Таку мляву позицію пояснити неможливо, – у Львові громадськість вимагає звіту в.о. директора «Знесіння»

Громадськість вимагає відзвітувати в.о.директора РЛП “Знесіння”  Мар’яну Задорожну за 2016р. і 1-ше півріччя 2017р. «Плану роботи на 2017р., який просили показати ще на початку року, так і не отримали. Чим займається дирекція парку?!! Чому не реагує на різного роду порушення, які все частіше і частіше відбуваються в РЛП “Знесіння”?!! Хто відповідатиме за знищення і руйнацію парку?!!» – прокоментувала голова ГО «Магдебурзьке право», захисниця парку  Зоряна Іванків.

 «Хотілось би побачити позовну заяву від Регіонального ландшафтного парку “Знесіння”, адже в першу чергу це б мала зробити в.о.директора РЛП “Знесіння” М.Задорожна, адже вона за освітою – юрист.

Впродовж 2016-2017рр. громадські активісти докладають чималі зусилля для захисту ландшафтного парку, відстоюють в судах, організовують пікети, різного роду акції. Такої млявої позиції, яку займає дирекція парку і працівники, не можливо ні пояснити, ні виправдати!!! Це явна зрада, не бажання відстояти територію парку!!!», – зазначила Зоряна Іванків.

Також вона додала, що до справи по захисту РЛП “Знесіння” долучилась ГО міжнародного рівня “Екологія. Право. Людина.” в особі юриста Софії Шутяк (в минулому працювала юристом ландшафтного парку). 

Відповідно, уже підготовано касаційну скаргу на рішення Господарського суду Львівської області від 05.05.2016 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.03.2017 року. 

“До Вищого господарського суду України

вул. О. Копиленка, 6 м. Київ

через Львівський апеляційний господарський суд

Міжнародна благодійна організація «Екологія-Право-Людина»м. Львів, вул. Івана Франка, 9 офіс 1-А

Відповідач 1 Підприємство гаражного і технічного обслуговування «Сервіс» Львівської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів79058 м. Львів, вул. Сосюри, 46

Відповідач: 2 Приватне підприємство «Факторія» 79014 м. Львів, вул. Петра Могили, будинок 9 квартира 14

Третя особа 1: Львівська міська рада 79006 м. Львів, пл. Ринок, 1

Третя особа 2: Громадська організація«Правозахисний центр імені генерала УНР В. Сікевича»

справа № 914/4407/15

Касаційна скарга

На рішення Господарського суду Львівської області від 05.05.2016 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.03.2017 року

Рішеннями судів першої та апеляційної інстанції відмовлено у позові про зобов’язання звільнення земельної ділянки особливо цінних земель природно-заповідного фонду площею 0,4683 га по вул. Харківська 42-44 у м. Львові з підстави наявності у відповідачів права власності на нерухоме майно площею 17,7 метрів квадратних (автостоянка, отримана за рішенням суду), а факт відсутності будь-яких правовстановлюючих документів на земельну ділянку у відповідача судом до уваги взятий не був, що свідчить про не правильне застосування норм матеріального та процесуального права (Закону України «Про природно-заповідний фонд України»), Земельний кодекс України, «Про місцеве самоврядування України», Закону України «Про власність», Цивільного кодексу України, що привело до прийняття не правильних рішень судами першої та апеляційної інстанції, а відповідно є такими що підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд.

1. Суди першої та апеляційної інстанції не вірно застосовують норми Земельного Кодексу України про право користування земельною ділянкою та не вірно визначив об’єкт нерухомо майна – автостоянки – для обслуговування якого суд перевищивши свої повноваження фактично надав право користування 0,46653 га особливо цінних земель регіонального ландшафтного парку “Знесіння”.

Судами вірно було з’ясовано, що відповідач 1 є користувачем автостоянки № 3 на вул. Харківській, 44 за договором співпраці із відповідачем 2, який набув автостоянку у власність відповідно до договору купівля продажу від 13 грудня 2008 року укладеного між ним та Всеукраїнською спілкою автомобілістів. Автостоянка відповідно до договору купівлі-продажу та рішення господарського суду Львівської області від 01.04.2008 року визначено як прохідна, навіс, вбиральня, ворота, огорожа, ворота, вольєр, естакада, замощення загальною площею 17,7 кв.метра. Ні рішення суду, ні договір купівлі продажу, ні витяг із реєстру прав нерухомого майна не містять інформації про те, що за автостоянкою закріплюється у користування земельна ділянка в межах міста Львова, яка перебуває у постійному користування РЛП “Знесіння”.Відповідно до Державний будівельних норм України, Споруди транспорту. Автостоянки і гаражі для легкових автомобілів ДБН В.2.3.-15:2007 автостоянки визначають, що вони визначають вимоги до проектування нових та реконструкцію старих автостоянок на належним чином відведеній земельний ділянці. Із матеріалів справи та змісту оскаржуваних судових рішень випливає, що суди не досліджували питання відведення земельної ділянки відповідачу 1, 2 чи первинному набувачу автостоянки Всеукраїнською спілкою автомобілістів земельної ділянки для розташування автостоянки.Ця сама норма міститься у постанові КМУ від 22 січня 1996 року № 115 “Про затвердження Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках.”

Таким чином, австостоянка має дві складові це земельна ділянка, належним чином для цього відведена та замощена та об’єкти інфраструктури, які необхідні для належного надання послуг із зберігання транспортних засобів.

Станом на зараз існує ситуація, коли земельна ділянка належить ЛМР на праві власності, надана у постійне користування РЛП “Знесіння”, а інфраструктура стоянки (прохідна, огорожа, вбиральна, ворота) належать на праві власності відповідачу 2.

Таким чином не має підстав стверджувати про здійснення законної діяльності відповідачем 1 на земельній ділянці, яка їм не надана для цілей надання послуг із зберігання транспортних засобів.Не має у матеріалах справи також інформації про те, чи досліджувався проект автостоянки? Чи він розроблявся? На яку кількість машин розрахована автостоянка первинна (при заснуванні) та тепер по факту.Із наданих копії рішень Ради Міністрів УСРС та різноманітних внутрішніх документів товариства автолюбителів, випливає, що останні мали право створювати технічні відділи з метою надання послуг із ремонту автомобілей, які обладнувались місцем для стоянки автомобілем розміром на 3-5 машин. Спірна територія на які розташована автостоянка відповідача 2 використовується для розміщення гаражів та стоянки автомобілей значно більшої площі. Також судами не піднімалося питання про те, чи сплачує відповідач 1 та відповідач 2 земельний податок за користування земельною ділянкою площею 0,4683 га, адже вони здійснюють платні послуги та використовуються земельну ділянку у комерційних цілях, у той час як РЛП “Знесіння” як комунальна установа звільнений від сплати земельного податку за землі надані РЛП “Знесіння” у постійне користування в межах міста Львова.Все перераховане вище, свідчить про те, що судами не взято до уваги норми Земельного кодексу України, які визначають вимоги про дотримання цільового призначення земельних ділянок під час їх використання, про порядок набуття права на використання земельних ділянок, ст. 150 Земельного Кодексу України щодо особливо цінних земельних ділянок, Податково кодексу України у частині здійснення плати за користування земельними ділянки, Закону України “Про природно-заповідний фонд України” у частині визначення регіонального ландшафтного парку та головних його завдань та функцій, що призвело до прийняття незаконного рішення суду.2. Судами допущено порушення процесуального законодавства, що полягало у порушенні принципу рівності сторін, належної оцінки всіх доказів, на справедливий розгляд суду та рішення.Матеріали справи містять велику кількість доказів наданих як позивачами, так і позивачами, проте судом одні докази бралися до уваги та трактувалися в користь відповідачів, в той час як інші докази не оцінювалися взагалі.Наприклад, рішення Верховного суду України, яке надане у справу та стосується визнання права Всеукраїнської спілки автомобілістів на нерухоме майно, то відповідно до змісту спору нерухоме майно будувалося на земельній ділянці, яка була відведена для цих цілей ВСА, яка у подальшому побудувала нерухоме майно і в судовому порядку підтверджувала факт набування власності на нього. У цьому ж спорі не має доказів надання ВСА земельної ділянки під автостоянку в межах РЛП “Знесіння”, отже надане рішення не може братися до уваги.Слід наголосити, що Регіональний ландшафтний парк “Знесіння” це об’єкт власності народу України, який охороняється державою з метою виконання ряду міжнародних зобов’язань щодо збереження біологічного різноманіття та гарантування громадянам України екологічної безпеки, здорових та безпечних умов для життя.РЛП “Знесіння” був створений рішенням ЛМР у 1991 році як історико-культурний парк, а в 1993 році отримав статус РЛП на підставі рішення Львівської обласної ради.Відповідно до Ухвали ЛМР від 19.05.1994 року “Про статус та межі міського ландшафтного-історичного парку “Знесіння” зазначено, про вилучення на території парку земельних ділянок, використання яких суперечить їх цільовому призначенню, негативно впливає на якісний стан земель.” До затвердження у встановленому порядку генплану і паспорта земель парку “Знесіння” тa видачі його дирекції Державного акта на право постiйного користування землею, припинити: – виділення, передачу у власність i надання в користування нових земельних ділянок на території парку; – приватизацію земельних ділянок на території парку.

Слід зазначити, що власність на автостоянку була оформлена не у адміністративному порядку, а через суд. Рішенню від 1 квітня 2008 року передувало, ще ряд позовів відповідача 1 до РЛП «Знесіння» які не слухались по суті, бо після заперечень наданих РЛП «Знесіння» відповідач 1 розумів безпідставність своїх вимог, і не з’являвся повторно до суду. Це справи № 23/32 від 25.03.08, справа № 1/424-9/51 від 18.10.2007 року. Спори стосувалися скасування передачу РЛП «Знесіння» земельної ділянки у постійне користування. Листами від 5 вересня 2006 року № 10 ПГ і ТО «Сервіс» та від 12 грудня 2005 року № 42 ПГ і ТО «Сервіс» просили погодити розташування автостоянки на землях парку.

Таким чином, судами першої та апеляційної інстанції брався до уваги факт фактичного перебування відповідача 1 на землях парку, про те не бралися до уваги відсутність належних правовстановлюючих документів, які б підтверджували факт законного набуття земельної ділянки відповідачем 1 у користування для цілей автостоянки.

У справі Хамер про Бельгії, рішення ЄСПЛ від 27 листопада 2007 року не зважаючи на те, що заявники жили у будинку із 1967 року, а лише у 1994 році поліцією складено акт про незаконну забудову без дозволу та із незаконним зрізанням лісу, держава мала право та обов’язок на приведення спірної ситуації у межі закону. ЄСПЛ зазначив, що довкілля є активом, захист якого є предметом значного і постійного занепокоєння з боку і громадськості, і влади. Економічні імперативи і навіть деякі основоположні права, такі як право на повагу до власності не повинні бути пріоритетними над охороною довкілля, особливо, якщо держава запровадила законодавство з цього питання. На владу покладається обов’язки, які повинні втілюватися у конкретні дії, щоб не позбавити заходи з охорони довкілля, які держава вирішили втілювати, будь-якого корисного ефекту.Таким чином, оскільки Україна прийняла ЗУ «Про природно-заповідний фонд України», і виділила об’єкти ПЗФ як особливо цінні території, то і держава повинна вживати заходів для належної охорони території створених ПЗФ та не допускати їх відведення для інших цілей, ніж заради яких вони були створені.

3. Відповідно до ст. 107 Господарсько процесуального кодексу України МБО “Екологія-Право-Людина” має право на подання касаційної скарги, оскільки суди під час винесення рішень по справі розпорядилися нашими правами та інтересами. Обґрунтування звільнення від сплати судового збору.

Відповідно до п. 7 ст. 5 Закону України “Про судовий збір” громадяни, які у випадках, передбачених законодавством, звернулися із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб звільняються від сплати судового збору.

Відповідно до законодавства України, громадяни мають право звертатися до суду за захист прав та інтересів інших осіб відповідно до:

Закону України «Про громадські об’єднання», адже громадське об’єднання – це добровільне об’єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів;Закону України «Про благодійність та благодійні організації». Відповідно до цього закону цілями благодійної діяльності є надання допомоги для сприяння законним інтересам бенефіціарів у сферах благодійної діяльності, визначених цим Законом, а також розвиток і підтримка цих сфер у суспільних інтересах. Сферами благодійної діяльності відповідно до закону є екологія, охорона довкілля та захист тварин, права людини і громадянина та основоположні свободи.Відповідно до ст. 5 Закону України «Про благодійність та благодійні організації» благодійники спільно чи індивідуально можуть здійснювати благодійну діяльність на підставі добровільного вибору шляхом надання послуг та виконання робіт на користь бенефіціарів, якими можуть біти як окремі фізичні особи, так і територіальні громади і народ України.МБО «Екологія-Право-Людина» створена у 1994 році професійними юристами-екологами з метою надання безкоштовною правової допомоги у сфері охорони довкілля.29 червня 2017 року Вищий господарський суд України відмовив у прийняті заяви без сплати судового збору. Просимо суд розглянути спір по суті та надаємо квитанцію про оплату судового збору. Відповідно до своїх цілей ЕПЛ здійснює захист інтересів суспільства України з метою реалізації принципу верховенства права в охороні довкілля, гарантування конституційно визначених прав власності на природні ресурси (ст. 13 Конституції України), права на екологічну безпеку (ст. 16 Конституції України), права на безпечне для життя та здорове довкілля (ст. 50 Конституції України).Отже, ЕПЛ звертається до суду з метою захисту як власного права та інтересу щодо охорони території НПП “Голосіївський” так, і в інтересах необмеженого кола осіб – суспільства – оскільки НПП “Голосіївський” це об’єкт національного надбання і всі громадяни України мають суб’єктивне право власності на його території та обов’язок щодо його охорони.Враховуючи вищенаведене, та керуючись ст. 1 Господарсько процесуального кодексу України, відповідно до якої підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності (далі – підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, а також відповідно до ст. 2 ГПК України, відповідно до якої, Господарський суд порушує справи не лише за позовними заявами:підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів;прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави,але також і за позовними заявами юридичних осіб, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України, можна однозначно ствердити, що

МБО “Екологія-Право-Людина” має право звертатися із позовною заявою до суду щодо визнання нечинним договорів, оскільки такі були прийняті із порушенням законодавчо визначеною процедури та порушили права та інтереси інших осіб.

Аналітична роботи судових органів влади, яка викладена нижче, теж підтверджує існування суб’єктивного права громадян України на активне відстоювання гарантованих їх Конституцією прав.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права – це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об’єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. (рішення Конституційного суду України №15-рп/2004 від 2 листопада 2004 року).Круглі столи з питання охорони довкілля, які відбуваються вже не вперше у ВГСУ резюмують, “суддівська спільнота повинна зосередити свої зусилля на максимальному захисті екологічних інтересів населення нашої держави та контролі за дотриманням норм прямої дії частини 7 статті 41 Конституції України, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі, а також приписів статті 66 Основного Закону, відповідно до якої кожен зобов’язаний не заподіювати шкоди природі.” Також зазначають, що основи природоохоронного законодавства закріплені в Конституції України. Так, стаття 16 Конституції України встановлює, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов’язком держави, а стаття 50 Основного Закону передбачає, що кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Відповідно до статті 66 Конституції України, кожен зобов’язаний не заподіювати шкоду природі та відшкодовувати завдані ним збитки. Враховуючи специфіку судового спору, який не є звичайним господарським спором про право суб’єкта господарювання на користування земельною ділянку, у зв’язку із особливим статусом спірної земельної ділянки, а саме належній її відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» до загально національного надбання, зачіпається право народу України на власність на природні ресурси, а також право народу України відповідно до ст. 41 Конституції України на користування спірною земельною ділянкою, яка входить у межі Регіонального ландшафтного парку “Знесіння”. Відповідно до узагальнень ВСУ про застосування ст. 16 ЦК України ЦК не містить застережень, що позивачем може бути лише сторона в правочині. Згідно із ч. 3 ст. 215 ЦК, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).Визначення ст. 16 ЦК способів захисту цивільних прав та інтересів має важливе значення в реалізації завдань цивільного судочинства – забезпечення справедливого неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Однак вимоги цієї статті і ст. 4 ЦПК стосовно того, що зазначені права та інтереси можуть захищатися лише способами, передбаченими законом або договором, призводять до відмови в захисті цих прав та інтересів у правовідносинах, для яких законом або договором не встановлено спосіб їх захисту.Положення цих статей не узгоджуються зі ст.ст. 55, 124 Конституції України, норми яких поширюються на всі без винятку правовідносини, що виникають у державі, загальними принципами ст. 3 ЦК про право звернення до суду за захистом і не відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, виконання вимог якої є обов’язковим для України. За ст. 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а за її ст. 13 – на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред’явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

1. Прийняти касаційну скаргу до розгляду.2. Скасувати рішення першої та апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким визнати позовні вимоги РЛП “Знесіння” та зобов’язати відповідачів-1 та 2 звільнити земельну ділянку надану парку у постійне користування площею 0,4683 га по вул. Харківській, 42-44 у м. Львові, яка використовується відповідачем -1 для підприємницької діяльності із надання послуг із зберігання транспортних засобів.

Представник за довіреністю

Шутяк С.В.”