Працівники львівського музею під відкритим небом заготовляють жито для експонатів
У музейників Шевченківського гаю завершилися традиційні щорічні жнива. А це означає, що ще одна хата-експонат отримає нову стріху.
Із фермером, у якого купуватимуть жито, музейники домовляються ще з осені. І щоліта на тиждень виїжджають в’язати снопи.
«Ми виїжджаємо на поле з задоволенням. Трішки погода не для роботи, бо спека була шалена. Як каже мій напарник, будемо скоро неграми, а негри будуть шкварками», – жартує будівельник-реставратор музею Юрій Френцер.
Цього разу збирали урожай з поля за селом Годовиця, що на Львівщині.
«Площа косіння жита була 2,5 гектари. Цього року ми заготували фактично 2,5 тисячі великих околотів. Зараз хлопці дозбирують, дов’язують залишки жита. І буде квітка», – розповів завідувач будівельно-реставраційного відділу музею Василь Марків.
Жито обирають ретельно: стебло має бути міцне і висотою більше 1,5 м.
«Добре, коли солома висока. Бо з неї можна сплести головач. Бо для головача треба досить високу, щоб зв’язати перевесло, голову зв’язати. А з короткої соломи – плескачі робимо. Потім її повезуть молотити. Деяка залишиться як мерва, ломана солома. А та мерва знову піде на хати – в нас є хати під мервою», – пояснив будівельник-реставратор Максим Іванейко.
Відтак молотять по-давньому, ціпами. Потім солому добре вичісують.
«Треба жито дуже добре вибивати, бо гризуни – миші, щурі можуть заводитися потім на хаті. А ще має бути добре вимолочено, щоби на стрісі не проростало зерно, щоби стріха була чиста, акуратна», – додав будівельник-реставратор музею Мирослав Цвик.
Того, що накосили цьогоріч, вистачить хіба на одну хату. І то, зізнаються музейники, якщо хата велика, таких снопів потрібно 10 тисяч. Зате нова стріха вже слугуватиме до тридцяти років. Узимку вона зберігає тепло, а влітку – тримає прохолоду.
Цьогоріч перекрили стріху стодоли зі села Пилипець. А солома, яку щойно зібрали, піде на хату з Орявчика – та вже наступного року.
