Правосуддя по-львівськи

Як у Львові процвітає рейдерське захоплення земельних ділянок? Які шахрайські схеми працюють і чому ніхто не несе відповідальність за це беззаконня?

Далі йтиметься  про рішення судді Личаківського суду у місті Львові  – Гирича Сергія Васильовича. За оцінкою багатьох провідних юристів, нотаріусів, державних реєстраторів міста Львова це рішення, яке винесене ще у 2006 році, можна вважати завідома неправосудним, ухваленим умисно, в інтересах третіх осіб із використанням влади всупереч інтересам служби, та яке грубо порушує право приватної власності сім’ї львівського лікаря і викладача.

Львів’янину Троценкові О. і його сім’ї належали 4/5 частини приватної житлової садиби (будинку з відповідною часткою господарських будівель) по вул.О.Теліги 6. Решта 1/5 частини належали його батькові. У 2001 році Троценко О. випадково дізнається, що від імені старенького батька у відділі приватизаціі державного житлового фонду невідомою особою отримано нове свідоцтво про право власності на 1/5 частини будинку №6 та право власності на будинок №6-а, тобто на один із сараїв цієї садиби, 4/5 частини якого на цей час належали синові. За результатами оскарження незаконних розпоряджень Личаківської РА про перевід тимчасової господарської споруди – сараю В – в будинок та надання йому номеру в судовому порядку, у 2003 році сім’я Троценків отримує рішення судді Т.Гірник, яка їх скасовує як незаконні. І тут опоненти, а саме підприємець у сфері стоматології Рікота Ю. в період між рішенням райсуду та апеляційним розглядом встигають оформити перший договір купівлі-продажу будинку №6-а (сараю), яким його відчужують новому власнику. Справа повертається но новий розгляд до Личаківського райсуду та попадає до с. Гирича С.В.

Ось тут і спрацьовує винахідливість судді Гирича С.В., який у 2004 році на власний розсуд скасовує договір дарування 4/5 частини будинковолодіння укладений між Троценком В. (батьком) і Троценком О. (сином) ще у 1993 році (тобто 11 років тому) і визнає дійсним якийсь усний договір. Далі один із шахраїв (наступний покупець) пан Лозинський Р. (брат покійного кримінального авторитета Колі Рокеро) укладає зі стареньким батьком Троценком В. договір міни частини будинку на набір меблів синього кольору «Хіларі» ціною в 7400 гривень. Але батько не був власником цілої кімнати, а частини будинковолодіння, а саме – 1/5 частини будинку №6. Тому шахраї вирішили підкріпитись рішенням того ж самого судді Гирича С.В. І у 2006 році суддя виносить «хитромудре» рішення, яким визнає удаваним договір міни частини будинку по вул.О.Теліги 6, укладений між Троценком В. та Лозинським Р., та визнає цей договір договором купівлі-продажу вже не 1/5 будинку, а конкретного приміщення – однієї кімнати у будинку площею 18,4 кв.м. і відповідно визнає за Лозинським Р. право власності на це приміщення кімнати.

В резолютивній частині даного рішення зазначено, що визнається удаваним договір міни, але при цьому суддя «випадково» забуває вказати, що це договір міни укладався не щодо приміщення площею 18,4 кв.м. по вул. О. Теліги,6 у м. Львові, а щодо 1/5 частки в будинку по вул. О.Теліги,6 у м. Львові, як це було в дійсності. Навіть з назви спірного договору вбачається, що це договір міни частини будинку, а не приміщення. Так само в резолютивній частині даного рішення суду зазначено, що спірний договір міни визнано договором купівлі-продажу, але «помилково» зазначено, що при цьому Лозинський Р.С. купив приміщення площею 18,4 кв.м. по вул. Олени Теліги,6 у м. Львові та не зазначено, що він насправді купив 1/5 частку в цьому будинку, як це було в дійсності. Далі вказано, що за Лозинським Р.С. визнається право власності на приміщення площею 18,4 кв.м. по вул. О. Теліги,6 у м. Львові та не зазначено, що насправді Лозинський Р.С. набув право власності на 1/5 частку в даному будинку. В результаті таких «випадковостей» та «помилок», які звісно ж у подальшому суддею ніяк не виправлялись, у сім᾽ї лікаря і почалась ціла детективна історія, метою якої була позбавити їх права власності на частину господарських споруд, а разом із ними і на ласий шмат земельної ділянки у престижному районі Львова.

Так, у квітні 2016 р. Троценко О. подав в Личаківський районний суд м. Львова заяву про виправлення такої описки, допущеної суддею Гиричем С.В., яку розглядав той же суддя. Ухвалою від 06 червня 2016 р. йому було відмовлено в задоволенні цієї заяви. Дану ухвалу суддя Гирич С.В. мотивує тим, що, нібито, ніякої описки в вищевказаному рішенні суду не було, що даним рішенням суд, визнаючи удаваним договір міни, укладений між Троценком В.Г. та Лозинським Р.С., а також, визнаючи за Лозинським Р.С. право власності на нерухоме майно, давав правову оцінку наведеним сторонами обставинам та дійшов висновку про те, що договір купівлі-продажу між Троценком В.Г. та Лозинським Р.С. укладався щодо конкретного приміщення площею 18,4 кв.м. в будинку № 6 по вул. О.Теліги у м. Львові, а не 1/5 будинку, як це було прямо вказано у самому договорі. Така мотивація суддею Гиричем С.В. ухвали вказує на те, що описки в рішенні суду мали місце не через неуважність чи інші необережні упущення суду, а є свідомими, умисно внесеними суддею Гиричем С.В. з метою ухвалення завідомо неправосудних рішень, які призвели до завідомо незаконної трансформації права власності на 1/5 частку в будинку, яка належала Троценку В., в особисту приватну власність на прохідну кімнату даного будинку та перетворення приналежності даного будинку – сараю в окремий житловий будинок по вул. О. Теліги,6-а у м. Львові та дало можливість незаконному переходу права власності на такі незаконно створені суддею Гиричем С.В. „самостійні об’єкти нерухомого майна” до інших осіб. Якщо керуватися логікою зазначених судових рішень, ухвалених суддею Гиричем С.В., то Троценко О. є або власником 4/5 частки в будинку за відсутності 1/5 частки (тобто 4/5 частки є одночасно і єдиним цілим, що є математичною та правовою нісенітницею), або став власником восьми самостійних об’єктів нерухомого майна (тобто кімнат та інших приміщень), які можуть бути самостійними предметами правочинів, що є повною технічною та правовою нісенітницею. Тобто, такими судовими рішеннями суддя Гирич С.В. створив прецедент правової невизначеності об’єкта нерухомого майна, протиправно позбавив Троценка О. права власності на 1/5 частку в будинку в порядку переведення прав і обов’язків покупця за договором купівлі-продажу частки в будинку та сараю.

Такі дивні трансформації із нерухомим майном прямо суперечать вимогам цивільного законодавства. Так, відповідно до ст. 367 ЦК України, майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними, а в разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Другий спосіб поділу майна, що є у спільній частковій власності, якщо немає домовленості між співвласниками, це поділ за судовим рішенням на підставі відповідного позову когось із співвласників. Ні договору про поділ будинку між батьком та сином, ні рішення суду про поділ даного будинку між ними немає. Тобто, право спільної часткової власності на домоволодіння по вул. О.Теліги,6 у м. Львові законним, правовим способом не припинялося.

Суддя Гирич С.В. безпідставно визнав недійсним договір дарування 4/5 частки в будинку, укладений між Троценком В. та Троценком О. 02.06.1993 р., і визнав дійсним неіснуючий договір дарування від того ж числа на умовах, про які сторони не домовлялися. Договір може бути визнаний дійсним лише у випадках та з підстав, передбачених ст.ст. 219, 220 ЦК України. Відповідно до ст. 216 ЦК України, правовим наслідком визнання договору недійсним є двостороння реституція, а не визнання цього договору дійсним на якихось інших, раніше неіснуючих, спотворених судом умовах. При цьому суддя Гирич С.В. визнав сараї, які є приналежностями будинку № 6 по вул. О.Теліги, приналежностями частки в будинку, і навіть приналежністю прохідної кімнати, що є неприпустимо і завідомо незаконно. Відповідно до ст. 186 ЦК України, річ, яка призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов’язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Cараї є приналежністю всього будинку і не можуть бути приналежністю майнового права на частку в такому будинку. Прохідна кімната в будинку є складовою частиною будинку, відповідно до ст. 187 ЦК України. Тому сараї не можуть бути приналежністю прохідної кімнати в будинку, а можуть бути лише приналежністю всього будинку.

Згідно висновку судово-будівельно-технічної експертизи № 2870 від 05 жовтня 2006 р., кімната площею 18,4 кв.м є повноцінною житловою кімнатою, а не окремою квартирою, а реальний поділ даного будинку відповідно до часток співвласників 1/5 та 4/5 при умові, що співвласнику 1/5 частки належить кімната літ.1-1, є неможливим. Таким чином, кімната літ. 1-1 є складовою частиною будинку, відповідно до ст. 187 ЦК України, без якої користування рештою частини будинку є неможливим, відокремлення її від решти будинку без його пошкодження та істотного знецінення є неможливим.

ЗавідомонеправосуднимирішеннямисуддяГиричС.В. протиправно, якфокусник, трансформував 1/5 часткубудинкувсамостійнийоб’єктправавласностіувиглядіпрохідноїкімнатицьогобудинку. В результаті – сім᾽я львівського лікаря та викладача вищої школи незаконно позбавлена права власності на прохідну кімнату у житловому будинку, що створює значні перешкоди у користуванні іншим майном, доступ до якого очевидно що обмежений, а також має реальні шанси втратити право на земельну ділянку, на якій внаслідок таких дивних трансформацій може вирости престижна багатоповерхівка.

Сім’я Троценків  і надалі є власниками 4/5 часток у домоволодінні на вулиці Олени Теліги, 6 у м. Львові з приналежною до нього земельною ділянкою, виділеною на підставі рішення виконкому Львівської міської Ради 1958 року. Саме Олег Володимирович Троценко є постійним землекористувачем присадибної ділянки будинку № 6 згідно Довідки про правовий статус земельної ділянки, що видає Відділ Держгеокадастру у м. Львові та сплачує земельний податок з 1993 р. за всю ділянку.

29 листопада 2016 року близько 9:00 на територію земельної ділянки, що є в користуванні сім’ї Троценків, увірвалася громадянка Анастасія Ярославівна Фречка (що вже працює юристкою в МР м. Винники), яка є власницею сараю на вулиці О. Теліги з відомими особами, які вже неодноразово нищили на очах сім’ї замки на фіртці будинку, крали фіртку, зрізали ворота, нищили сад та погрожували фізичною розправою, висловлювалися в нецензурній формі. Відкрите кримінальне провадження.

До того, ще взимку, Ярослав Васильович Фречка (батько Анастасії Фречки) в лютому місяці самовільно відрізав опалення та світло родині Троценків з метою виживання їх із будинку, де проживають малолітні діти (2 та 4 роки). Відкрите кримінальне провадження.

Далі сім я рейдерів під керівництвом свого адвоката Мартиневича О.А. вирішила проводити до сараю комунікації (щоб отримати Акт вводу в експлуатацію, якого не було в природі, але за рішенням с. Гирича цей об’єкт набув статусу житлового будинку без відводу землі, без комунікацій, без дозволів виконкому на перепланування та переобладнання) та почала замовляти технічні умови для проведення газу, води, світла в сарай та в прохідну кімнату основного будинку. Рейдери відчули вседозволеність та ігнорували присутність господарів 4/5 частини будинку, а саме сім ї лікарів та вчительки, що саме і обслуговують цей будинок, ремонтують та сплачують комунальні послуги. Це родинний будинок сім ї Троценків, в якому Олег Володимирович живе з народження. В грудні 2016 року разом з Анастасією Ярославівною Фречкою приїхали робітники ДП “Львівенергорембуд” ПАТ “Львівобленерго”. Згідно Дозволу № 50 на тимчасове порушення благоустрою ця організація мала право виконувати роботи “електропостачання стандартного приєднання житлового будинку №6-а на вул. О. Теліги у м. Львові від КШ-25-КШ-198 методом проколу дорожнього полотна та шляхом розриття траншеї на тротуарі загального користування включно до присадибної ділянки буд. №6 та №6-а на вулиці О. Теліги. Проведення розриття на присадибній ділянці, де розміщені буд. №6 та №6-а на вул. О. Теліги узгодити з співвласником буд. №6”.

Тобто, громадянка Анастасія Фречка, як юрист за фахом, знала, що мала погодити проведення кабелю із землекористувачем, тобто Олегом Володимировичем Троценком.

Але навіщо їй погоджувати щось з кимось, якщо можна силою провести будь-яку комунікацію найнявши тітушок? Тим більше, що вони не матимуть жодного покарання чи відповідальності за протизаконні дії, і вони це добре знають.

Вищевказана організація провела кабель до початку присадибної ділянки будинковолодіння № 6 та силою, з допомогою кількох десятків осіб підозрілої зовнішності, яких привели Ярослав та Анастасія Фречки, прорвалася на територію присадибної ділянки будинку № 6 та провели електрокабель до пожеженебезпечного об’єкту, що нібито є будинком, а насправді сараєм – господарською будівлею будинковолодіння № 6, без погодження з сім’єю Троценків, грубо порушивши їхні права.

Сім’я Троценків попередила представників ДП “Львівенергорембуд” ПАТ “Львівобленерго” та інших осіб, яких привів Ярослав Фречка, що в них немає жодних правових підстав перебувати на земельній ділянці і, що за незаконне проникнення на чужу територію передбачено кримінальну відповідальність. Однак, вони не тільки не прореагували, але почали силою та бійкою проникати на територію приватного будинку та земельної ділянки, та провели кабель.

Таким чином, посадові особи ДП “Львівенергорембуд” ПАТ “Львівобленерго”, за співучасті замовника робіт Анастасії Фречки, умисно, з метою отримання неправомірної вигоди для Ярослава Фречки та його дочки Анастасії Фречки, використали своє посадове становище всупереч інтересам служби, завдавши істотної шкоди сім’ї Троценків, тобто, скоїли злочин, передбачений ст. 364-1 КК України. Відкрите кримінальне провадження.

Крім того, під час таких протиправних дій зазначені особи грубо порушили громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю та цинізмом, тобто, скоїли злочин, передбачений ч. 2 ст. 296 КК України.

Далі родина Фречків планують подібними методами, із застосуванням грубої фізичної сили, провести водопостачання та водовідведення до господарської будівлі будинковолодіння № 6 на вулиці О.Теліги, якою заволоділи шляхом підробки документів.Також отримали технічні умови і на проведення газу не лише до сараю, а і в прохідну кімнату основного будинку, куди в лютому 2017 року увірвались разом в держвиконавцями та приватною фірмою аутпост, яка охороняла держвиконавців.

А тепер запитання! Якщо людина з кримінальним минулим продовжує чинити відверто беззаконня, якщо при цьому вона не несе жодної відповідальності перед Законом і громадою? Що буде далі? А далі ми будемо розповідати, як рейдери продовжують виживати сім’ю Троценків з їхнього родинного будинку з метою заволодіти земельною ділянкою під будівництво.

А що далі? Давайте проаналізуємо, як працює слідство Личаківського ВП під керівництвом Ханика Т.І. на прикладі кримінальних проваджень по будинковолодінню №6 по вул. О. Теліги та як прикриває злочинну схему рейдерства сфабрикованними документами, бездіяльністю та введенням в оману.

Отже. Ще  06.13.2013 року було відкрито кримінальне провадження щодо шахрайських дій та підробки документів посадовими особами Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради та Львівського БТІ. Справа перебувала  у різних слідчих району і це окрема розмова чим вони займалися та в результаті втратили 3-й том справи. Але після скарг легко відновили том шляхом копіювання різних документів. Нарешті, лише 26 травня 2017 року було накладено арешт (як на речові докази по справі) на все майно будинковолодіння з забороною проводити дії щодо проведення інженерних мереж в пожежонебезпечний зруйнований сарай( будинок №6а) та до прохідної кімнати в будинку № 6.

10 липня 2017 року було накладено арешт на приміщення кімнати 18. кв.м.

13 липня 2017 року Апеляційний суд Львівської області підтвердив ухвалу Личаківського районного суду про необхідність накладення арешту та виніс остаточну ухвалу, яка не підлягає оскарженню.

Була надія на об’єктивне досудове розслідування кримінальних проваджень. Але низка факторів дають підстави вважати, що начальник слідства Личаківського ВП м. Львова ГУНП України у Львівській області Ханик Т.І. разом з слідчою Коць Є.П. не збирались проводити слідчих дій по закону, тому що не провели жодної слідчої дії, лише вводили нас в оману, а саме 5 місяців планувалось робити огляд приміщень, що розбійним шляхом захоплено та замуровано прохідну кімнату, знищено опалення та електрика в частині будинку, місяцями планувалось оглянути і нібито житловий будинок 6а площею 22 кв. м, що так і не набув ознак житлового, планувалось вилучення різних документів з Личаківської РА, проведення очередних експертиз та інше. Навіть вказівки прокуратури області ігнорувалися.

Але ж 17 липня 2017 року слідча Личаківського ВП Коць Є.П. в 22.18 год. винесла Постанови про закриття кримінальних проваджень, з її слів на неї чинився тиск з боку керівництва, що є злочином та незаконним втручанням в службову діяльність слідчої.

Постанови було оскаржено та процесуальний прокурор Кульчицький М. відновив провадження в зв’язку з тим , що не було проведено жодних процесуальних дій. Процесуальний прокурор дав вказівки  та раптом! Завершальним акордом цієї сюрреалістичної симфонії стало повторне винесення постанов про закриття кримінальних проваджень вже 04.09.2017 року. Мало того, слідча Коць Є.П. знімає арешт на майно без погодження з процесуальним прокурором. Таким чином злочинні наміри доведено до потрібного результату.

Також було закрито інші кримінальні провадження щодо Фречки Ярослава Васильовича, який систематично і грубо створює неможливі умови проживання для сім’ї Троценко.

Цілком очевидно, що в даному випадку відбувається цинічне порушення прав людини, але, як кажуть, «Бог осміяний бути не може – що людина посіє, те і пожне».

Автор статті: Ольга Троценко-Добрянська, лікар- неонатолог