Сміттєві казочки, або у що обійдеться Львову сміттєпереробний завод

logo
64348_smittevi_kazochki_abo_u_wo_obijdetsja_lvo.jpeg


smittia zavodПригадується старий анекдот із серії про Петьку і Чапаєва: – Ось переможемо, Петько, білих і збудуємо тут консерваторію, там консерваторію і ще там консерваторію…- Василю Івановичу, а навіщо нам стільки консерваторій?.. – Бачиш, Петько, яка зараз голодуха, а так набудуємо консерваторій, хоч консервів наїмося.

Якщо замінити слово «консерваторія» на словосполучення «сміттєпереробний завод», то цей жарт точно описує сучасну ситуацію зі сміттям у Львові.

Усі зі знанням справи розповідають про заводи, інвесторів, глибину переробки, полігони, прибутки на смітті, гроші під ногами… Зі смаком говорять про Швецію, Німеччину, Швейцарію… З’явилася маса фахівців з цього питання, є багато людей, які набудували купу заводів, залучили мільярди інвестицій і заробили на смітті шалені гроші. І лише злочинна влада не дає можливості їм реалізувати це тут.

І це при тому, що в Україні нема жодного, підкреслюю, жодного сучасного сміттєпереробного підприємства, збудованого за європейськими нормами. І ніхто ніде, підкреслюю, ніхто і ніде у цілій державі не залучив ніяких інвестицій у побудову повного циклу переробки сміття. А ті невеликі напівкустарні приклади, які є, наприклад, у Вінниці чи в Ужгороді, нічого не доводять. На просте запитання: «А як же працюватиме той завод?» – відповідь є подібною до відповіді студента на іспиті. Питає професор: «Скажіть, як працює трансформатор?» Студент: «Ну ось так, «У-у-у-у-у-у!»

І у всю цю нісенітницю змушені вірити львів’яни, сподіваючись на чудесного вуйця-інвестора, який збудує завод десь там, але не біля нас, і перетворить наше сміття в пустоту. І що цікаво, ніхто не задумується, а як це відіб’ється на власному гаманці, адже вкоренилась думка, що буде «халява».

RivneСміттєпереробний завод у Рівному після відкриття пропрацював лише піврокуОтож подивімося, а що ж представляє собою той чудодійний завод, чи такий він прибутковий, хто їх будує в світі і, найголовніше, а скільки платитиме середньостатистичний львів’янин за переробку сміття?

Для аналізу ситуації зробімо те, чого не роблять наші доморощені спеціалісти з усіх проблем. Вмикаємо комп’ютер, заходимо в Google, набираємо ключові слова: сміття, waste, odpady, – що кому подобається, і почитаємо, що робиться в інших містах Європи.

Задаватимемося запитанням: яка технологія переробки, чи потрібен полігон для захоронення залишків, яка вартість будівництва, скільки платять мешканці і хто будував завод – інвестор чи муніципалітет?

Для початку наголосимо, що є три технології переробки: сортування і захоронення, спалювання, а також компостування – коли сміття перегниває і йде на добриво.

Отже, перший висновок з усього відомого щодо сортувальних заводів: максимальна глибина переробки 20-40 відсотків, тобто з 600 тонн сміття, яке львів’яни продукують щодня, залишиться 360-480 тонн відходів, які необхідно десь подіти, отже, новий полігон, і немаленький, все-таки потрібен.

Зі спаленням також не все так безхмарно, бо залишаються відходи, які необхідно десь подіти. У Кракові, наприклад, їх є близько 25%, окрім у фільтрах осідає 1% отруйного пилу, який потрібно також утилізувати.

Отож, після спалення 600 т в день залишиться 150 т відходів, які також треба буде захоронювати, принаймні доти, поки не розвинеться промисловість для їх використання в дорожньому будівництві.

Львів виробляє 600 т сміття в день, або 220 000 т в рік.

BydgoshchСміттєпереробний завод у Бидгощі (Польща)Для порівняння подивимося на сміттєспалювальний завод, наприклад, у Бидгощі. Продуктивність комплексу – 180 тис. т в рік, вартість його будівництва – 120 млн. євро, половину якої профінансував Євросоюз. Вартість спалення однієї тонни складає 230 злотих, тобто 53 євро за нинішнім курсом. Підрахуємо, скільки платив би львів’янин у місяць за таких умов. Отже, 220 тис. т сміття в рік поділимо на 750 тис. львів’ян і визначимо, що кожен львів’янин в рік продукує біля 0,3 т сміття. За умовами Бидгоща його спалення коштуватиме 16 євро в рік, тобто 1,35 євро, або 39 грн. в місяць. Таким чином, сім’я з трьох осіб платила б 115 грн., а з чотирьох – 155 грн. в місяць. І це лише за спалення, без врахування витрат на збір і транспортування до заводу.

Місто Познань. Аналогічний завод. Ціна переробки 289 злотих за тонну, тобто 67 євро, або, користуючись попереднім підрахунком, 49 грн. в місяць на людину. Сім’я з 3-х або 4-х осіб платитиме 150 і 200 гривень відповідно.

Місто Краків. Продуктивність підприємства 220 тис. тон в рік. Вартість будівництва 673 млн. злотих (156 млн. євро), що становить 4,5 млрд. грн. або 3 річних бюджети розвитку м. Львова. Додамо при цьому, що понад половину (372 млн. злотих) компенсував Євросоюз. Вартість спалення – 250 злотих за тонну. Це би складало 35 грн. в місяць з людини за львівськими мірками. А взагалі кожен мешканець Кракова в місяць за збір доставку і переробку сміття платить 12 злотих, або 80 гривень. Родина з 3-х і 4-х осіб – 240 і 320 гривень відповідно.

Взагалі ціни на спалення сміття в Польщі складають від 250 до 350 злотих за тонну. Скільки це коштує в гривнях у місяць, охочі можуть перерахувати.

VidenСміттєспалювальний завод у Відні – яскраве поєднання корисного і прекрасногоМісто Трір, Німеччина. Технологія сортувально-компостувальна. Продуктивність 180 тис. тонн у рік. Вартість будівництва 20 млн. євро. Сміття сортують, біологічні харчові відходи перетворюють в компост, тверді відправляють на місцеву електростанцію. За переробку сміття кожен мешканець Тріра сплачує 90 євро в рік, 7,5 євро в місяць, тобто 225 грн. в місяць за нинішнім курсом відповідно. І це при обов’язковому попередньому домашньому сортуванні з серйозними штрафами за неправильно посортоване сміття.

Місто Стальова Воля. Компостувальний завод. Потужність – 60 тис. т, вартість 106 млн. злотих (25 млн. євро) 57 млн. злотих компенсував Євросоюз. Проте відгуки про це підприємство не дуже позитивні.

Звичайно що ці підрахунки не можна сприймати буквально, але оціночно вони коректні.

І на остаток. Будівництво всіх перечислених заводів здійснювали не приватні особи, а муніципалітети. Причина проста. Муніципальний завод не прибутковий, що мінімізує витрати мешканців. Приватний інвестор в ціну закладе прибуток і окупність підприємства. Отже, ціни значно зростуть.

До речі, тривалість будівництва вказаних підприємств складала від 2-х до 3-х років і збудовані вони у містах або поблизу, бо вартість перевезення сміття додатково входить у тариф (всі розуміють, що чим далі – тим дорожче). Це стосується всіх згаданих вище міст. На додаток можна згадати сміттєспалювальний завод прямо у Відні, в районі Шпіттелау.

lodaВідкриття тендерних пропозицій на будівництво сміттєпереробного заводу у Львівській ОДАОтож, окрім розмов про заводи, полігони, конкурси, вуйців-інвесторів, пінг-понг між двома владними будинками, хотілось би дізнатися детальніше:

1. На якій технології базуватиметься цей благословенний завод?

2. Чи хтось рахував, скільки це коштуватиме рядовому львів’янину? Чи далі будемо годувати всіх обіцянками «халявних» заробітків?

3. Куди дівають своє особисте сміття очільники міста і області, в тому числі й депутати обох рад і всі протестувальники?

Юрій Кужелюк – депутат Львівської міської ради, голова фракції «Громадянська позиція».

А поділитися?



Вам має сподобатись...