Нирки Львова. Фоторепортаж із очисних споруд «Львівводоканалу»

logo
148901_nirki_lvova_fotoreportazh_iz_ochisnih_spo.jpeg


Обладнання, яке очищує стічні води Львова перед скиданням до Полтви, працює без заміни вже понад півстоліття.

«Львіводоканал» веде переговори з Національним фондом охорони навколишнього середовища і водного господарства Польщі щодо позики на модернізацію очисних споруд. За оцінками експертів, на повне оновлення наявних очисних споруд та зведення нових там, де їх бракує, Львову знадобиться не менше 800 мільйонів євро. Tvoemisto.tv поглянуло на варшавські очисні, за зразком яких має проводитись модернізація львівських. На запрошення «Львівводоканалу» ми побували на берегах Полтви, де, перш ніж потрапити до річки, очищуються стічні води сімсоттисячного міста.  

Очисні споруди Львова складаються з двох комплексів, розташованих обабіч Полтви, яка виходить на поверхню неподалік від вулиці Пластової в північно-східній частині Львова. На правому березі очищують приблизно сто тисяч кубометрів стічних вод на добу, на лівому – триста тисяч.

Очисні займають територію близько ста гектарів. Загалом тут працює 130 осіб – у кожній зміні близько сімдесяти.

Майже сімдесят відсотків стічних вод надходять від промислових підприємств. Очищення складається з двох стадій – механічного та біологічного.

Перший етап механічної очистки – решітки, які вдалося оновити завдяки ґранту від уряду Швеції. На них затримується велике сміття.

Другий етап – пісколовки. Важкий пісок опускається на дно, звідки його згрібають. В межах проекту створення біогазової станції, який фінансується Європейським банком реконструкції й розвитку, пісколовки мають бути повністю реконструйовані та доповнені механізмом аерації – насичення води повітрям. Під час розробки проекту біогазової станції стало зрозуміло, що без якісних пісколовок вона не працюватиме як слід: якщо до мулу потраплятиме пісок, він не зброджуватиметься. На пісколовки витратять близько шести мільйонів євро.

Наступний етап – первинні відстійники.  Загалом їх вісімнадцять. До них вода потрапляє після пісколовок, аби осіли завислі речовини, а потім – в аеротенки, де змішується з активним мулом і киснем. У Варшаві відстійники закриті, у Львові поки що відкриті – такі, які збудували за радянських часів. Конструкції з металу поіржавіли й уже не можуть бути відновлені: потрібно споруджувати нові, з нержавійки.

Аеротенки – перший етап біологічної очистки. Тут є активний мул, створені умови для того, щоб мул жив. Якщо за допомогою компресорів аерувати забруднені органікою побутові стоки, в них розводяться мікроорганізми, які у природний спосіб цю органіку ліквідують.

Очисні споруди є дуже енергомісткими: все обладнання працює тут на велетенській потужності, тут перекачуються великі обсяги води. Загалом на місяць тут витрачають приблизно три мільйони кіловат-годин.

2017 року з бюджету міста «Львівводоканалу» виділили 2,7 мільйона гривень на модернізацію. Цього вистачило, аби поміняти конструкцію одного первинного відстійника та першого аеротенка.

Проте насправді тут потрібно відновлювати практично все. Насоси, які качають повітря в біологічні реактори, сконструйовані понад півстоліття тому – вони дуже енергомісткі та працюють цілодобово. Один із насосів, за словами співробітників «Львівводоканалу», працює вже двадцять років без зупинок.

Власних коштів на капітальні ремонти «Львівводоканал» не має. Значну частину доходів, які отримує підприємство, доводиться сплачувати, віддаючи позику Світовому банкові (її повернення триватиме до 2022 року).

Коли  надмірно концентровані стічні води потрапляють до біологічних реакторів, активний мул може загинути. Тоді біологічна очистка припиняється. Вода стає яскраво-рудою, смердючою. Зазвичай винуватці – промислові підприємства, які не мають власних очисних споруд і скидають забруднені хімією стічні води в каналізацію.

«Львівводоканал» має дві сертифіковані лабораторії. У головному корпусі – та, що займається контролем якості питної води. Вона працює щодня без вихідних. На очисних спорудах – та, що контролює якість стічних вод, вимірюючи низку показників на всіх етапах очистки.  

Ця лабораторія теж вимагає модернізації та нового обладнання. Щороку навантаження зростає, як і ризики; з’являються нові типи забруднення.

Крім стічної води, лабораторія контролює стан мулу. Той, що залишається, лежить на так званих мулових полях, виділяючи в повітря різні речовини та не надто приємний запах. На Заході мул давно навчились зброджувати й отримувати біогаз. Те, що залишається після отримання біогазу, зневоднюють і спалюють.

Десять років тому за ґрантові кошти оновили обладнання в цеху механічного зневоднення мулу. Більшість того обладнання за кілька років зламалась через погану якість попереднього очищення води й зараз перебуває в ремонті.

Цього року частина грошей, що могли бути витрачені на ремонт і оновлення очисних, були витрачені на каналізування львівських вулиць. У «Львівводоканалі» на це кажуть: не каналізовані вулиці б іще трохи пожили без каналізації, натомість, загроза колапсу на очисних спорудах реальна. Якщо їх не реконструювати, процес очистки може зупинитись у будь-яку мить, і стічні води отруюватимуть Полтву, Західний Буг і, зрештою, Віслу.

Анна Журба

А поділитися?



Вам має сподобатись...