Олег Карпин, гендиректор Трускавецького кінофестивалю «Корона Карпат»
Олег Карпин уже вшосте проводить у Трускавці кінофестиваль «Корона Карпат». Тут побували з прем’єрами фільмів найяскравіші зірки вітчизняного кіно, й чимало іноземних кінодіячів познайомилися з Прикарпаттям. Круглі столи, присвячені долі українського кіно, логічно вилилися в ідею створення фільмкомісії «Прикарпаття», яка стала своєрідною формою участі громадськості у виробництві фільмів. Про те, чим займаються фільмкомісії, і як місцеві громади можуть платити за виробництво фільмів та заробляти на них, про особливості нинішнього фестивалю розповів Укрінформу генеральний директор «Корони Карпат» Олег Карпин.
– Олегу Романовичу, кінофестиваль «Корона Карпат» у 2009 році починався як огляд документальних і телевізійних стрічок. А нині ви вже займаєтеся створенням фільмкомісій. Чим викликаний такий зигзаг?
– Це було логічним розвитком кінофестивалю. Спочатку ми нічого подібного до фільмкомісій не планували. Однак на кожному кінофестивалі я запрошував кінематографістів знімати у наших краях кіно. Це було наче девізом: «Приїздіть до нас!»
Але нічого не відбувалося аж до п’ятого кінофесту, на якому ми зробили круглі столи для обговорення законодавства в галузі кіно. Багато тез увійшли в законопроект, поданий до Верховної Ради. Тоді ж я ініціював, щоб Держкіно підписало з Трускавцем партнерську угоду, як із містом. Але мерія не дуже розуміла, навіщо то треба, і голова Держкіно Пилип Іллєнко не зміг приїхати.
Втім, прес-аташе департаменту кіно Ярослав Підгора-Гвяздовський порадив: потрібно робити фільмкомісію. Тоді я почав потроху вивчати цю тему, телефонував кіномитцям із запитаннями: які локації їм потрібні. Писав у різні компанії, продакшн. Відгукнувся продюсер Андрій Суярко. Він сказав, що саме знімає фільм «Гніздо горлиці», і йому допомагає італійська фільмкомісія. То чи не можна привезти їх у Трускавець, щоб ми послухали, як це працює в Європі. І це наштовхнуло на думку зробити свою фільмкомісію, як громадську організацію, що має тісні зв’язки з державними органами і допомагає знімати кіно.
Трускавець буде повертати кошти за зйомки фільмів, де позитивно представлений наш регіон
Наприклад, приїздить іноземець у наш край, і йому потрібна людина, яка знає інфраструктуру, людей бізнесу, має всю інформацію про регіон. За кордоном фільмкомісії навіть володіють фондами, які повертають кошти в кіно, якщо були великі фінансові вливання в регіон під час зйомок. Або ж посилено позитивний імідж. Ми пройшли довгий шлях, і голова Держкіно Пилип Іллєнко запропонував зробити у нас на фестивалі воркшоп «Створення та розвиток фільмкомісій в Україні». Продакш-компанії це фінансово підтримали, тож ми влаштували лекторій і запросили на нього іноземних спеціалістів. І вже можу сказати: мерія міста підтвердила – Трускавець буде повертати кошти за зйомки фільмів, де позитивно представлений наш регіон. Тобто, в кадрі має бути бювет чи джерело, чи просто знакові місці, по яких одразу вгадується, що це наш курорт.
– Хіба місту це так вигідно?
Здобудемо позитивний досвід діяльності фільмкомісії – поширимо його по всій Україні
– Звісно, адже приїде кіногрупа. Всі вони житимуть у готелі, користуватимуться усіма послугами, замовлятимуть транспорт, склади, шукатимуть людей для масовок. Тобто, ми, надаючи кошти, інвестуватимемо їх у своє місто. Тепер це положення для міста потрібно правильно юридично скласти, бо у законодавстві таких статей немає. Фінансових кодів для такої діяльності теж немає. Не розроблений бухгалтерський інструмент. Отже, ми будемо над цим працювати. І якщо здобудемо позитивний досвід, то поширимо його по всій Україні. Також маємо підстави сподіватися, що наш воркшоп дасть стимул для створення подібних громадських організацій.
– Ви слухали всі лекції на воркшопі. Що такого вже сенсаційного почули від іноземців, чого самі не знали?
– Мені цікаво було послухати про цей досвід, хоча я чекав, що в Європі традиції фільмкомісій набагато старіші. Але мені було важливо почути історію створення Генуезької організації. Вони теж не мали ні статків, ні режисерів, ні сценаристів: лише ентузіазм і вивчення чужого досвіду. І ця розмова додала мені впевненості, що не боги горшки ліплять. Я не один такий, котрий почав цю справу з нуля. Цей воркшоп підказав мені сайти, на яких є необхідна інформація, навчив, як обмінюватися досвідом, вирішувати проблеми. Це величезна індустрія, про яку ми в Україні не знаємо.
– Мабуть, саме на п’ятому фестивалі ви домовилися про те, що зйомки фільму «Осінні спогади» будуть відбуватися біля Трускавця.
– Так, продюсер із Чехії Віктор Вільгельм був у нас минулого разу. В Чехії він знайшов іранського продюсера Аміра Сеїд Задеха і переконав його, що в Україні буде цікаво й вигідно знімати кіно. Потім приїхав режисер Алі Фахр Мусаві, і все тут закрутилося. Бачите, я всім казав, щоб приїздили тут знімати кіно, але Віктор перший, хто вхопився за цю пропозицію.
– Як ваша фільмкомісія сприяла знімальній групі?
– Це був важкий період, бо саме тривала підготовка до місцевих виборів. Я теж балотувався в міськраду, чиновники були зайняті, тож не до кіно. Однак ми цю ситуацію зуміли використати собі на користь. Коли я звернувся до районного керівництва, то мені спочатку відмовили. Мовляв, не на часі. Але я запевнив, що це допоможе здобути прихильність електорату. Адже в село приїде кіно, всі побачать, яку чудову справу робить районне керівництво. І спрацювало! (сміється)
– А чому вибрали рівнинне село Доброгостів, а не краєвиди з горами?
– Ми возили Віктора Вільгельма по найгарніших місцинах – і в Тустань, і в Борислав, і в Східницю. А він сказав, що ми всім то показуємо, і всі там знімають. А йому потрібно інше. Він не хотів гірських ландшафтів, бо вони є в кожному кіно, знятому тут. А от Доброгостів поряд з Трускавцем йому підійшов, бо там широкі простори.
– Наступний фільм у планах вже є?
– Так, ми допомагаємо новій знімальній групі, яка шукає гірські краєвиди. Деякі локації будуть у селі Рибник біля Східниці. Для зйомок цього кіно потрібно налагодити стосунки з райрадами, держадміністраціями, поліцією, швидкою допомогою, тощо… Також групі потрібно було знімати сцени під мостом, а там стоїть охорона. Довелося робити важливі телефонні дзвінки, підключати свої зв’язки у Львові та області. Бо потрібна була просто термінова допомога. Без нас ці питання вони б ще довго вирішували.
– Як вам удається знаходити гроші на проведення фестивалю, адже у людей тотальне безгрошів’я?
– З колишніх інвесторів фестивалю нам ніхто не відмовив, але дався взнаки курс долара. Бо тепер нам набагато важче привезти іноземних гостей та заплатити їм гонорари. І призовий фонд теж рахується в доларах. А бюджет фестивалю той самий, як і раніше. Звичайно, прийшлося трохи зекономити. Цього разу ми підтягнули фестиваль до воркшопу, бо саме в цей час до нас могли приїхати лектори й слухачі. Сам фестиваль я б не наважився робити під час високого сезону, коли всі готелі зайняті відпочиваючими. Тому тепер була велика проблема розмістити всіх учасників кінофоруму. В листопаді, коли Трускавець порожніє, це зробити набагато простіше. Але були й позитивні моменти – під час показів у кінотеатрі не було вільних місць. Постійні аншлаги! Раніше ми цим похвалитися не могли.
– Минулого разу було підписано документи про створення Галицького кіноінституту на чолі з Іваном Драчем. Він вже працює?
– Була така ідея, щоб діти навчалися й робили перші кроки у кіно. Цього дуже прагне наш арт-директор, режисер Борис Савченко. Але для серйозного проекту потрібна підтримка керівництва області. А ті чиновники, що мали з нами ділові домовленості, вже не при владі. З новими ми поки не дійшли згоди. Тож поки що все це тліє, а коли розгориться, нині важко сказати. Треба, щоб в уряді була зацікавлена людина, яка лобіювала б питання підготовки кадрів для кіно на Галичині. Тоді справа зрушиться.
Ліліана Фесенко, Людмила Українка. Трускавець.
Фото: Маркіян Лисейко, Павло Багмут, Укрінформ.
