких). Тобто якщо ти використовуєш як паливо тверді побутові відходи, то держава тобі дозволяє продавати вироблену енергію за цінами у дваз половиною рази вищими ніж тепловим електростанціям, які працюють, скажімо, на вугіллі. Тому що спалювати відходи, це нібито дуже екологічно. Але такий вид поводження з відходами настільки далекий від екологічності, що навіть не хочеться витрачати час на аргументацію цього твердження.

Вся ця історія з намаганням заробити на твердих побутових відходах тягнеться ще з домайданівских часів, що свідчить про значну інерцію наших політичних і бізнес-еліт і нерозуміння та неприйняття ними того факту, що Україна підписала Угоду про асоціацію з Євросоюзом і зобов”язана імплементувати у себе європейські норми поводження з відходами. Старі бізнес групи ніяк не хочуть змиритися з тим, що вони живуть у новій економічній і політичній реальності.

Як підмітила науковий співробітник Інституту економіки природокористування та сталого розвитку НАНУ Тетяна Омеляненко у своєму блискучому аналізі, що вона його недавно оприлюднила на своїй сторінці Фейсбук, першими проектами законів, у яких уже містилися ідеї податку на упаковку та ідеї стимулювання спалювання відходів заради “зеленого тарифу”, були проекти № 2611а та 2612а від 18.07.2013 року. Потім ці ідеї випливли вдруге у проекті закону № 1742-1 від 17.01.2015 р. з акцентом на централізацію управління сферою захоронення та утилізації ТПВ через Нацкомпослуг. Згодом ідеї податку і спалювання матеріалізувалися у проектах законів 3198-1, 3199-1 та 3200-1 від 21.10.2015 вже з урахуванням реформи децентралізації. “Тому проекти законів 4836, 4837, 4838 від 16.06.2016 р доцільно розглядати як четверту ітерацію з тими ж самими ініціативами (з незначними редакційними відмінностями від законопроектів 3198-1 та 3199-1 та 3200-1)”,— доводить Тетяна Омеляненко.

Ми б додали до її слів, що 21 червня, тобто кілька тижнів тому, ми маємо вже п”яту реінкарнацію цих ідей — Комітет ВР з палива та енергетики рекомендував голосувати за оновлений законопроект №4835 у якого з”явилася у номері приставка “д” і цього ж дня було зареєстровано проект закону “Про внесення змін до Закону України “Про відходи” (щодо імплементації вимог директив ЄС у сфері поводження з відходами), реєстраційний номер 6602. Тепер давно знайомі автори цих ініціатив прикриваються необхідністю імплементації європейських директив як того вимагає добута кров”ю, у буквальному смислі слова, Угода про асоціацію.

Але суть законодавчих ініціатив від 21 червня 2017 року та сама що у попередніх і далека від практики ЄС — знову бачимо спробу обкласти бізнес податком на упаковку та дозволити “зелений тариф” за спалювання відходів. У разі реалізації такої схеми суспільство дуже дорого заплатить за вирішення проблеми побутових відходів — більше ніж воно коштує насправді.

Адже, відходи упаковки в Україні вже переробляються, і проблема полягає лише у їх зборі — тобто роздільному зборі відходів. Наведу тут дані, що їх озвучив Виконавчий директор Асоціації “Укрпапір” Едуард Литвак. Так, целюлозно-паперова галузь в цілому виробляє близько 600 тис. тонн упаковок для різної продукції (з них 80% призначені для продуктів харчування) і 150 тис. тонн продукції санітарно-гігієнічного призначення. Основна сировина для галузі — це макулатура.

В Україні переробляється близько 1,1 млн тонн макулатури, з яких тільки 800 тис. тонн збирається організаціями-заготівельниками, а близько 300 тис. тонн щорічно на суму 55 млн. доларів завозиться з-за кордону”. І така ситуація складається саме із зі відсутності системи розширеної відповідальності виробника, і, як слідство, відсутності системи роздільно збору.

Отже, наші з вами відходи, які б могли бути перероблені просто прямують на звалища…а переробні підприємства натомість витрачають шалені гроші на імпорт таких “відходів” для переробки…Парадокс!?

Але найгірше навіть не це — проблема відходів так і не буде вирішена. Це як купити на антикварному ринку десь у Італії за якісь дурні гроші справжню італійську старовинну фарфорову тарілку у справжнього італійця, а потім удома виявити що це сучасна підробка з пластику, яку вам підсунув нечесний мігрант з Балкан.

Таке відчуття ошуканості усіх нас чекає згодом, якщо вказані законопроекти приймуть — введуть податок на упаковку і дозволять спалювати відходи за “зеленим тарифом”. Одні залишаться з грошима, а ми — з пластиковим сміттям.

Що ж робити, щоб звалища зникли, побутові відходи перестали бути загрозою для навколишнього середовища і людей та темою для політичних спекуляцій? Треба викинути на смітник, даруйте за каламбур, усі вищеназвані законопроекти та йти за прийнятим планом імплементації європейських директив, які Україна зобв”язалась імплементувати в рамках Угоди про Асоціацію (зокрема, Рамкової Директиви 2008/98/ЄС про відходи та Директиви 1999/31/ЄС про захоронення відходів). Треба, нарешті, затвердити Стратегію поводження з відходами, яка вже написана і опублікована, та на її основі створити новий закон “Про відходи”, як того вимагає План імплементації Рамкової Директиві 2008/98/ЄС про відходи.

Якщо новий закон про відходи справді буде зроблений на основі духу і букви директив ЄС та на базі Стратегії поводження з відходами, то він не міститиме ні податку на упаковку, ні “зеленого тарифу” на спалювання, а гуртуватиметься на ієрархії поводження з відходами, прийнятій у ЄС, де захоронення і спалення — це останні операції, після повторного використання і сортування. Що стосується побутових відходів, цей новий закон впроваджуватиме принципи розширеної відповідальності виробника та роздільне збирання відходів. Щоб відходів утворювалося менше; щоб усе що можна використати як вторинну сировину поверталося назад у економічний обіг; щоб органіку використовувати для компостування і щоб для спалювання не залишалося майже нічого.

Ось тоді у наших телевізійних новинах тема сміттєзвалищ зникне сама собою.

А поділитися?