Тарас Возняк: Музей може і заробляти, а не лише жебрати з протягнутою рукою

Тарас Возняк, директор Львівської національної галереї мистецтв ім. Б.Г.Возницького про піврічне реформування одного з найбільших українських музеїв

Минуло шість місяців, як вас призначили генеральним директором Львівської національної галереї мистецтв імені Возницького, одного з найбільших музейних комплексів України. Що вдалося змінити?

Перше, з чого ми почали це з структурних змін. За ці пів року ми підготовили проект оптимізації структури галереї. Бо ж це кільканадцять окремих музеїв, які склалися в цей музейний комплекс силою обставин. Тому потрібно було розробити проект структурної оптимізації галереї. Цей проект було розроблено і сьогодні він узгоджується у Міністерстві культури України, де має бути затверджений міністром.

Я ініціював  проведення фронтальної звірки наявності предметів зберігання у всіх без винятку підрозділах галереї. Міністерство культури ще у 2010 році ініціювало таку звірку. Але до мого призначення у вересні 2016 р – за 6 років – така звірка не була завершена. Попередня директор Лариса Разінкова так і не підписала жодного акту звірки! Ба, більше, нова звірка виявила факти фальшування звірки у Музеї мистецтва староукраїнської книги. Ми виявили спробу показати, що всі стародруки на місці.

Однак звірка, яку ініціював я, як новий генеральний директор, показала, що на даний момент виявлена відсутність 224 стародруків! Такого в Україні ще не було. Чи це здобуток, запитаєте ви? Звісно, це трагедія для української культури. Але хтось мав це показати – причому попри дикий спротив, кампанію цькування, паплюження гідності. Але ми вистояли. Звірка фондів стародруків і кириличних і латинських завершена. 

Ми проводимо фронтальну звірку у всіх без винятку експозиціях та фондах. На даний момент, якщо говорити про наявність предметів зберігання, то ситуація більш-менш нормальна, хоча є низка запитань. Але ми їх вирішуємо.

Здобутком є й каскад виставок, який змінив розуміння того, що можна вважати у Львові виставкою. Найбільш вагомим здобутком, звісно, стала виставка «Скарби Підгорецького замку». І це не просто виставка, а прихід нової епохи у львівському музейництві. Ми не лише показали те, що ховалося 70 років у запасниках від людських очей, але й створили зовсім новий продукт – інтерактивну виставку не ХХ, а ХХІ сторіччя.

Ми повністю обновили наші виставкові зали, яких не торкалася рука експозиціонера з 1970-х років. Змінено архаїчне радянське освітлення, встановлено проектори, тачскріни і т.д.  Вдалося оживити Музей Пінзеля – він 5 років стояв пусткою. Ми організували справді масштабну виставку-діалог двох великих майстрів – Івана Георгія Пінзеля та ректора Варшавської академії мистецтв, світової слави пластика Адама Мияка.

Ще відбулась виставка Франціско Гойї – серії його графіки «Жахи війни». Можна багато перечислювати. А можна сказати просто – ми завершили перший квартал з профіцитом. Виявляється, що музей може і заробляти, а не лише жебрати з протягнутою рукою.

А яка ситуація з замками?

Нам ще не вдалося укласти угод про оренду Підгорецького, Золочівського та Олеського замків. Вони неначе є на балансі Львівської обласної адміністрації, однак у них є великі проблеми з документацією. Отож замки вже кілька десятиліть висять у повітрі. Вони фактично нічиї. А тому і ніхто їх не буде відновлювати. Це запущеність, яка триває десятиліття. Але ми активно працюємо з обласною адміністрацією з приведення цього стану справ до норми – благо, що керівництво це підтримує.

Кадрову революцію вдалось провести?

Ні, це пов’язано з вкрай малою заробітною платою у галереї. Попри те, що у 2009 році вона отримала статус національної, тоді не було зроблено, щоб галерея отримала коефіцієнт, у відповідності з яким нараховується заробітна плата хоча б так, як це має місце у інших закладах культури такого рівня.

Тоді це можна було досить легко зробити. А тепер війна, інфляція, і т.д. Однак я поставив перед міністром питання про нестерпність такої ситуації. Бо ж дійсно, якщо реставратор у музеї по сусідству отримує вдвічі більшу платню, то…

Зрештою, підбирати компетентних людей за обставин українського безгрошів’я дуже важко.

 З іншого боку маємо і проблему з людьми, які не відповідають вимогам часу. От, скажімо, заступник  генерального директора Володимир Пшик, ще у 2012 році загубив свята святих музейництва – металеву печатку, якою опечатують експозиційні зали, фонди і здійснив службовий злочин – чи виготовив, чи десь знайшов якийсь фальсифікат і опечатував ним безцінні цінності!

А що як його втраченою печаткою опечатували, скажімо, той самий Музей Книги? Про що тут можна говорити. Чи, будучи головою комісії по загальній звірці у ЛНГМ, нічого не зробив, щоб організувати роботу комісій по звірці. По суті – самоусунувся. Що й призвело до фальшування, про яке я вже казав. І навіть більше – по суті прикривав ті безпрецедентні розкрадання стародруків, чи прикривали його особою…  

Що це – злочин чи некомпетентність!? І це тільки один приклад. У нас всі керівники, які не справилися, одразу йдуть на лікарняний. Отакі кадрові проблеми. Однак ми їх вирішимо. Наступна справа, за яку маємо взятися це фінансовий аудит. Міністерство мало перевіряти нас напередодні Нового року за останні кілька років. Та все, якось, не виберуться… Не було довго коштів. Що тепер заважає – невдовзі виясню в Києві. Причиною можуть бути старі бюрократичні пов’язання, які триножать всі реформи в Україні.

А яка ситуація з оцифровуванням колекцій?

Ми вже оцифрували значну частину колекцій. У цій справі співпрацюємо з рядом НГО і маємо вже виграний закордонний грант з «Братством Гутенберга», яке оцифрує значну частину наших фондів.

Сподіваємося, що й інші грантові заявки, які ми склали закордонним грантодавцям, будуть підтримані. Принаймні ми їх склали – а це було, повірте, не просто.

Колекція галереї цікава поза Україною?

Надзвичайно цікава ! Нещодавно ми провели переговори про виставки у Нью-Йорку, Лос-Анджелесі, Пекіні й Токіо. Виставку «Скарби Підгорецького замку» хоче прийняти Королівський замок Вавель у Кракові. А ще виставка до сотої річниці Визвольних змагань, виставка колекції Пінінських та Ланцкоронських. Водночас плануємо активно співпрацювати з провідними музеями України – як от Музеєм Ханенків та Софією Київською – вже обмінюємося виставками.