Стара львівська поліція

logo
120299_stara_lvivska_policija.jpeg


Львівська поліція у сучасному розумінні виникла 27 листопада 1785 року, коли цісарським декретом було призначено її першого директора – Даніеля Ґаламу фон Ґітхін. Цим же декретом встановлювався особовий склад поліції, який складався з власне директора, діловода, писаря і чотирьох дільничних наглядачів.Таким чином, львівська поліція є однією з найстаріших поліцій світу. Наприклад, славнозвісна паризька Сюрте почала діяти у 1810, а всесвітньо-відомий Скотленд-Ярд – щойно у 1829 році. Та й очолювати ці служби не дворяни, як у Львові, а колишні кримінальні злочинці.До впровадження поліції порядок у Львові підтримувала міська сторожа у кількості п’ятнадцяти чоловік, котрих також називали ціпаками. Ними керував начальник міської сторожі, або нічний бургомістр. У нього знаходилися ключі від міських брам і хвірток. Начальника міської сторожі призначав виключно магістрат, і лише перед магістратом ціпаки та нічній бургомістр несли відповідальність за свої дії. З призначенням директора львівської поліції міську сторожу було скасовано, а озброєння – окуті залізом ціпи, здано до музею. Їх тепер можна бачити у музеї «Арсенал». Таким чином, австрійська влада ліквідувала одну з найважливіших ланок міського самоврядування – право самостійно призначати правоохоронців. Але були у такій реорганізації й свої позитиви. Часто міські райці використовували ціпаків у власних цілях. Були приклади самодурства з боку самих ціпаків. Окрім того, міська сторожа діяла виключно у межах міста та приміських сіл, які належали Львову. Таким чином, злочинці або аферисти з інших міст могли спокійно продовжувати свою діяльність у Львові, бо міська сторожа нічого не знала про їх попередні «подвиги». Інакше стало, коли централізована поліційна мережа охопила всю Австро-Угорщину. Циркуляри з описами злочинців (так звані гончі листи) одночасно надходили до всіх дирекцій поліції.Поліційна структура швидко розросталася. З’явилися комісари поліції, дільничні наглядачі. Військова поліційна сторожа складала 70 осіб. Слід зауважити, що для єврейської дільниці призначалися поліційні ревізори з числа євреїв. Але, як і раніше, всіх поліційних чиновників, аж до найдрібнішого, особисто призначав імператор.У цілому львівська поліція свою роботу виконувала справно. Коли архикнязь Франц-Карл відвідував Львів, у місті не сталося жодної крадіжки. Незважаючи на те, що задля такої події до Львова з’їхалися цілі натовпи роззяв. Тому, що директор поліції розпорядився замкнути на ці дні у в’язниці всіх крадіїв, чи підозрюваних у крадіжках. Коли придворні доповіли про це архикнязю, той відказав задоволено: «Як просто запобігти крадіжкам, коли знаєш злодіїв настільки, щоб не оминути жодного!»Втім, бували й інакші референції. Якось злоязика графиня Косаковська з Потоцьких зауважила мало не самому цісарю, що дарма у Відні зберігають грати на вікнах будинків. Бо мовляв, віденцям немає сенсу боятися злодіїв. Всі злодії з Відня поїхали до Львова – керувати містом, у тому числі й поліцією. Проте, нам здається, що істина, як завжди, пролягала десь посередині. Шкода, що жоден із директорів львівської поліції не залишив після себе спогадів. Через це й знаємо про них небагато.Мабуть, найколоритнішим із них був Захер-Мазох, батько уславленого літератора. Мазох – старший намагався показати себе, як світську і обдаровану людину. Тривалий час очолював Галицьке музичне товариство. Захоплювався ентомологією. Подейкують, що колекція комах, спійманих Захер-Мазохом і донині знаходиться у фондах Львівського природознавчого музею. Сприяв Мазох – старший і українцям. Можливо, не з великою любові, а радше із принципу «Поділяй і владарюй». Адже поляки у тогочасному Львові явно домінували. В усякому разі «Хроніка міста Львова» Дениса Зубрицького, яка й тепер є безцінною джерелознавчою базою, побачила світ у 1844 році з такою посвятою: «Ясновельможному його милості панові Леопольдові Захер-Мазохові, кавалерові де Кроненталь, радникові високого цісарсько-королівського Крайового Уряду, директорові поліції Королівства Галичини й Володимирії і голові Галицького музичного товариства на доказ високої поваги. Автор»Посвята не випадкова. Мазох багато допоміг Зубрицькому у подоланні цензурних рогаток. Втім, Мазохові – старшому виразно не пощастило. Позаяк до функцій поліції належав і політичний нагляд, то він левову частку своєї енергії віддав саме йому. Але занехаяв суто кримінальний аспект своєї діяльності. Відтак під час революції 1848 року мусів втекти зі Львова разом з родиною. З цієї причини у творчості Мазоха – молодшого, який покинув Львів ще дитиною, наше місто займає вельми скромне місце.Після втечі Мазоха львівські повстанці повернули магістратові його права у формуванні поліційних органів. Муніципальна сторожа діяла у складі 102 осіб. В основному це були ті самі службовці поліції, що й до революції. Після придушення революції 1848 року, не в останню чергу завдяки скасуванню панщини, поліція Львова повернулася до попереднього стану.Не змінилося становище і особовий склад львівської поліції також під час наполеонівських війн, коли місто зайняли війська Юзефа Понятовського, а згодом, на короткий час, російські війська. Не виключено, що тоді з’явилося суто львівське слово «мєнт», тобто у перекладі з ідиш – солдат, озброєна людина. Але не можемо стверджувати цього напевне, бо вперше у друкованому вигляді воно з’явилося щойно в «Тюремних Сонетах» Івана Франка. Зі зростанням Львова розширюється і район дій поліції, а з появою залізничних вокзалів відділи поліції з’являються і там. Вдосконалюються й методи роботи. У 1902 році було організовано антропометричне бюро, а у 1904 році – метод дактилоскопії.У середині XIX століття остаточно розпалися патріархальні стосунки, успадковані від феодальної пори. Стрімкий ріст міст обумовив не менш стрімкий ріст злочинності. Поліційні служби, чиновники яких звикли покладатися на зорову пам’ять та професійну інтуїцію, почали все частіше помилятися при розпізнаванні злочинців. Адже рецидивіст, який повторно потрапив до поліції, міг назватися вже іншим іменем. Посвідчень особи тоді ще не було, а знайти потрібну картку в поліційній картотеці було майже неможливо через її несистематизованість. Поліційний світ врятував від хаосу скромний помічник діловода паризької поліції Альфонс Бертільйон. Його викладки, як на сучасний погляд, були нескладними. Згідно з відомим уже тоді законом Кетлє, ймовірність збігу зросту різних людей становить 1:4. Але якщо цей показник доповнити, наприклад, довжиною тулуба, то ймовірність збігу зменшиться до 1:16. Якщо ж взяти чотирнадцять вимірів (обсяг голови, довжина плеча, стопи і т.д.), то ймовірність збігу зменшиться до одного шансу на 300 мільйонів, тобто стане практично нульовою. Цей метод давав змогу точно ідентифікувати особу, а окрім того, систематизувати поліційні картотеки. У 1890 році його метод приймає на озброєння поліція США, в 1894 – Англії, в 1896 – Німеччини, в 1898 – Австрії. І лише у 1902 році антропометричне бюро відкривається у Львові.Слід віддати належне здоровому кон-серватизму львівських чиновників. Адже з поширенням методу Бертільйона почали справджуватися побоювання його опонентів. Ця система вимагає високої точності вимірювань. Поки вимірювання проводив сам автор і його вишколені помічники, все йшло добре. Але при масовому застосуванні бертільйонаж почав давати збої. Зате коли «права громадянства» завоював набагато простіший і точніший метод ідентифікації за відбитками пальців, розроблений Френсісом Гальтоном, львівська поліція виявила схвальну оперативність і запровадила його вже через два роки після Англії – батьківщини цієї методики. У США дактилоскопію ввели щойно у 1911 році, а у Франції — в 1914У 1902 році у Львові також було запроваджено кінну поліцію, яка складалася з 30 кінних поліцаїв та 49 коней. Перший поліційний пес Принц з’явився у Львові щойно у 1919 році. Його поява викликала серед злочинців паніку, а серед газетярів сенсацію. Один з газетних дописів вартий того, аби навести його повністю:«Найздібніший львівський детектив Принц за роботоюЧетвероногий детектив Принц, керований вправною рукою інспектора поліції Сохи, кілька днів тому викрив вбивць семи купців під Львовом у Зіболках. Звироднілі справці огидного чину вже під замком, а страх перед небезпечним песиком спрямував кількох, до того укритих злочинців, на шлях розкаяння. Вже сама звістка про наближення здібного песика зчиняє серед злочинців паніку і примушує їх тікати у ліси. Було б дуже цікаво, як би виглядали львівські вулиці і деякі установи, якби навченого Принца пустили на лови хабарників і пачкарів. Наша ритина представляє пса на вистежуванні вбивць, а також на горі – портрет цього найпопулярнішого у Львові детектива.»Газета «Wiek Nowy» від 20 грудня 1919 рокуОсь і весь короткий виклад довгої історії львівської поліції – вічно не любленої, але завжди необхідної.

Юрій Охріменко

А поділитися?



Вам має сподобатись...