Про проект “волонтерський воєнторг” та чорне волонтерство
Тут кількома фразами не обмежитись, але спробую максимально коротко. Тому трохи історії – як все починалося.
Насамперед, почну з ДЯКУЮ! Дякую всім, хто за ці три роки був дотичний до нашого проекту. Підтримував, допомагав, брав участь, був поруч. Це дуже багато людей. Хтось приходив допомагати на склад регулярно, хтось використовував свій вільний час, допомагаючи нам розвантажувати, пакувати, відправляти і т.д. Одні приходили допомогти тягати важкі коробки, інші приносили поїсти нашим волонтерам… Кожна ваша дія, зроблена для підтримки цього проекту, була безмежно цінна і важлива.
Інше, дуже важливе Дякую, хочу сказати людям, які відгукнулися в найбільш критичний момент та позичили під проект кошти. Без жодних умов, відсотків. Просто принесли та позичили, коли було необхідно викупити партіюберців Bates, коли на кордон привезли нові британські каски, і щоб їх не перекупили, довелося терміново вишукувати гроші. І таких прикладів є багато. Йдеться про десятки тисяч євро. Люди могли спокійно тримати їх на депозитах чи вкласти в якусь справу –натомість вони без жодної для себе вигоди та умов позичили їх під наш проект. Дякуємо за довіру. Сподіваюся, ми виправдали вашу довіру. Озвучувати прізвищ не буду, тому що, як і тоді, так і зараз, ці люди проти публічних подяк.
Тепер про історію. 
З чого ж все починалося? Як і всі волонтери, ми закуповували, хто де знаходив, за тими цінами, які нам пропонували. Не можу сказати, що ціни нас влаштовували, та й необхідні речі не завжди були в наявності. Ось і виникла потреба їхати, вишукувати, купувати, торгуватися. Це було досить складно та проблематично. Особливо знайти властивих продавців. Не всі хотіли «здавати» гуртовиків, ось і приходилося викручуватися, прилаштовуватися та влазити в авантюри) Іноді «викручувати» руки продавцям. Але були і ті, хто сідав в машину і їхав зі мною в пошуках споряги. І ми це зробили. Не без проблем, але реалізували. Потроху ми розрослися, якщо спочатку ми завозили для себе та львівських волонтерів, то з часом ми допомагали волонтерам по всій Україні. Добре це чи погано? Десь на початку 2016 ми підраховували економію від прямих поставок – заощаджена сума перевищила 30 млн.грн. Це різниця між продажними цінами (враховуючи знижки) в Україні і закупленими нами. Тобто ми змогли зекономити 30 млн. коштів, які люди пожертвували на армію. Якось так. Вже мовчу про тепловізори та іншу оптику.
Усі ви пам’ятаєте, як багато було нас на початку, коли склад знаходився в приміщенні головної пошти. Це і зрозуміло, місце розташування дозволяло людям, які мали вільну годинку, зайти та «поволонтерити». Хтось після роботи забігав, хтось в обідню перерву, хтось просто проходив повз і заходив допомогти. Але… Але часи змінилися. І з переїздом «ВВ» на вул.Любінську людей на допомогу приходило все менше. І це теж не дивно. Потратити на добирання на склад годину і добирання назад ще одну далеко не кожен може. І через півроку на складі нас, тих хто займався воєнторгом, залишилось четверо людей. Петро займався завозом посилок на нову пошту, я розривався між тим, щоб завезти товар і між поїздками на схід, і дві «злобні фурії», які по суті були менеджерами, фотографами, продавцями, вели продаж через інтернет, були call-центром і службою підтримки).
Приходити нам доводилось, як на повноцінну роботу, тому що підмінити не було кому і що б там хто не говорив і скільки злі язики б не плескали, але за жоден день своєї роботи ми не отримували ні копійки. Ніколи. Принципово. Більше про це повторюватись не буду. На звинувачення про: «їм це вигідно», «вони заробляли», «квартири», «самальоти» «ренджровери» і решту хрєні, буду посилати під три чорти (я ж все таки чорний волонтер), мовчки та без попередження. Нам немакомусь щось доводити чи тим більше перед кимось виправдовуватися. Потім настав день і нашу Олю «забрали в армію») це ми так жартували. Насправді, Оля перекладач і працює у проекті британсько-українських військових навчань. Від того часу полігон її дім), а ми втратили ще одного члена команди… і залишилось нас фактично троє…
Певний час ми пробували працювати далі,але зрозуміло, що надовго нас в такому режимі не вистачило. Витрати, які я брав на себе, вже не можу оплачувати. Гроші мають властивість закінчуватися. Крім того, нам виставили оренду за приміщення, де ми до того перебували безкоштовно. За приміщення без опалення, в якому відключили воду, немає туалету, яке потребувало величезних капіталовкладень і було мега незручним в плані добирання, ми змушені платити орендну плату + комунальні витрати, та ще й з умовами в договорі, як-то зобов’язання робити капітальний ремонт (типу ремонт даху при протіканні) і т.д. І це все ніхто не відшкодовуватиме. Тому довелось приймати рішення, що ми робимо далі. Варіантів було лише два. Або закриваємось (багато б хто зрадів), або переформатовуємось і наймаємо на роботу людей. Ми прийняли другий варіант і з того часу йшли до цієї мети. Хоча підсвідомо, я готувався до цього давно. Я розумів, що в такому форматі ми не протягнемо довго. Рано чи пізно це закінчилося б. З часом ми зайнялися пошуком приміщення адже те, що нам надали, тимчасове.
До речі, я все одно дякую Укрпошті за надану можливість довгий період займати їхні території та будівлю.
І ми знайшли приміщення. Залучили, ні, швидше згуртували людей, і не просто людей, а близьких по духу і переконаннях людей. У нас є ціль і мета. І про них нижче.
Отже про цілі. Як ми це бачимо? Ми і надалі намагатимемось тримати максимально можливі низькі ціни, у нас діятиме система знижок і бонусів для військових, учасників бойових дій та волонтерів. Але також у нас зможуть закупитись цивільні, мисливці, рибалки тощо. І в цьому головна наша ціль. Весь прибуток, який залишатиметься після сплати податків, виплати зарплат, оренди і організаційних витрат, направлятиметься на допомогу нашим воїнам. У першу чергу, це тепловізори і дорога техніка. Звіти про допомогу ви, як і раніше, знайдете на наших особистих сторінках та на офіційній сторінці «Допоможи Фронту». Ми віримо, в те, що наша робота буде і надалі потрібна вам. Ми віримо, що зможемо в такий спосіб більше допомогти тим, хто на передовій. Ми віримо в цю ціль і мету і йдемо до них.
Ми також знаємо, як втішаться наші недруги і скільки чергового лайна на нас зараз поллється. Але не обманюйтесь. Нам не звикати. За ці три роки ми стільки про себе наслухались, що навряд чи ви вигадаєте щось нове.
Отож,чекаємо на вас з 5 вересня, за адресою: Львів, Стрийська 106.
Ну і що б не сталось #Продовжуємо_продовжувати.
