Реформи повинні стати системними: 12 актуальних тез Олександра Пасхавера
Український вчений-економіст, позаштатний радник Президента України Олександр Пасхавер, який завітав у Львів на цьогорічний форум Е-врядування, виступив із відритою лекцією. Він говорив про те чим був Майдан, про цінності українців та європейців та чи зможе Україна успішно пройти шлях реформ. Tvoemisto.tv вибрало його найважливіші репліки.
Чим був Майдан?
Мене дуже захопив Майдан як вершина революційного процесу. Існує безліч досліджень, що вказують, якими є параметри істинної революції. У цей момент народ мобілізований, енергія наче вивергається із вулкана. Всі параметри, які характеризують революції, зійшлися в Україні під час Майдану. Це вулкан, це велика невизначеність. Дуже багато версій, що хтось це спеціально зорганізував, що це американський чи російський проект. Одні олігархи проти інших. Хочу запевнити: якщо це істинна революція, то зовсім не важливо, хто її розпочав. Не важливо, чия це була ініціатива – це лише спусковий гачок. Навіть більше, ті, хто починають революцію, ніколи не отримують того, чого вони хотіли. Часто революція зносить тих, хто її починає.
Не варто вимагати від Майдану більш радикальних змін вже зараз. Дехто каже, що вже два роки пройшло, але нічого не змінилося. Таке ставлення не відповідає характеру революції. Самі типи революцій дуже різноманітні, часто вони поєднуються. В українському випадку зійшлися два типи: соціальна та національно-визвольна. Те, що відбувається у нашій країні – це закономірність. Наприклад, існує думка, що якщо ми змінюємо владу, то ми змінюємо історію. Ні. Влада – лише випадковість, а закономірність підтверджують через випадковість. Коли ви змінюєте владу, ви не змінюєте історії. Просто у вас в іншій формі проявиться ця закономірність.
Як виникли олігархи?
У звичному розумінні, олігархи – це люди бізнесу, пов’язані з державою, які використовують державу у своїх інтересах. Це не сотня найбагатших людей. Це сотні тисяч людей, кожен із яких на своєму місці згори донизу, які створюють собі монополію на своєму рівні, домовившись із місцевою бюрократією. Їхня мета – максимально довго втримати монополію і з неї отримати корупційну ренту.
Оскільки ми будували наш капіталізм без прошарку, який був би зацікавлений у його створенні, то його доручили нашій пострадянській бюрократії. А у неї не було зацікавленості у розвитку цього ладу. За таких умов енергійні люди стали концентруватися у центрах адміністративної влади. Найбільш інтенсивно це відбувалося у місцях із великими індустріальними активами. Так виник цей прошарок суспільства і розрісся всією країною. Для того, щоб олігархічна система була стабільною, необхідно було, щоб бюрократія була корупційною. Інакше цей клас не зміг би втриматися.
Гріхи олігархів
Олігархи крадуть, але це найменший їхній гріх.
Без монополії не існує олігархів на всій вертикалі і бізнесу, і влади. Вони все зроблять, щоб монополія не ослабла. Це означає, що руйнують будь-яку конкуренцію, паралізують розвиток. Це означає, що ми бідні тому, що в нас є олігархат. Їм потрібна монополія, отже їм не потрібне народне багатство. Це другий гріх олігархів.
Третій гріх полягає у тому, що всі без виключення нормативні акти у нашій країні створювали для того, щоб сприяти здобуттю корупційної ренти. Тобто, тисячі актів, що сьогодні у нас є, ми маємо змінити. Бо вони всі слугують цьому процесу. Але й це не найстрашніше. Проблема полягає у тому, що нормативні акти не працюють нормально, якщо немає неформальних відносин, які їх підтримують.
Цінності в Україні та Європі
В Україні цінності такі: нікому не довіряй; приховуй про всяк випадок; збреши, де можливо; підкупи, де можливо. Реформи, які ми робимо, ґрунтуються на тому, що запроваджуються інститути, що є протилежними цим цінностям. Що таке європейські цінності? Це: я не можу жити, самореалізуватись без свободи і визнаю за усіма це право; зі мною ніхто не працюватиме та не взаємодіятиме, якщо я безвідповідальна людина, і я вимагаю від інших того ж; я взаємодію з іншими людьми за принципами взаємної ефективності, а не за принципом «свої». Ці компоненти створюють атмосферу довіри одне до одного та до держави. Соціологічно доведена істина: чим вищий рівень довіри у суспільстві, тим багатша країна. Оскільки наша стратегія виживання заснована на тотальній недовірі, то ми продовжуємо бути бідними.
Країна вільних людей
25 років відкритої країни призвели до збільшення кількості вільних людей. Майдан показав, що ці люди були винесені на авансцену нашої української історії. Вони стали впливовим прошарком, який протистоїть олігархату. Соціологи, які займалися дослідженням двох Майданів, стверджують, що активісти цих подій сповідують європейські цінності. Конфлікт між ними та олігархатом – і є соціальною революцією. Змінюється основний тип дійової особи. Ці люди незалежні, креативні (що зовсім не означає, що вони розумні). Це робить їх непередбачуваними. Ми не знаємо, як вони поводитимуться у соціальному плані далі. Але я не маю сумнівів, що скоро вони стануть прошарком, що домінуватиме в усьому світі. В Україні цей процес проходить достатньо активно.
На Майдані новий клас не створив політичної сили, не висунув кандидатури. Він передав владу старим політикам, тим із них, хто зрадив свій клас (із загрозою для власного життя) і перейшов на бік революції. Але вони мають усі властивості старих політиків. Але коли ми говоримо, що цю владу треба змінити, кого ми бачимо спроможним це зробити? Чи є серед тих політиків, яких ми знаємо, люди нового порядку? Ні, всі вони належать до старого. Зміна влади відбувається також за допомогою реформ. Це варіант зміни країни.
Але як йдуть реформи: ми змінюємося чи не змінюємося? Найкраще, аби реформи проводили швидко, системно. Тоді швидше приходять зміни, є результати. Прикладом таких реформ є Естонія, Польща чи Чехія. У їхньому випадку, цінності, властиві народу, та цінності, властиві новим інституціям, зійшлися. Тому цей процес був органічним, мав успішні наслідки. Чи є можливим такий варіант у нас? В Україні немає нового політичного класу, він ще не утворив себе. Цінності більшості населення не відповідають цінностям революції. І це не усвідомлюється реформаторами та населенням. Ми повинні зараз замислитися над тим, як нам поводитися в об’єктивних умовах сьогоднішньої ситуації у світі для того, щоб успішно завершити реформи. Разом із Євгеном Глібовицьким (експерт з довготермінових стратегій) ми виробили теорію «клаптикових реформ». У соціальних процесах немає дуже хороших рішень. Оптимальне рішення у соціальному процесі – це принцип найменшого зла. Мені не дуже подобаються клаптикові реформи, але без них будь-які зміни зупиняться.
Яким буде світ?
Для мене також цікавим залишається питання про те, яким буде світ, коли постіндустріальна спільнота стане домінувати, якими будуть соціальні результати. Це не стосується нас безпосередньо, але це стосується світу загалом. Багато соціологів говорять, що світ зміниться кардинально: держави слабшатимуть, а світом керуватиме союз таких утворень, як Кремнієва долина. Буде три типи держав: розвинені братимуть участь у цих союзах, другий світ надаватиме напівфабрикат для перших, а країни третього світу залишатимуться із примітивними виробництвами. Я не певен, що саме так це відбуватиметься. Але я певен, що зараз над цим нам треба думати.
Довідка: Олександр Пасхавер – український вчений-економіст, член-кореспондент Академії технологічних наук України, Заслужений економіст України, засновник та президент Центру економічного розвитку. У різний час був радником Президента, Прем’єр-міністра, Віце-прем’єр-міністра, Міністра економіки, голови Фонду державного майна України. Знову призначений радником Президента П. О. Порошенка. Також був експертом Центру ринкових реформ, консультував «Putnam, Hayes and Bartlett», Фонд «Київ-реформа».
Підготувала Оксана Щобак
