Скнилівська трагедія. Винні та покарані

logo
115900_sknilivska_tragedija_vinni_ta_pokarani.jpeg


Львів – 27 липня 2017 року минає 15 років від Скнилівської трагедії, яку називають найбільшою катастрофою в історії авіаційних шоу. Тоді святкували 60-річчя 14-го авіаційного корпусу Військово-повітряних сил України і обіцяли видовище – оглядини авіаційної техніки, польоти літаків. Однак за вісім хвилин до 13-ї години навчально-бойовий літак Су-27 впав у натовп глядачів. 77 людей загинули, з них 28 дітей, близько 300 були поранені. Загалом у справі проходили понад півтисячі потерпілих. Чи було незалежним і об’єктивним слідство? Як склались долі обвинувачених? Чи відома на сьогодні причина падіння літака?

​«Я тоді нічого не розумів, що мама загинула. Лише пам’ятаю фрагментами: дорога, як літаки стояли, коли все вже сталось, коли паніка була, крики, міліція, швидкі», – пригадує 27 липня 2002 року Остап Хміль.

Йому тоді було 3 роки. А братові Олегу – 10. Обоє були на авіашоу разом з мамою Галиною і бабусею, які загинули. Мама накрила своїм тілом Остапа і врятувала йому життя. Тоді фотографія 3-річного хлопчика зі Скнилова облетіла весь світ, – повідомляє “Радіо. Свобода”.

Остапові сьогодні 18 років, він студент коледжу, у планах – здобути вищу освіту. Юнак каже, що нечасто дивиться на фотографію, але про трагедію, суди чув від тата і бабусі – мами тата.

«Фото побачив після трагедії, а вже пізніше усвідомив у школі, вже тоді зрозумів», – каже хлопець.

Тоді рідні дуже хвилювались за психологічний стан дітей, говорили, що падає у хлопців зір.

«Після самої трагедії було трішки важко, до дитячих психологів ходив, ігри всякі тоді проводили, вже з часом не дуже згадувалось. Якщо б не було психологів, було б важко, ще до 6 років були спогади. Після трагедії у нас з братом почав падати зір», – говорить Остап Хміль.

Що, на його думку, є причиною трагедії, чому літак впав? Адже Остап переглядав відео, читав матеріали.

«Немає у мене ніякої ні на кого образи. Певно, був людський фактор, частково безвідповідальність. Думаю, що зрозуміли свою помилку ті, хто винен. На той час дуже хотіли прикрити цю трагедію, щоб про неї ніхто нічого не знав. Багато років пройшло, все забулось вже, змирилось. Вже не дуже згадується це, хіба що перед річницею», – каже Остап Хміль.

Офіційно 77 людей загинули внаслідок падіння літака Су-27. Однак офіційно у матеріалах справи фігурувало, що понад 300 кілограмів біологічної маси були захоронені і неідентифіковані. Коли проходив судовий процес, то приходило кілька людей, які припускали, що це можуть бути їхні зниклі рідні.

«12 офіцерів мають сидіти, сказав тоді президент Кучма»

У день 27 липня 2002 року Львів охопила паніка. На Скнилівське летовище їхали швидка за швидкою. Сотні травмованих людей у лікарнях. Тисячі осіб кинулись у морг на впізнання рідних, інші – у пошуку своїх дітей, чоловіків, братів сестер, які не виходили на зв’язок.

Львівський морг у ці дні був суцільним згустком людського болю і горя. Машинами сюди везли тіла і людські останки. А ще не видавали якийсь час упізнані тіла для поховання, бо медики не знали, що вписати у графі «причина смерті». Щодня – похорони. Домовини везли Львівщиною, відправляли на Харківщину, Донеччину, Дніпропетровщину, звідки родом були жертви катастрофи. На одному цвинтарі поблизу Львова ховали молоду маму і сина, поруч молоду жінку, чоловіка, їхню 11-місячну дитину та брата чоловіка, батьків маленького хлопчика, мама прощалась зі своїми трьома дітьми, а батько – з усією родиною…

Тодішній президент Леонід Кучма перервав свій відпочинок у Криму і прилетів через дві години після катастрофи у Львів – побував на Скнилівському летовищі, у трьох лікарнях, де були потерпілі. Захисник у справі Скнилівської трагедії Віталій Домашовець вперше розповів Радіо Свобода подробиці візиту президента у Львів, про що дізнався з матеріалів кримінальної справи.

Скільки їх, винних? Сім чи вісім. Повинно сидіти 12, так тоді сказав президент Кучма

«Тоді президент Леонід Кучма відпочивав у Криму, Віктор Медведчук посадив його в літак і його привезли на Скнилів. Коли перед ним вишикували офіцерів, у нього були запитання. «Скільки їх, винних? Сім чи вісім. Повинно сидіти 12, так тоді сказав президент Кучма. Після цього все слідство пішло – 12. А чому не 10, 11, 9? Всім 12 особам були висунуті обвинувачення, всі вони проходили по справі. Вони ознайомились з матеріалами справи, і коли мав розпочатись суд, то чомусь четверо осіб генералів виділили в окреме провадження, ніби по них ще щось треба додатково розслідувати. Це було процесуально спеціально зроблено. А обвинувачення було одне і те ж саме для всіх», – каже адвокат.

Президент Леонід Кучма відправив у відставку головнокомандувача Віктора Стрельникова. Серед обвинувачених були головнокомандувач Військово-повітряних сил України, генерал-полковник авіації Віктор Стрельников, командувач 14-го авіаційного корпусу, генерал-лейтенант Сергій Онищенко, заступник командувача 14-го авіакорпусу, генерал-майор авіації Анатолій Третьяков, помічник керівника польотів у зоні пілотажу підполковник Юрій Яцюк, двоє пілотів, які катапультувалися, кримчанин Володимир Топонар і Юрій Єгоров із Вінничини, заступник головнокомандувача ВПС із бойової підготовки, генерал-лейтенант Олександр Волошенко, заступник начальника з бойової підготовки, генерал-майор Володимир Алексєєв, начальник служби безпеки польотів 14-го авіакорпусу Анатолій Лукіних, командир авіаполку, полковник Олег Дзюбецький з Озерного, звідки був наданий Су-27.

6 вересня 2002 року офіційною причиною трагедії назвали помилку пілотів – «відхилення екіпажу від польотного завдання і помилку в пілотуванні Су-27». Однак після цього експерти, фахівці, державні посадовці називали різні причини падіння військового навчально-бойового літака Су-27: відхилення у траєкторії польоту літака, службова халатність військових посадовців, відмова техніки, помилка пілотів, відсутність льотної практики у них, проблеми з організацією авіашоу, фінансуванням загалом ЗСУ, поле розміщення глядачів не відповідало попередній схемі, як вказувалось на плані польотів.

До сьогодні продовжують обговорювати причини падіння військового літака. Слідство тривало кілька років, перше судове засідання відбулось у Львові у 2002 році після сорока днів жалоби. У зал 80-ї десантної бригади рідні прийшли з фотографіями загиблих і змусили 12 підозрюваних стати перед ними на коліна…

У 2005 році суд назвав винних у катастрофі, але кримінальне провадження щодо чотирьох генералів прокуратура виділила в окреме провадження, і до суду дійшла справа щодо 8 обвинувачених. А чотирьох генералів – Сергія Онищенка, Віктора Стрельникова, Олександра Волошенка і Володимира Алексєєва – суд виправдав.

«На 100% ми не знаємо справжню причину, чому впав літак. Як на мене, питання у професійності. Зі слів пілота Юрія Єгорова, який припускав, що це був бойовий літак Су-27 УБ, тобто навчально-бойовий. Напевно, літак стояв у навчальному режимі. Перший пілот Володимир Топонар почав сам крутити фігуру, вирішив показати свою професійність, але не там, де треба, додатково. Це була доріжка для повернення, ця фігура йому не вийшла. Друге питання: Анатолій Третьяков, Юрій Яцюк, Юрій Єгоров йому кричали (про це є в матеріалах справи): «виводь», «добав обороти». Він запізно включив форсаж для виведення. Навіть ту помилку, яку він зробив, можна було виправити, але треба було виводити. Третє – технічне: лівий форсаж не спрацював. Справність літака? Четверта причина: гілка дерева не може пробити крило літака Су-27. На лівому крилі, лівому стабілізаторі були пробоїни. Це є на фото в червоній папці Євгена Марчука при розслідуванні. А вони пишуть: гілка дерева. Це з’ясували тоді 4 генерали, можливо, їхню справу і виокремили тоді в окреме провадження. До слова, тоді була боротьба за цей військовий аеропорт, щоб його закрити і передати землі у приватні руки. А ще глядачі були розташовані не згідно зі схемою. Коли на Скнилів приїхав Юрій Яцюк, то його зустрів генерал Анатолій Третьяков і показав, що люди будуть спостерігати за шоу в кінці доріжки, то Яцюк йому сказав, що вони не там мають розташовуватись, зранку перед шоу просив перевести людей в інше місце», – розповів адвокат Віталій Домашовець.

Покарання

Перший пілот Володимир Топонар отримав 14 років ув’язнення (вийшов через 11 років), другий пілот Юрій Єгоров – 8 років позбавлення волі (вийшов через 2 з половиною роки), командувач 14-го авіаційного корпусу, генерал-майор Анатолій Третьяков – 6 років ув’язнення (вийшов на волю у 2007-му), помічник керівника польотів, підполковник Юрій Яцюк був позбавлений волі на 5 років (відбув за ґратами майже 3 роки), начальник служби безпеки польотів 14-го авіакорпусу Анатолій Лукіних – 4 роки покарання (умовний термін ув’язнення). При цьому жоден із засуджених свою вину не визнав. Уникнули покарання генерал-полковник авіації Віктор Стрельников і генерал-лейтенант Сергій Онищенко (у 2011-му він став командувачем Повітряних сил). Сергія Онищенка і ще трьох генералів виправдала колегія суддів Військового апеляційного суду Центрального регіону у 2008 році. Перед тим у 2007 році президент Віктор Ющенко помилував генерала Анатолія Третьякова і зменшив термін ув’язнення другому пілотові Юрію Єгорову. Пілот Володимир Топонар вийшов на волю у 2013 році.

«Раціональна і заспокійлива відповідь на будь-яке нещастя – це об’єктивне пояснення того, що сталося, в поєднанні з розумними заходами, які під силу людині, щодо запобігання подібному лиху в майбутньому. Фактів не потрібно заперечувати, а тим більше – вигідно інтерпретувати чи використовувати у вузьких, власних інтересах», – сказав на 40-й день після катастрофи блаженніший Любомир Гузар.

Та до слів владики не вельми тоді прислухались.

Протягом слідства і судових засідань потерпілі висловлювали претензії до судових рішень, до розслідування, фаховості комісії з розслідування авіаційної катастрофи, яку очолював танкіст, тому сумнівались у його професійності, обурювались тим, що високі посадовці так і не відповіли за трагедію. Неодноразово під час судових засідань захисники потерпілих наголошували на фактах підтасовування, за їхніми словами, документів у матеріалах справи.

Долі

Долі засуджених військовослужбовців склались по-різному, розповідає адвокат Віталій Домашовець. Пілот Володимир Топонар проживає в селі на Київщині, тримається «відлюдником», другий пілот Юрій Єгоров, росіянин за національністю, виїхав у 2014 році в Росію, генерал Анатолій Третьяков – на пенсії.

Цікава історія у помічника керівника польотами Юрія Яцюка, який двічі просив генерала Анатолія Третьякова перевести глядачів у те місце на летовищі, як зазначено у плані, попередив про ці зміни і льотчика. Під час польоту до його команд пілоти теж не дослухались. За зразкову поведінку Юрія Яцюка звільнили на два роки раніше з ув’язнення, він намагався поновитись на службу, але постійно отримував негативну відповідь. Втім, у 2014-му, коли почались бойові дії на Донбасі, про нього, як професійного льотчика, таки згадали. Він тренував у Миргороді пілотів, налітав більше годин, аніж за всю свою військову кар’єру. Зараз живе і працює у Вінниці у штабі Військово-повітряних сил.

Через 15 років після трагедії змінилось життя кожної потерпілої людини у цій катастрофі. Біль від втрати рідних людей сховався глибоко у серці, але нагадує про себе щоразу. Хтось не витримав горя і пішов у засвіти за дорогою людиною, чимало захворіли. Люди кажуть, що не отримали статус потерпілих, а держава виплатила різні суми компенсації, від 10 до 100 тисяч гривень, що розцінили дуже негативно. Кілька років потерпілі говорили про несправедливі виплати і позивались проти держави Україна у Європейському суді з прав людини. Але торік суд не задовольнив позов громадян України, дійшовши висновку, що обставини аварії були задовільно розглянуті на національному рівні, що заявники отримали адекватну компенсацію, а винні були покарані. Розгляд справи у Страсбурзі тривав 10 років.

«Всі шість позивачів аргументували порушення статті другої, «Право на життя», з боку держави, що держава порушила це право, і що безпосередньо сама українська влада несе відповідальність за падіння літака, і що вона була не в змозі ухвалити відповідне законодавство, вжити адміністративні та практичні заходи, зокрема, які могли б захистити життя під час повітряного шоу. 2016-го року Європейський суд з прав людини одностайно – 7 суддів – вирішив, що українська держава не порушувала статтю другу», – каже адвокат Сергій Войченко, який також стежив за перебігом справи про авіакатастрофу у Скнилові.

За словами адвоката, говорити про те, що держава покинула жертв і їхніх родичів взагалі напризволяще після трагічних подій, не варто.

«Якщо порівнювати, в середньому кожному постраждалому у Скнилівській трагедії держава виплатила кожному потерпілому компенсацію у 55 тисяч гривень. Для порівняння, родинам 78 жертв в Росії за збитий Ту-154 над Чорним морем у 2001 році Україна виплатила в майже 20 разів більше, тобто по 200 тисяч доларів», – каже Войченко.

За його даними, одноразову матеріальну допомогу, згідно з розпорядженням міського голови Львова, до 15-ї річниці трагедії нададуть 43 членам родин, загиблих в авіакатастрофі, в розмірі 2 тисячі гривень кожному.

Від часу трагедії в Україні більше не проводили жодного авіашоу.

Автор: Галина Терещук

Схожі записи:

Івано-Франківська область серед лідерів туризму в Україні

16 ОСББ отримали фінансову допомогу від Уряду на утеплення багатоповерхівок

Щоб отримати біометричні паспорти, жителі окупованих територій мають довести, що…

Інтернет-провайдерів штрафуватимуть за доступ до російських сайтів

А поділитися?