Небо над Сиховом. Митці про красу, яку бачать у спальному районі Львова

logo


Архітектор, актор, фотограф – про те, як Сихів надихає їх на творчість і яку красу вони бачать у спальному районі, схожому на Йоркшир і Каліфорнію.

Де Сихів  і де мистецтво? Поруч, запевняють учасники дискусії «Сихів у мистецтві. Сихів для мистецтва». Найбільший львівський район може надихати та змінюватись під впливом мистецьких акцій та ініціатив, які тут відбуваються.

Про те, чим Сихів цікавий для мистецького середовища, як його трактують у своїх роботах художники та фотографи, і чи може творчість змінити навколишній простір та «розбудити» спальний район, у межах проекту «Сихів вечірній», організованого Центром міської історії в межах літньої школи «Сихів: простори, пам’яті, практики», розповіли художник, мистецтвознавиця та актор.  

Про Сихів сьогодні можна говорити як про осередок творчості, вважає соціологиня Наталя Отріщенко, кураторка програми «Сихів вечірній». Торік у районі з’явився театр Domus, заснований кримчанкою Наталею Меньшиковою та львів’янином Денисом Федєшовим. Вистави для дорослих та дітей відбуваються у культурно-освітньому центрі імені Довженка.

Професійні фотографи та аматори діляться кадрами вулиць Сихова, зображенням пейзажів, деталей та навіть сихівського неба у Facebook-групі Сихів is sexy. Митці не вважають модерну архітектуру району непривабливою, а шукають у її геометрії натхнення та місця для реалізації своїх задумів.

Олег Перковський – художник, учасник стипендіальних програм «Мозаїка міста» та Gaude Polonia, співзасновник та віджей формації Restart. Експериментує з графічним живописом, архітектурою та стріт-артом. Розповідає:

– У студентські роки я їздив на Сихів відпочити від міста та побачити багато неба над головою. Я малював багатоповерхові будинки, зображав їхні лінії та форми. 2007 року, коли працював над студентським проектом, на будинках іще не було кольорових плям від утеплення зовнішніх стін, ще не відчувалась руйнація цілісної мозаїки архітектурного комплексу. Кольори і форми були чистими. У мене виникла ідея зобразити багатоповерхівки такими, якими їх задумував архітектор, та зробити замальовки їхнього сучасного стану із заскленими балконами, розвішеними на просушку речами, антенами та дротами. Ця робота отримала продовження у вигляді листівок та карток.

Тим часом поруч із багатоповерхівками на Сихові почали з’являтись будинки зі скісними дахами, як у центрі. Я ж, натомість, 2009 року вирішив перенести сихівську естетику в центр міста: створював трафарети з характерними для району номерами будинків і набивав їх на кам’яницях давнього Львова. Проект був представлений у Києві в форматі слайд-шоу.

Зараз працюю над проектом, який стосується геометричних обрисів будівель. Кам’яниці історичного центра Львова побудовані щільно одна до одної, і якщо поглянути на них збоку, їхні перетини утворюють чіткі геометричні форми, навіть досить модерні. Я малюю ці форми на папері, вирізаю та інсталюю на Сихові. У нових будинках вони виглядатимуть органічно, як деталь, що не відривається від архітектури району. Загалом, поєднання сучасної та давньої архітектури можуть бути дуже гарними та доречними. До слова, тінь від сучасної будівлі часто нагадує форму будинку, який є історичною пам’яткою.

У мене був проект, присвячений поєднанню давньої та новітньої архітектури – «Добудова». Про те, як будівлі розростаються за рахунок добудованих балконів, окремих кімнат, сходів і у своїй загальній масі виглядають дивно. Хоча мешканці сприймають свої витвори як адекватні. Я вирішив зробити інсталяції у центральній частині міста: так виникли добудови з тканин яскравих кольорів до старих будинків. У них поселились безхатченки, бавилися діти, відпочивали випадкові перехожі, але я не думаю, що мої інсталяції мали вплив на практику добудов та якось змінили свідомість людей.

Зараз я працюю над проектом під назвою «Втрачені перспективи», який може охопити як старі, так і нові райони міста. Маю фотографії, на яких зображені вулиці із незіпсутим новітніми забудовами краєвидом. А сьогодні навіть на Площі Ринок є вулиці, перспектива яких упирається в жахливі новобудови. Ми втрачаємо наше місто.

Мешканці міста не повинні стомлюватись чи напружуватись від навколишнього краєвиду, а для цього потрібно, щоб простір планували не політики, а науковці, архітектори та художники. Сихів – цілісний район, і щоб не псувати його естетику, добудови та нові будинки мають гармонійно поєднуватись з наявним ландшафтом.

Можна дискутувати, що є центром, а що периферією. Проте чудово, коли людина має потяг прикрасити свій район, зробити щось добре для місця, в якому проводить багато часу. Треба жити тут і тепер, і тоді все стане для людини центром.

Денис Федєшов, актор, директор та співзасновник театру Domus, жив на Сихові з 1996 до 2001 року. Розповідає:

– Коли ми відкрили театр на Сихові, я ходив п’яний спогадами. 9 жовтня нам виповниться лише рік, але за цей час ми поставили та зіграли уже п’ять вистав. Назва Domus не випадкова – кожен хоче знайти свій дім. Проте наш дім не лише для режисерів, акторів, художників та інших працівників театру, ми прагнемо, щоб тут себе затишно почували і глядачі, незалежно від того, чи вони живуть на Сихові чи приїхали з інших спальних районів чи історичного центру.

Нашу першу виставу «Уві сні та наяву» ми робили разом із глядачами. Нам допомогли з декораціями, костюмами. Згодом ми їздили показувати наші вистави на схід України, де нас тепло приймали. Наші глядачі – це наші однодумці, і ми радіємо, що з кожною новою виставою їх стає більше. Ми раді спілкуванню, і якщо люди приходять до нас на виставу, ми чекаємо на їхні відгуки та враження. Є ідея пропонувати глядачам капці, щоб перегляд вистави був максимально комфортним. Ми разом творимо наш дім, яким є театр.

–  Театр шукає своє місце у цьому районі, працює над темами, цікавими для сихівчан, – каже Наталія Парфенюк, акторка театру Domus. – Проживаючи свій час саме тут, ми сподіваємось буди цікавими та корисними для мешканців Сихова, які нас підтримали. Можливо, у майбутньому навіть знайдеться драматург, який запропонує сценарій вистави про Сихів.

Наталя Туліна-Маруняк, мистецтвознавиця, наукова працівниця Львівської національної галереї мистецтв імені Возницького, активно дописує до Facebook-групи «Сихів із sexy», заснованої Русланом Черних. Каже:

– Фотокамера помічає багато деталей, які залишаються поза нашою увагою, про які ми не звикли говорити. Найперше, що мене захоплювало у фотографуванні нашого району – це небо. У Анни Данчишин, наприклад, є серія робіт, присвячених лише сихівському небу.

Кожен із учасників нашої групи має власний погляд та підхід до створення фотографії. Я не прагну отримати дуже художні кадри, мені важливо зафіксувати кожен день, зробити щоденник зі спогадів та вражень. Пейзажі, фактурні стіни, оригінальні написи, мені цікаво бачити район у деталях, відчувати його емоції. Вулиця Хуторівка та Козельники на світлинах минулої зими нагадують Англію. Уявляєте, Йоркшир на Сихові – Сихівшир. А літні світлини своїми специфічними кольорами схожі на Каліфорнію… А відтоді, як на Сихів почав їздити трамвай, наш зв’язок із центром Львова набув особливого шарму та романтики.

Оксана Шпакович фотографує фактури, тіні, силуети, геометрію сихівських ліній та контрастну гру світла. Крім того, в групі можна подивитись серію знімків із хештегом «Друзяки», де зображені люди різного віку, їхні стосунки та розмови.

Руслан Черних полює за деталями та цікавими відображеннями, показує красу, у якій ми живемо і часто її не помічаємо. У мережі є багато кадрів чорно-білого Сихова, золотого, відображеного у калюжах та вітринах, наповненого теплими написами.

Траплялись суперечки із професійними фотографами, які робили нам зауваження щодо недосконалості картинки. Проте для учасників групи це не просто кадри, а атмосферний начерк та моменти життя. Нам подобається збурювати аудиторію та отримувати новий досвід спілкування, водночас звертаючи увагу загалу на наш район.

Катерина Москалюк

Фото авторки та зі спільноти «Сихів is sexy»