Сьогодні – День тата. 7 фактів про батьківство від львівських татусів

logo
101503_sogodni_den_tata_7_faktiv_pro_batkivstvo_.jpeg


18-го червня Україна відзначає День батька. Пропонуємо кілька цитат про батьківство від героїв спецпроекту «Тато Твого міста».

Отар Довженко,медіаексперт, викладач Школи журналістики УКУ,батько двох синів і доньки

Боюсь, я не середньостатистичний батько, бо коли старший син пішов до школи, моїм обов’язком було водити його туди. А це як мінімум година на день. Тепер до школи ходить і  молодший, то це вже дві години. До того ж якось так склалося, що моя функція – вкладати дітей спати. Це ще від десяти хвилин до години. Був такий період, коли Ростик (молодший син) перед сном любив дивитися документальні фільми. І ми обов’язково дивилися разом. Я часто залишаюся з дітьми сам, коли дружина їде у відрядження чи ще кудись, тому важко порахувати, скільки часу я з ними проводжу. Але однозначно це більше за 35 хвилин на день.

Взяти дитину на роботу для нас – запросто. Коли в молодшого канікули, або я, або дружина – ми обоє викладаємо в Українському католицькому університеті, – щодня беремо його на роботу, і в суботу на майстер-класи. Він це любить: можна спілкуватися зі студентами і викладачами, бігати по корпусу, їздити ліфтом і їсти в їдальні. Колись був смішний випадок: на інавгурації навчального року виступав Адам Міхнік, і в момент, коли він подякував за увагу, Ростик вигукнув «До побачення!» – вся зала сміялася.

Що в батьківстві найскладніше, то це відчуття безпорадності. Коли виникають проблеми з поведінкою дитини, на які ти не можеш вплинути. Треба вчитися жити з тими особливостями її характеру, хоч як би ти хотів їх змінити. В мене, крім батьківського досвіду, є ще викладацький. Там простіше: за погану поведінку студента можна відрахувати. А дитину свою ти вже ніяк не відрахуєш. Але мені допомагає те, що я згадую себе в дитинстві. Та я й зараз трохи по-дитинному поводжуся – це називається kidult, – тому дистанція між мною та дітьми не така велика. Часом буває так, що починаю повчати, а потім зупиняюсь і думаю: блін, я сам певною мірою так поводжусь. Тому, замість казати Олексієві не прогулювати школу, я попросив його прогулювати так, щоби про це ніхто не знав, і водночас розуміти, що погані оцінки доведеться виправляти самому.

Тато теж вигорає. Є психологічна втома від роботи, від різних життєвих обставин, і це нормально. Тому треба дозволити собі часом говорити дітям: «Відчепіться від мене, йдіть до себе в кімнату й не чіпайте мене якийсь час». Мене дратують усі ці історії: «погана мама, поганий тато, дає дитині на телефоні побавитися». Батьки теж мають право на вільний час. 99% історії нашого біологічного виду діти не були для дорослих центром всесвіту. Вони були, в кращому випадку, помічниками. Так, у них інвестували, їх годували, оберігали, але батьки не присвячували себе дітям повністю. Про це також варто пам’ятати: дитина важлива, але ти сам маєш лишатися людиною, маєш дбати про себе, про свій розвиток, не заганяти себе. Відмовитись від усього заради дітей – це неправильно.

Детальніше читайте тут: Тато Твого міста. Отар Довженко: Все, що ти уявляєш про дитину до її народження – фігня

Микола Савельєв,головний редактор газети «Ратуша», журналіст, волонтер,батько трьох дітей і дідусь трьох онуків

Мої діти про своє дитинство будуть згадувати кожен по-різному. В мене їх троє: Іван (1990 р. н.), Іринка (1992 р. н.) і Назарчик (2009 р. н.). Я записував думки і наші діалоги з дітьми, як ті були малими. Ну просто геніальні, я вважаю, речі. Зараз це записую за молодшим. Хочу таке ж і з онуками робити. Бо ми, батьки, думаємо, що будемо пам’ятати ті милі речі все життя, але, на жаль, це не так. Не буду обманювати, кожен із них, якби хотів, то міг би розповісти якусь історію, де я їх образив. У мене теж були свої образи на батьків. Але зараз згадую тільки добре, бо батьків вже нема. Поки вони були живі, я все життя відчував себе дитиною, та як тільки вони померли, я тут же відчув себе стариком. Хоча я стараюся бути активним і дітей цього вчити.

Кажу старшому синові, доньці: «Вперед, їдьте кудись, гуляйте, подорожуйте!». Коли я ще викладав в університеті та читав лекції для майбутніх журналістів, завжди повторював: «Ну, не хочете вчитися, то наберіть картоплі, розведіть багаття, поцілуйте гарну дівчину, заспівайте пісню. Але ви й цього не хочете». От, не хочу, щоб мої діти були такими інертними. Подивіться, зараз на лавці сидить компанія, 6 молодих людей, і всі в телефонах. Та вони вже не вміють вживу зустрічатись.

Ідеальний сімейний день – це мрія. Так, щоб ні на що не відволікатися і цілий день бути тільки зі сім’єю, так виходить дуже рідко. Наш звичний день виглядає приблизно так: зранку буджу малого і ми робимо зарядку. Тобто я роблю, а він мені заважає. Мама за той час досипає свої законні 3–10 хвилин: усе залежить, скільки часу триває наша руханка. Ну і все, прокинулися, поснідали і – в садочок. Багато часу йде на одягання, бо він такий естет – усе має пасувати, штани – до сорочки, і не інакше. 

Детальніше читайте тут: Тато Твого міста. Микола Савельєв: з дітьми ти намагаєшся бути кращим, аніж є

Спілкувалася Ірина Сало.Фото із сімейних архівів Отара Довженка і Миколи Савельєва

А поділитися?