Найщасливіші львів’яни. Як живе і про що мріє мікрорайон Знесіння

logo


Активні мешканці півночі Львова навчились самотужки облаштовувати громадський простір, але мають проблеми із транспортом і незаконною забудовою.

Найщасливіші люди у Львові живуть у мікрорайоні Знесіння, кажуть соціологи. Раніше найбільш задоволеними своїм життям були мешканці Франківського району, проте 2017 року полюс щастя перемістився на північ міста. В цьому районі розвиваються креативні індустрії, ревіталізують промислові підприємства, а торік провели перший фестиваль сусідів. Кореспондентка Tvoemisto.tv побувала на Знесінні та з’ясувала, чи справді тамтешні мешканці такі щасливі та що могло б зробити їх іще щасливішими.

Отець Зеновій Хоркавий, настоятель храму Пресвятої Богородиці Володарки України на Знесінні, бере з полички дзвіночок, на звук якого злітаються білі голуби – знають, що зараз їх годуватимуть. Із голуб’ятні, розташованої поблизу церкви, добре видно подвір’я з дитячим майданчиком. Отець насипає корм, зачиняє двері зі склом, які розділяють кімнату з птахами та залу з партами. Розповідає:

– Часто буває так, що після недільної служби церква зачиняється до наступної неділі. Проте ми стали осередком не лише релігійного, але і світського життя. У нас є футбольна команда, ми відкрили гуртки карате, дзюдо, малювання, англійської та німецької мови, катехитичну школу, філію музичної школи. При церкві функціонує Львівський центр суспільної служби: маємо лікарську порадню (стоматолог та сімейний лікар), перукарню, пральню, майстерню ремонту одягу та взуття, влаштовуємо безкоштовні обіди. Ще трішки, і нам не вистачатиме на все місця. Ми даємо людям можливість робити добро, практикувати свою віру – нагодувати голодного, поділитись із ближнім…

Також при храмі виникло кільканадцять спільнот та громадських організацій: «Відродження Знесіння», «Матері молитви», «Союз українок», благодійна організація «Карітас», майстерня «Віра і світло», спільнота «Лярш-Ковчег».

– Я у храмі на Знесінні вже дев’ятнадцять років. До того був духівником молоді у Новому Роздолі, – каже отець Зеновій. – Я розумів, що потрібно працювати з молодими людьми. Ми організували спільноту «Українська молодь Христові». Згодом до нас почали приходити люди з різними ініціативами, ми проводили виставки, концерти, фестивалі, зародився волонтерський рух. Свого часу до нас звернулась Зеновія Кушпета з пропозицією організувати творчу майстерню для діток із розумовою неповносправністю – «Лярш-Ковчег». Зараз із дітками працюють волонтери, разом роблять ікони, намиста, свічки. При церкві є група підтримки тверезості – допомагаємо зібрати кошти на лікування. Місяць тому один хлопчина розповідав у церкві про те, як позбувся залежності від алкоголю, яке у нього тепер життя. Нещодавно у нас виникла нова організація «Домашня церква» – збираються молоді сім’ї, обговорюють виховання дітей, стосунки у сім’ї. Ми організовуємо літні табори, священники храму грають із дітьми і в теніс, і в футбол, і на лижах катаються. У нас не дуже велика парафія – шістсот родин, проте ми підтримуємо один до одного. Якщо людина щаслива – це відповідає Євангелію, і така людина має майбутнє.

Поруч із храмом, на вулиці Новознесенській, офіс ландшафтного парку «Знесіння». У мешканців мікрорайону парк асоціюється не із залісненими пагорбами, рідкісними степовими рослинами, долинами з озерами і струмками, а передусім із незаконною забудовою.

Заступник директора «Знесіння» Олесь Завадович каже, що через управлінські та адміністративні клопоти інші функції парку занепадають.

– Зелена територія посеред міста вабить забудовників. Це спричиняє конфлікти та судові процеси, – каже Завадович. – Проблема в тому, що ми можемо спілкуватись із замовниками будівництва, яких ще можна переконати відмовитись від проекту. Частіше ми стикаємось із виконавцями, які вже вклали певні ресурси й не готові від них відмовитись.

Парк налагодив співпрацю із Global Learning Network і приймає студентів закордонних вишів. Минулого літа студентки допомагали у плануванні пізнавальної геологічної стежки «Знесінням».

– Ми проводимо краєзнавчі прогулянки для дітей та дорослих, розповідаємо, чим цікавий парк та чому варто його зберігати, – говорить Олесь Завадович. – Без парку Львів був би просто музеєм архітектури, а не тим містом, яким він є зараз. Кайзервальд у минулому була впорядкованим лісом: схили захищені кам’яними кладками, через яри прокладені дамби, які захищали їх від руйнування і служили своєрідними містками. Ми б хотіли створити на територію парку музей природи, свого роду геопарк.

Із 2005 року діє інформаційно-освітній центр – навчальний осередок, де можна подивитись фільм про парк, погортати інформаційну брошуру та взяти карту. В осередку проводились майстер-класи для школярів, семінари та тематичні зустрічі.

– На території парку не велись масштабні наукові роботи, є багато прогалин, і нам бракує аргументів, коли влада приймає рішення щодо використання земель «Знесіння», – каже Олесь Завадович. – Утім, люди, які можуть бачити простір, а не лише бруківку під ногами, почуваються вільнішими. Близькість до природи, можливість її споглядати, мабуть, робить мешканців Знесіння трішки щасливішими.

– Парк «Знесіння» – моє улюблене місце у Львові, ми часто проводимо тут час із родиною, – каже Юлія Гвоздович, депутатка Львівської міської ради та голова громадської організації «Батьки в дії». – Знесіння є привабливим місцем для забудовників, які сподіваються вигідно продавати житло «в парку». Більшість проблем виникає через те, що в парку немає визначеності щодо його меж та постійного директора. Парк досі немає власної стратегії розвитку, організаційної культури проведення постійних проектів, йому бракує працівників. Відстоювати кожен клаптик парку доводиться активістам та громадським організаціям  «Магдебурське право», «Народна дія», «Ідея нації» та «Екологія-Право-Людина». На сьогодні маємо проблему: плани будувати житло на Старознесенській. Як депутатка я надіслала зауваження щодо цієї забудови, зокрема щодо загрози кам’яній церкві Вознесіння Господнього. Найближчим часом їх мають розглянути в міській раді.

Намірами збудувати житлову багатоповерхівку на Старознесенській стурбований і голова організації «Відродження Знесіння» Богдан Приймич. Також він називає інші проблеми: очистка стоків промислових підприємств і побоювання щодо майбутнього будівництва сміттєпереробного заводу на Пластовій.

Львівська міська рада вже виділила майже сім гектарів під сміттєпереробний завод, а також півмільйона гривень на проектування дороги до нього. Юлія Гвоздович каже, що жодної публічної презентації проекту сміттєпереробного заводу ще не було.

– Ми не раз питали міського голову та його заступника, чому розглядається тільки ділянка на Знесінні. На жаль, альтернативи в міста немає. Мешканці обурені цим рішенням. Їм роками доводилось терпіти сморід очисних споруд. У районі не менше сорока промислових об’єктів: нафтобаза «Галнафтогазу», цементний, бетонний та асфальтний завод… А є ще підприємства, які працюють неофіційно. Тому визначити реальний вплив викидів на здоров’я мешканців району практично неможливо. Дуже гостро стоїть і питання транспортного сполучення: після сьомої вечора на Старе Знесіння потрапити практично неможливо. Приватні перевізники відмовляються обслуговувати маршрути я слід, – говорить депутатка. Транспортом, який іде вулицями Богдана Хмельницького і Промисловою, мешканцям району скористатись також нелегко – він перевозить пасажирів, які прямують на Північну автостанцію.

Значна частина Знесіння – це приватні будинки. Дитячі майданчики тут трапляються нечасто. Торік проект реконструкції скверу в цьому районі переміг у конкурсі громадського бюджету. За словами Юлії Гвоздович, це лише один із прикладів, коли активність мешканців району приносить добрий результат.

– Встановлення монументів Роману Шухевичу та героям-знесінчанам, створення скверу імені Олега Лишеги та проведення першого добросусідського фестивалю «Знесіння-Фест», відкриття музею-кімнати у бібліотеці на Старому Знесінні, видання книжки про історію району. Активна позиція мешканців – запорука того, що вони можуть реалізувати свої задуми, а отже, бути щасливими.

Співорганізаторка «Знесіння-Фесту» та співавторка проекту, який переміг на конкурсі громадського бюджету, Христина Валько говорить: щасливими люди є тоді, коли в їхньому районі є добра інфраструктура, крамниці та кафе. «Наш проект дитячого майданчика не був повністю реалізованим: потрібно зробити огорожу, оскільки поруч дороги, допрацювати частину скверу для молоді, встановити там тренажери, – каже вона. – До того ж, не в усіх будинках є вода».

Одним із осередків громадського життя в районі Христина називає Бібліотеку під Високим Замком на Хмельницького, 175.

– Влітку я проводила заняття для дітей у бібліотеці. Мені як художниці було приємно дивитись, як діти не стримують свою фантазію та розбризкують фарбу. Моя сусідка Ірина Попович проводила заняття з англійської для дошкільнят, – розповідає вона.

Ірина переїхала на Знесіння кілька років тому з центру міста. Й відразу почала шукати місця, куди можна ходити з дітьми недалеко від дому. Бібліотека на першому поверсі двоповерхової кам’яниці зі стрільчастою вежею виявилась дуже зручним варіантом.

Завідувачка бібліотеки Наталія Семчук говорить, що не уявляє свого життя ніде, крім Знесіння. Діти, які сюди ходять, мають нагоду дізнатися про історію району. Для них організували екскурсію вулицею Хмельницького, зустріч із керівником проекту «Локальна історія» Віталієм Ляскою.

Їх залучають до фотографування будинків і дворів Знесіння, створення та поширення інформаційних листівок. У неділю тут майстер-клас із петриківського розпису, в інші дні – малювання й хендмейд, «Літературні сніданки» для дітей та лекції для їхніх батьків.

Минулої осені Видавництво старого Лева та компанія !Fest відкрили на Знесінні центр дитячого розвитку «Леосад», який працює за методом Монтессорі. Керівниця садочка Наталія Тодчук раніше працювала у навчально-реабілітаційному центрі «Джерело».

– Поки що в нас небагато дітей, але, якщо наш проект буде успішним, розширимось. Мені подобається, що садочок розташований біля парку. Для мене принципове питання – зв’язок дітей із природою у великому місті. Батьки наших вихованців мають бути впевнені, що діти перебувають у чистому довкіллі, – Наталія переїхала на Знесіння десять років тому й сама багато гуляє в парку зі своїми дітьми, а на вихідних запрошує туди своїх друзів. – Природа дає натхнення. І, мабуть, щастя.

Катерина Москалюк,

фото авторки

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.