Рідні математика, який помер на кордоні, звинувачують у своїй втраті польських прикордонників

02.08.2017 09:30

Життя 70-річного доктора фізико-математичних наук, професора обірвалося на нейтральній території. Юридично він покинув Україну, однак потрапити до Польщі не встиг. Рідні й друзі Юрія Зелінського обурені. Вони вважають, що у смерті чоловіка винні польські прикордонники, пише Експрес.

Юрій Борисович працював в Інституті математики НАН України, написав сотні наукових праць. Вивчав есперанто, мандрував, займався йогою, вів здоровий спосіб життя. У померлого залишилася дружина, двоє дорослих дітей та троє онуків.

“Того дня я супроводжувала чоловіка на наукову конференцію у Бендлево, що у Польщі. Загалом на цей захід із Києва їхало 10 науковців. Ми з чоловіком виїхали на день раніше, аби спокійно дістатись, – розповідає Любов Зелінська, дружина померлого. – Уранці пройшли паспортний контроль на українському кордоні та підійшли до польського пункту пропуску. Було дві черги. Та, в якій стояли українці, – величезна, а в другій чекали на пропуск поляки. Напередодні Польська академія наук видала спеціальний лист на ім’я начальника польської митниці, у якому просила посприяти безперешкодному перетину кордону українській делегації науковців. Там було й наше прізвище.

Із цим листом чоловік пішов до польської працівниці пункту пропуску. Показав листа, усе пояснив польською. Однак та заявила, що то не її справа і повернула його в чергу. Спробував ще раз, та жінка навіть не глянула на документ. Далі спробувала я, та вона просто втекла”.

У черзі чоловікові раптово стало зле. Він впав і знепритомнів. Люди наробили галасу. Жінка кричала: “Швидку”, “швидку”!” Прибігло дві прикордонниці, взялися робити масаж серця.

“Питали, чи хворів. Так, років 25 тому в нього був інфаркт, мав ішемічну хворобу серця. Однак постійно вживав ліки й останнім часом на здоров’я не скаржився. Десь за півгодини, а може, й швидше, приїхала польська карета швидкої допомоги. Лікарі робили медичну реанімацію, але було вже пізно, – далі розповідає дружина. – Потім ще приблизно чотири години чоловік лежав на гарячій бруківці під чорним пакетом. Я сиділа поруч.

Поляки хотіли забрати тіло в Перемишль. Люди кричали, аби я цього не дозволяла, мовляв, тіло повернуть лише через два тижні і вимагатимуть від мене 3 – 4 тисячі євро. Це був шок. Я благала їх не забирати тіло чоловіка, адже у паспортах нема відмітки про перетин польского кордону. Польські правоохоронці взяли у мене свідчення. Викликали наших прикордонників, я благала їх, щоби забрали тіло на територію України”.

Годину прикордонники вирішували, де саме пролягає лінія розмежування. І нарешті дозволити забрати тіло на територію України.

“Питаєте, хто винен? Скажу! Чоловік рознервувався через польську прикордонницю, яка навіть не глянула на важливий лист. Невже їй було важко 

занести його своєму керівництву? Ми спокійно перейшли б кордон, а не стояли б під палючим сонцем. Його серце просто не витримало такого ставлення! Як

так можна?”

“Першочерговий прохід дозволено лише представникам дипломатичних установ, першим особам держави. Інші категорії перетинають кордон на загальних підставах, – пояснює Іван Галкін, речник Мостиського прикордонного загону.

– Якщо у черзі хворий, вагітна чи інваліди, то рішення про позачерговий перетин приймають на свій розсуд контрольні служби. 

Того ранку перед польським пунктом пропуску у черзі було понад 100 осіб. Чоловікові раптово стало погано. Викликали медиків. Польська карета швидкої 

допомоги прибула за 5 хвилин, наша трохи пізніше. Вжили заходів реанімації та результату це не дало. Констатували смерть. Сталося це приблизно о 7.40. Померлий із Борисполя. Викликали поліцію. Години дві тривали слідчі заходи. Тіло забрали на територію України”.

Професора уже поховали в рідному Борисполі. У нього було багато друзів у 

різних країнах, його дуже любили студенти. Тож для всіх це шок.

“Юрій Борисович їхав на семінар із гіперкомплексного аналізу, – каже 

Марія Стефанчук, молодший науковий співробітник відділу комплексного аналізу і теорії потенціалу Інституту математики НАН України. – Скарг на самопочуття від нього не чула. Він завжди дбав про своїх підопічних, допомагав в усьому. Не мав наміру полишати науку. Це дуже велика втрата…”

Юлія ГОЛОДРИГА

Знайшли помилку в тексті? Виділіть її мишкою і натисніть Сtrl + Enter