Операція «Цибулька»: чи безпечно їсти овочі, вирощені в Грибовичах?

logo


Чимало мешканців села біля сміттєзвалища живуть із городини, яку продають на львівських ринках. Ми віднесли зразок до лабораторії та перевірили вміст шкідливих речовин.

Вся Україна знає, що північно-західна околиця Львова – зона екологічного лиха. Тут розташоване горезвісне Грибовицьке сміттєзвалище, яке влада не може ні використовувати, ні рекультивувати. Мешканці поближніх сіл Великі Грибовичі та Малехів можуть пишатись неабияким впливом на львівську політику:  з ними ведуть багаторічні переговори, роблять спокусливі пропозиції, а в медіа раз у раз з’являються повідомлення про небезпеку для їхнього життя та здоров’я, створену звалищем. Водночас Великі Грибовичі – один із центрів приміського городництва, що забезпечує львів’ян свіжими овочами. Tvoemisto.tv поцікавилось, чи безпечно їсти городину, вирощену поблизу сміттєзвалища з усіма його гудронами та фільтратами. Результати нас відверто здивували.

Із центру Львова до села Великі Грибовичі доїхати неважко – від готелю «Львів» регулярно ходять маршрутки на Жовкву. П’ятнадцять хвилин від Галицького перехрестя – і ми на місці. Про в’їзд до села сповіщають численні саморобні теплички, а вже потім – дорожній вказівник. На горизонті за городами видно сміттєву гору: від села до неї близько двох кілометрів. 

На одному з городів біля дороги пораються дід і бабця. Підходимо ближче.

– Доброго дня! Чи маєте городину на продаж? – доводиться кричати, а деякі фрази повторювати двічі: старенькі за парканом, вочевидь, недочувають.

– Та ми тільки для себе город тримаємо. Вже не годні працювати, – відповідає дід. І розповідає, що більшість сусідів таки вирощують на продаж салат, редис, щавель та іншу зелень. Продавати їздять на міські ринки, зокрема на Краківський.

На сусідньому подвір’ї чоловік зневажливо махає рукою й відмовляється навіть говорити: «нема часу». Перехожі пояснюють, що навряд чи вдасться щось купити – не врожайна пора, але радять шукати вздовж дороги. В одному з дворів запитуємо про зелень літню жінку.

– Та маю щавель, але не тут, – відповідає вона. – Можу хіба цибулю запропонувати.

Ми терпляче чекаємо, поки старенька неквапно насмикає зеленої цибулі, обмиє її водою з криниці й запакує. Хоч ми ні про що й не питали, набираючи воду, заспокоює: «Я ту воду сама п’ю». Впізнаємо ринковий сервіс: «Я вам трохи більше додала». Від доплати жінка категорично відмовляється.

Повертаємось до Львова – на Краківський ринок, перевірити, чи є там торговці з Грибовичів.

– Підходьте, вибирайте! Щавель, капусточка в нас смачна, домашня…

– А цибулька в яку ціну? Звідки то вона у вас?

– Беріть, гарненька, з власного городу.

– Це звідки?

– Сороки-Львівські. Не Грибовичі, не переживайте, – відразу розуміє вона природу нашої цікавості. Її село трохи нижче за течією річки Малехівки, витоки якої розташовані неподалік від сміттєзвалища, та й від Полтви також. У меліоративному каналі, Малехівці та Полтві вміст фосфатів, амонію, марганцю та свинцю перевищує норму, згідно з різними дослідженнями, в півтора-три рази.

– А тут із Грибовичів торгують? – імітуємо щось середнє між здивуванням і обуренням.

– Так, отам вони зазвичай стоять, – відповідає вона таким тоном, наче грибовицьких на Краківському ринку мають за вигнанців.

Усі інші продавці кажуть, що також із Сорок-Львівських. Зрештою, купуємо цибулю в жінки, яка стоїть окремо: принаймні, зможемо порівняти, чим відрізняється вирощена в Грибовичах і виставлена на ринку зелень.

Покупки веземо до лабораторії Санепідемстанції на Львівській залізниці. Попередньо директор підтвердив нам, що такі дослідження там справді проводять, проте на вході нашому проханню дивуються:

– До нас усяке приносять, але цибулю – вперше, – але відправляють на четвертий поверх. Завідувач лабораторією на нараді, тож чекаємо, хто зможе нас прийняти. Відчуття, ніби час тут зупинився, й навіть графіки на стінах востаннє оновлювались п’ять років тому.

Виявляється, щоб дослідити продукти, треба чітко знати, що саме ви розраховуєте в них виявити. Порадившись із співробітниками кількох відділів лабораторії й пояснивши, що хочемо перевірити продукт на безпечність, обираємо три аналізи: на нітрати, пестициди та солі важких металів.

Тепер найцікавіше: щоб дослідити концентрацію пестицидів, необхідно щонайменше півкілограма продукту, а для всіх складових, які нас цікавлять – 700-800 грамів. Щедро насмиканої в Грибовичах цибулі замало навіть для одного аналізу.  Тут ми розуміємо, що на ринку кожну бабусю з городиною перевірити неможливо – доводилося б забрати в неї суттєву частку врожаю.

Але відступати пізно, тож обіцяємо привезти необхідну порцію наступного дня. Найпростіше на Краківському: зранку робимо ледь не половину виторгу пані, яка продає в тому ж місці, де вчора. Знов їдемо до села, сподіваючись знайти жінку, яка вчора продала цибулю, й пояснити їй свій апетит.

Проте її немає вдома. Шукаємо по сусідах. В одному з дворів порається чоловік, але в нього врожаю нема. Веде до сусідів – ті зайняті кролями. У будинку через дорогу нам нарешті готові допомогти: жінка відволікається від роботи на городі. Вона не впевнена, що цибуля достигла, але компліменти роблять свою справу. Беремо якнайбільше, щоб не вертатися втретє. Навіщо немісцевим купувати так багато цибулі, господиню не цікавить; вона жаліється, що тільки з городини тут більшість і живе.

У лабораторії нашої цибулі вже зачекалися. Аби провести дослідженню, треба написати заяву й оплатити рахунок. Наші три аналізи на двох зразках потягнули на тисячу гривень; результат обіцяють за п’ять днів. Аналіз на нітрати найшвидше – за день, а ось солі важких металів шукають довше.

У призначений день забираємо результати. В лабораторії не знали, що ми журналісти – думали, перевіряємо власний врожай. Тому заспокоюють: можете продавати. В обох зразках концентрація шкідливий речовин у десять разів менша від допустимої норми. Цікаво, що концентрація нітратів у цибулі з Краківського трохи вища (63,6 мг/кг), ніж у грибовицькій (37,6 мг/кг),  хоча однаково менша за норму – 800 мг/кг. 

 

Отже, з овочами все гаразд. Тим часом за результатами проби ґрунту, проведеної Держекоінспекцією в січні цього року, вміст марганцю та свинцю поблизу полігону в 10-13 разів перевищує норму.

«Найбільший ризик – у підніжжі полігону, адже фільтрати проривають дамбу і забруднюють ґрунтові води. Тому можливе забруднення води у криницях, – коментує еколог із міжнародної благодійної організації “Екологія-Право-Людина” Алла Войцехівська. – Найнебезпечніша зона – сто-двісті метрів від дамби фільтратних стоків. А в зоні 1-2 кілометри забруднення ґрунту не повинно бути».

Нагадаємо, депутати Львівської обласної ради вимагали, аби Львів дбав про оздоровлення малехівських і грибовицьких дітей. Цього року на оздоровлення дітей із кожного з цих сіл Жовківського району із бюджету обласного центру виділять 250 тисяч гривень. 

Фото: Петро Ткачишин

Підготувала Зоя Красовська