Стратегія культури. І для хіпстерів, і для їхніх бабусь

У кожному районі Львова має з’явитися культурний центр, який задовольнятиме різні середовища.

фото: соцмережі

Працюючи в Інституті міста, асистентка кафедри культурології УКУ Мар’яна Куземська відповідала за розробку Стратегії розвитку культури Львова до 2025 року. У відповідь на критику стратегії вона пояснює, що мали на увазі автори документа.

Перш за все, це – стратегія розвитку культурної сфери Львова загалом. Вона не обмежується установами, підпорядкованими міській раді, а спрямована на те, щоб в усіх учасників культурного процесу були можливості для вільного розвитку в місті – в межах законодавства, звісно. По суті, цей документ визначає пріоритети й задає напрямок руху.

Учасники (актори) процесу визначені в стратегії: це громадські ініціативи, громадські організації, митці; влада; бізнес; заклади культури; заклади освіти. Працюючи над стратегією, ми залучали представники всіх груп, навіть бізнесу – через презентацію на Раді конкурентоспроможності. На жаль, до тексту ухвали чомусь не увійшов останній розділ із переліком причетних до написання стратегії. В ньому ми намагалися зібрати імена всіх учасників робочих зустрічей, членів робочої групи, яка фіналізувала текст стратегії, та експертів, яким ми давали його на вичитку.

Процес роботи над стратегією розпочався п’ять років тому з відкритих зустрічей, які збирали щоразу два-три десятки учасників. На них напрацьовували основні положення та ідеї, які згодом зводились у текст. Із текстом працювали група «Гроно», мистецька рада «Діалог», модерував цей процес Інститут міста. Останні два з половиною роки ми працювали вузькою робочою групою, до якої входила я, теперішня керівниця програми з культурології Українського католицького університету Зоряна Рибчинська, представниця активістів культури Ірина Янів, Юлія Хомчин від  «Дзиґи» та депутатського корпусу, а від управління культури спершу Ірина Магдиш, а потім Михайло Мороз та Богдана Брилинська. Тарас Гакавчин був представником Інституту міста та секретарем групи.

Фіналізуючи кожну ціль, ми збирали додаткових профільних експертів. Старалися, щоб вони були з різних середовищ. Наприклад, до теми децентралізації залучили Олександру Сладкову з Інституту просторового розвитку та Наталію Піпу з ініціативи «Кращий Сихів». Завдання громадських ініціатив у виконанні стратегії – генерувати та втілювати ідеї, співтворити середовища і практики. Будуть створюватись поточні робочі групи для вирішення найрізноманітніших питань, зокрема для зміни нормативних документів. Гарантій того, що все робитиметься так, як замислили, немає, але прийняття стратегії – це декларація роботи на спільне благо.

Інститут стратегії культури створений для модерації та постійного моніторингу виконання стратегії. Він має збирати поточні робочі групи, залучати всі зацікавлені сторони й брати на себе бюрократичну частину процесу.

Коли ми в робочій групі обговорювали ціль «Децентралізація культури: розбудована сучасна культурна інфраструктура у всіх районах міста, створені активні культурні громадські простори» (одну з п’яти цілей стратегії), зійшлися на тому, що добре було б, щоб у кожному районі міста – не адміністративному, а в умовній «мікрогромаді» – були простори для громадського центру. Великою мірою така мережа вже фізично існує за рахунок бібліотек та інших закладів культури, які залишилися з радянських часів. Їм потрібно лише скоригувати свою роботу в бік актуальних потреб громади.

Проте в багатьох районах такі простори треба створювати з нуля чи радикально відновлювати. В кожному конкретному випадку треба дивитись на ситуацію на місцях. На мою думку, це мали би бути простори, де б за потреби могли зібратися представники громади, обговорити свої нагальні питання, а в інший час простір міг би функціонувати як інформаційний центр громади (так званий community center), медіатека чи культурний центр (можливо, навіть як музей чи театр).

Одне з завдань, визначених стратегією – мапування культурних установ і громадських просторів. У тих районах, де буде потреба у створенні нових культурних центрах, треба буде вирішити, чи доцільно відбудувати наявне закинуте приміщення, чи можна взяти на баланс і перепрофілювати приміщення іншого управління, чи домовитися з приватними власниками. На кожен об’єкт потрібно буде робити окремий проект. Гадаю, що в будь-якому разі вирішальною буде потреба та ініціатива локальної громади. Якщо будуть громадські ініціативи створення креативних просторів, то, побачивши після мапування та соціологічного дослідження повну картину, ми будемо створювати нові можливості. Це можуть бути як економічні пільги для приватних власників, якщо вони надаватимуть свої простори для культурних проектів, так і створення міських просторів, коворкінгів, майстерень… Місто також може виступати партнером у певних ґрантових проектах з інфраструктурною складовою для розвитку культурних просторів.

Кожна з культурних установ, підпорядкованих міській раді, має розробити власну стратегію розвитку відповідно до пріоритетів загальної стратегії та потреб громади. Для цього Інститут стратегії культури буде проводити моніторинги, а через Фонд культури стимулюватиме якісні проекти. Я сподіваюся, що в кожному районі буде свій особливий центр, до якого захочуть приїхати й гості з інших частин міста.

Я вірю, що в бібліотеках і культурних центрах можна успішно задовольняти потреби як хіпстерів, так і їхніх бабусь із дідусями. Ми маємо успішний приклад «Супутника» на Левандівці, де збираються як місцеві мешканці, так і умовні «хіпстери», які приїжджають, наприклад, на фестиваль Параджанова. Головне, щоб були якісні культурні проекти й добрі кадри.