Роксана Тимків — про письменство, львівську Гільдію літераторів та найбільші провали

logo
170124_roksana_timkiv_pro_pismenstvo_lvivsku_gil.jpeg


Цього року вийшла твоя дебютна книга «Голеор». Як зародилася ідея твору?

Мені дуже подобається слов’янська міфологія, адже це — те, про що ми не знаємо і те, що може бути таким же цікавим як і грецькі чи римські міфи. Слов’янська міфологія має свій колорит. Можливо, ми не маємо таких яскравих богів, як Зевс чи Гера, можливо, не так багато маємо легенд про Велеса або Мокошу, але у нашій міфології дуже багато різних чугайстрів, бісів, відьом, мавок… Усіляких історій на цю тему дуже багато і вони для мене дуже близькі. У масовій літературі, коли я мала років п’ятнадцять, мені подобалась книга Дари Корній «Гонихмарник». Ця книга у мене та моїх знайомих викликала велику зацікавленість до українського фольклору, культури. Я думала зробити щось схоже, ознайомити людей – передусім дітей – зі слов’янською міфологією, подати це у більш зрозумілому стилі.

Якою була реакція читачів на книгу?

Загалом навіть непогана. Один знайомий одразу заявив: «Ти ж розумієш, якщо я прочитаю і мені не сподобається, я тобі все про це розкажу». А він прочитав і нічого не сказав. Я питаю: «І що?». А він каже: «Знаєш, нормально». Це була найкраща похвала, яку можна було від нього почути. Є звісно, критика, кажуть, що книга недописана у тому плані, що вона за об’ємом мала і на таку кількість різних подій могло би бути більше тексту, більше описів, краще розкриття персонажів. Я з цим абсолютно згідна і взяла собі це на замітку, бо не хочу й надалі допускати такі помилки.

Чи буде продовження книги?

Ні. Тому що це історія, яка себе дуже давно вичерпала: я це почала писати, коли мені було 19 років, а закінчила — на межі 21 року. Книга дуже довго «стояла», а коли була редактура, вона мені дуже набридла, бо інколи треба було це все перечитати по 4 рази за день… Якщо чесно, в друкованому вигляді я її не читала, відколи вона вийшла. По-перше, мені страшно, що я знайду сюжетні помилки, а воно тиражем уже розійшлося. А ще мені дуже дивно читати її у друкованому вигляді. Це уже закрита історія. Головний герой — це персонаж, який мене дратує, не знаю чому.

Хіба головний герой — не списаний з тебе?

Ні. Хоча у книзі є два персонажі — один жіночий і один чоловічий, які списані з мене. Вони не «чисті» прототипи, просто взяті деякі риси і трохи гіперболізовані. Друзі здогадуються, хто це. Можливо, їх найлегше розкрити, бо вони найсправжніші. Деякі персонажі додавалися лише тому, що так було треба і я це кажу чесно. Також є певні фрази, вислови, ситуації, списані з реальних людей. А «реальних» персонажів більше нема, і я думаю, що це моя помилка, бачу це по тому, що зараз пишу. Ясно, що немає «чистих» прототипів, коли береш і списуєш людину. Деколи це виходить дуже несподіваний «мікс» людей, які з’єднуються в одному персонажі. Я бачу, що ці персонажі виходять краще, ніж ті, що були у «Голеорі».


Реклама

А поділитися?