Подайте мені цю карету
У казкові карети, які можна побачити на вулицях Львова, запряжені нащадки порід лицарських коней
Казкові упряжки, які можна побачити на вулицях Львова, спокушають проїхатися. Та зазвичай такий вид транспрту обирають для особливих подій, а ще полюбляють іноземні гості міста. Однак звідки взялися ці аристократичні кінні екіпажі у Львові?
…Каретний двір, звідки й приїздять вишукані брички, розташований біля Брюховицького лісу, поруч невеликої дачі. Перший поверх будівлі поділено на декілька секцій: конюшня, склад для корму, гаражі для реконструйованих та раритетних карет і кузня. На другому — оселя господині, пише газета “Експрес”.
Валентина Банас вже понад 14 років розводить коней. Перший досвід роботи зі скакунами отримала в Угорщині, у місті
Ньїредгаза. Потім півроку тренувала мисливських коней в Англії у графстві Лінкольншир, неподалік від славнозвісного Ноттінгема та Шервудського лісу.
Тепер жінка має власну конюшню, де мешкають понад десять коней торійської породи, четверо естонських гончих псів та поштові голуби. На другому поверсі живе сім’я Банас.
Прокидається пані Валентина о п’ятій ранку. По господарству допомагають конюх та кучер, які живуть у будинках по-сусідству. “Щодня лише один кінь з’їдає 12 — 15 кілограмів вівса — це для них, як хліб. Ще даємо макуху, мелясу, буряк, кукурудзу, — розповідає жінка. — Навесні зазвичай додаємо щойно скошену траву. Восени по три-чотири кілограми яблук і моркви ще десь два кілограми. Прабабусям стайні до раціону додаємо ще й кальцій у вигляді змелених яєчних шкаралупок. Крім того, щоденно коней треба виводити на прогулянку, щоб підтримувати тонус м’язів. А також важливо навчити їх не боятися машин, аби кожен міг за потреби виїхати з каретою у місто”.
Господиня пояснює, що коні та Каретний двір — справа усього її життя. “Будівлю зводили за класичними англійськими традиціями: тут цегла зі старих австрійських будинків, деревина і ковані конструкції, знову ж таки, виконані в англійському стилі”, — каже вона.
Власниця згадує, що починалося все з трьох кобилок, завезених з Угорщини: “Найстаршій, Ерітреї, вже 24 роки. Завезла її вже навчену під упряж. Мої торійці тепер не лише карети возять, вони і в кіно знімаються, і для фотосесій позують, беруть участь у мисливських походах та лицарських турнірах на фестивалях реставрації. Не кажу вже про звичайні курси верхової їзди, екскурсії…”
Спершу жінка пробувала розводити ще й інші породи, зокрема арабську, українську верхову, рисака. Але згодом відмовилася від інших на користь торійців — нащадків лицарських коней: “Я тримаю класичний важкий тип, до речі, найбільш затратний через пізній період зрілості. Англійська чистокровна бере участь у найважливішій скачці свого життя у дворічному віці. А торійців у два з половиною роки починають привчати до упряжі, а у трирічному віці — під сідло.
До п’яти років ця порода росте й лише у семирічному віці завершується процес формування м’язів. Звісно, є способи запрягти коня раніше, але це може серйозно травмувати тварину. Зате десятирічні торійці ще в розквіті сили, у той час як для скакуна з іподрому — це глибока старість. А мої у 15-ть ще стають в упряж!”
У гаражах Каретного двору стоять дві власноруч зроблені карети та ще три старовинні, марки “Ландо” та “Візаві”. “Знайома привезла із Кракова фото “казкових” карет, на яких катають туристів. Ми в нашій майстерні власноруч зробили копії, на це пішов не один рік. Одна карета важить десь 700 — 800 кілограмів. Для торійців це нормальне навантаження, адже вони можуть потягти до однієї тонни. Правда, на підковах по бруківці їм важко ходити, тому спершу ми їх без підков випускаємо. Часто різні “знавці” дорікають тим, але мало хто знає, що підкови шкідливі для коней. Ми своїх взагалі починаємо з чотирьох років кувати”.
На думку господині Каретного двору, головний секрет здоров’я і доброго норову коня — ставлення до нього, як до члена родини.
Євгенія КОЛЯДА
