Надія Андрухів. Два роки після теракту

Вранці 14 липня 2015 у Львові з інтервалом у годину сталося одразу два вибухи біля опорних пунктів міліції, що у Шевченківському районі Львова.

Перший вибух пролунав о 9 годині, поблизу опорного пункту міліції на Плуговій,8а; інший – приблизно за годину, о 10-й, на вул. Юрія Липи, 45.

За фактами двох вибухів, що сталися того дня у поліції одразу відкрили кримінальне провадження за статтею 258, частина 1 (терористичний акт) КК України і почали шукати зловмисників. Тим часом, лікарі рятували життя двох працівників міліції, які отримали важкі поранення.

Внаслідок вибухів постраждали дільничні інспектори – 24-річний лейтенант міліції Роман Личак та 31-річна капітан міліції Надія Андрухів.

Від складних операцій, лікарі видалили пораненій частину кишківника, селезінку та ампутували ногу.

Ввечері 17 липня Надію Андрухів у супроводі ізраїльських лікарів відправили на лікування в Ізраїль, звідки вона повернулася до Львова у листопаді 2015 року.

Напередодні другої річниці теракту у Львові, ми зустрілися із Надією Андрухів, щоб запитати про те, що ж тоді сталося, як вона проходила лікування і як живе сьогодні.

Клацання. Дві секунди і – вибух

Вівторок мав бути типовим днем. Поліцейські повинні перебувати на своїх опорних пунктах і приймати громадян. Надія Андрухів прийшла трохи пізніше. По дорозі на роботу погоджувала питання з працівниками ЛКП по демобілізованих, узгоджувала передачу обов’язків, розповідала, до кого телефонувати при потребі, бо вже наступного дня мала їхати в Карпати на відпочинок. Це був її останній робочий день перед відпусткою. Вона не знала, що Роман уже постраждав внаслідок вибуху.

Коли Надія підійшла до дверей, то помітила пачку соку. Двері відчинялися на себе, тому її неможливо було не зачепити: дверима, рукою або ногою. Надія Андрухів обрала останній варіант. Їй і на думку не спало, що пачка соку могла становити небезпеку, адже траплялося, що біля опорного пункту сиділи діти, їли морозиво, сік пили, кидали різні фантіки. Вона за ними, зазвичай, сама прибирала. Каже, що не хотіла сваритися з дітьми і не бачила у цьому сенсу.

– Думала: відсуну зараз, зайду на опорний, поприбираю і – прийом громадян. Я відсунула. Клацання. Дві секунди і – вибух.

Опісля правоохоронець впала на землю і, хоч мала при собі телефон скористатися ним не змогла: кров капала з голови і сенсорний екран не розблоковувався. Їй довелось кричати і кликати на допомогу.

Пощастило, що підійшли сусіди, один із яких був інтерном, і саме він надав першу медичну допомогу. Згодом приїхала швидка і забрала потерпілу в лікарню. Надія Андрухів пам’ятає все, адже до останнього не втрачала свідомості.

– Заснула вже на операційному столі, а прокинулася в Ізраїлі, – пригадує Надія Андрухів.

Якби моє керівництво вчасно мене попередило, цього б не було

Між вибухами був інтервал приблизно 40 хвилин. Телефон Надії був увімкнений, втім, пропущених викликів напередодні вибуху, внаслідок якого вона постраждала, не було.

Якби керівництво Надії Андрухів вчасно попередило про попередній вибух, внаслідок якого постраждав Роман Личак, її можна було б вберегти.

– Коли я була в Ізраїлі і мені привезли мій телефон, побачила пропущені дзвінки. І це телефонував не мій Шевченківський райвідділ, це телефонували з Галицького райвідділу, напевно, мене попередити. Про це мені сказали, коли ми спілкувалися по скайпу і переписувалися. Казали, що мене хотіли попередити про те, щоб бути обережними і не підходити, якщо біля входу лежать невідомі речі, тому що як в Романа, так і в мене була пачка з-під яблучно-виноградного соку “Садочок”.

Куди дівся мільйон Порошенка

Після теракту, у реанімації Надію Андрухів відвідав особисто Президент України: вручив орден Княгині Ольги третього ступеня та привселюдно заявив, що бере всі витрати з лікування на себе. Але проблеми з фінансуванням у потерпілої все ж були.

– Мене виписали примусово з лікарні, хоча говорили, що має бути перерва між операціями. Але жодної перерви там не треба було робити. Після того, як мене виписали, була потрібна спеціальна реабілітація. У Ізраїлі є інший центр, який займається саме такими вибуховими травмами і, в ідеалі, саме там я б мала проходити реабілітацію, – пояснює Надія Андрухів.

Коли поліцейська прийшла до свідомості, лікарі їй одразу повідомили, що буде реабілітація і увесь план розписаний, але оскільки дофінансування не було, її виписали з лікарні. У Ізраїлі з цим строго: спершу оплата, потім – лікування.

– Про 1 мільйон гривень, який виділив Порошенко, цікавились журналісти. Навіть у моєї мами питалися, куди він дівся. То було на транспортування, а не на оплату, бо Санавіація, лікарі з Ізраїля прилітала сюди і забирала мене звідси. Саме транспортування, напевно, коштувало стільки, – пригадує Надія Андрухів.

Правоохоронець каже, що мільйон на руки їй ніхто не давав. А ось волонтери, які займалися нею в Ізраїлі та з якими Надія часто переписується у Фейсбуці, запевняють, що всі витрати на її лікування оплатив уряд Ізраїля.

Оперуватися часу не було

Рішення повернутися в Україну було вимушеним: за кордоном не хотіли продовжувати візу.

– Не хотіли продовжувати візу, оскільки я вже ніде не перебувала на лікуванні і вони вважали, що я можу їхати вже в Україну до себе. Лікування не оплачено, ще до того у мене числився борг.Продовжили візу і то лише на один місяць, бо ми проплатили моє протизування, взяли документи, що оплачене протизування, взяли з того Хорева (ізраїльський медичний центр «Хорев» у місті Хайфана, – авт.), що я дійсно протезуюсь і потребую потребувати в них, в Ізраїлі, – розповідає Надія Андрухів.

Згодом посол домовився з ізраїльським урядом про пересадку нерва пластики на нозі. Потрібна була ще операція, аби сховати стому, але якраз закінчилася віза.

– Оперуватися часу не було. Не було часу ні лежати, ні, що роботи, – каже Надія Андрухів.

Решту чотири операції вже були проведені в Україні. Власним коштом.

Не люблю особливого ставлення